ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»Віталій Ковбасюк народився 1963 року в селищі Липовець Вінницької області. Працював токарем, служив в армії.
У 1990 році закінчив юридичний факультет Київського державного університету імені Т. Шевченка.
Працював у прокуратурі Вінницької області, начальником управління Генеральної прокуратури України.
З 2010 року — прокурор Львівської області.
Сьогодні, на 23-тю річницю виведення радянських військ із Афганістану, колишні воїни пройдуть вулицями Львова від пам’ятника Шевченку до монумента загиблим воїнам-інтернаціоналістам. Серед них буде прокурор Львівської області Віталій Ковбасюк, котрий пройшов через горнило афганської війни.
Новий прокурор відрізняється від попередників тим, що не любить виставлятися напоказ і не прагне широкої публічності. Цю рису один із його однополчан пояснив просто: «Той, хто побував у пеклі — на війні, трохи по-іншому дивиться на життя, у нього інші цінності».
— Як і торік, знову піду в колоні разом із воїнами-афганцями, —каже прокурор Львівської області Віталій Ковбасюк.
— Про що говоритимуть ті, хто пройшов афганську війну?
— Зазвичай згадують минуле. Говорять про своїх дітей, деколи звертаються з проханням допомогти цим дітям, чи посприяти з лікуванням, надати комусь матеріальну допомогу. Але це поодинокі прохання, не більш як п’ять-шість за рік.
— Де ви служили в Афганістані?
— У Кабулі, Джелалабаді та Асадабаді... Служив з 22 червня 1983-го по 22 червня 1984 року — 365 днів за контрактом. Мав досить високу зарплату, я там перебував як цивільна особа. Носив посвідку інженера-механіка, здається, з обслуговування сільгосптехніки. Для сплачування комсомольських внесків видали ще посвідку фізкультурника.
— Ви служили у військовій розвідці?
— Дозвольте не відповідати на це запитання.
— Що запам’яталося з тих років?
— Бажання жити. Армійська дружба. Люди. Спогади про Україну.
— Ви любите читати книжки про війну?
— Я б не сказав. У нас чомусь, на жаль, дуже багато хто пише про війну.
— А що читаєте?
— Книжку Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» читав до самого ранку. Читаю ще Марію Матіос, Юрія Андруховича — не дуже регулярно, бо доводиться багато читати на роботі. Просто фізично втомлююся.
— Де ви починали військову службу?
— На Львівщині, у Старичах. Не мав би потрапити в Афганістан — через медичні показники. Міг служити на Кубі, в Лаосі, Ефіопії. Гори мені не підходили, але що сталося, те сталося. Торік ми з начальником Академії сухопутних військ Павлом Ткачуком побували в казармі, де я починав службу.
— Війна — це завжди загострене почуття справедливості?
— Звичайно.
— Вам не треба з цим боротися?
— Ні, але деколи виникають непрокурорські бажання.
— Львівську область часто називають однією з найскладніших в Україні. Тут високий рівень політизованості. Ви не хочете розвінчати цей міф?
— Спершу були переживання. Але це чудовий край і люди, прекрасна земля. Я не сказав би, що Львівщина проблемна для України. Я зайняв свою нішу — слуги закону. Коли не знаю, як поводитися, то дію за законом. Я людина відкрита, ходжу Львовом без охорони, з будь-ким можу зустрітися, будь-куди можу зайти.
— Один із ваших попередників розповідав, як місцевий олігарх настійливо запрошував його до лазні. Вас теж запрошують?
— Запрошують. Інша річ, чи ходжу. Можу зустрітися з будь-якою людиною, але це не означає, що комусь чимось зобов’язаний. Я ніколи на своїй посаді нікому не видавав охоронних грамот, завжди розділяв роботу й особисті стосунки.
— Ви знаєте, як живеться середньостатистичному львів’янинові. Система поборів у нас починається з дороги і закінчується кладовищем, є нарікання на роботу міліції...
— Перед розмовою з вами я дав згоду на затримання працівника карного розшуку за катування. Якщо трапляється таке, ми дуже швидко реагуємо. Але я не можу піти на площу Ринок, почути інформацію й використати. Важливо, щоб ЗМІ, громадськість не були сторонніми. Ми не подолаємо злочинність, якщо суспільство буде закрите. Як тільки став до роботи, одразу зустрівся з керівником ГУ МВС у Львівській області. Ми домовилися, що за незаконні методи дізнання чи слідства правоохоронця негайно візьмуть під варту, хай там хоч яке в нього звання чи прізвище. Не можна працювати кулаками.
— Останнім часом на Львівщині були досить резонансні затримання: заступник начальника митниці, три голови районних адміністрацій...
— Ці справи слухаються в судах. У зв’язку з головою райдержадміністрації мені навіть хотіли «пришити» політику. Нині немає заборони ні на політичні партії, ні на ідеологію. Якщо виявлено факти, то підозрюваних затримають незалежно від політичної орієнтації.
— Залишається великим відсоток нерозкритих за останнє десятиліття замовних вбивств. Ви піддали гострій критиці міліцію. Чи є перспективи в розкритті найрезонанснішого злочину — вбивства колишнього голови ОДА Степана Сенчука?
— На координаційній нараді я звернув увагу на розкриття замовних вбивств. Як прокурора області мене не задовольняє ця робота. Ми переглядаємо кримінальні справи, вказуємо на прогалини. Розкрити вбивство на замовлення — це копітка робота, переважно невидима для громадськості. Ми не замовчуємо наших проблем, а наполегливо працюємо над ними. Торік ми розкрили всі резонансні злочини.
— Змінилася ситуація на кордоні. Ослабли контрабандні потоки. За рахунок чого?
— По-перше, завдяки зміні законодавства. По-друге, завдяки відкритості: ніхто нікому не забороняє говорити і писати про наболіле. Люди мають вибір — або йти на порушення, або залишатися чистим перед законом.
— Інші керівники правоохоронних органів після призначення привозили до Львова свою команду. Ви чомусь нікого зі собою не привели.
— Може, це не зовсім парламентський вислів, але львів’яни не винні, що мене призначили на посаду прокурора. Я вважаю: якщо прийшов, то маєш так організувати людей, щоб з ними можна було працювати, а не везти когось. Від тебе залежить, чи ефективно люди виконують свої обов’язки.
Мені не просто було прийти на Львівщину. Колишні керівники прокуратури Львівської області працюють заступниками Генпрокурора. Дуже важливо було прийти й утримати рівень Львівщини в системі правоохоронних органів України.
Я для себе зробив висновок, що для цього не треба привозити людей, а працювати з тими, хто тут живе і фахово виконує свої обов’язки.
— Що вам не вдалося зробити?
— Багато чого... Не повністю відремонтував історичне приміщення, де розміщена прокуратура. 6 травня йому минуло сто років.
Треба створити кращі умови праці. Не вистачає фінансування. От сьогодні роздумую, кому запропонувати очолити прокуратуру одного з центральних районів Львова. Проблем багато, та якщо їх нема, нецікаво жити.
Львів.
Фото Ігоря СЕНКАЛЬСЬКОГО.
