Громадяни, що втомилися від хаотичних дій і гризні політиків, дедалі частіше ставлять собі питання: чи здатна опозиція об’єднатися? Виявилося, здатна. Хоча, якщо пригадати минулорічне святкування Дня Соборності, коли, закликаючи до єднання, опозиційні лідери проводили мітинги нарізно, то виходить, що зробити це вона спроможна лише «за п’ять хвилин до розстрілу». У цьому випадку «п’ять хвилин» — це сім років ув’язнення для екс-прем’єра Юлії Тимошенко. Інше питання, наскільки довго протримається такий союз. Адже відбувся він не навколо когось чи чогось, а проти перемоги чинної влади на виборах. А як засвідчує історія, такі союзи довго не живуть.

Скепсис від експертів

У експертів, які вже тривалий час спостерігають за виборчим процесом, розмови про об’єднання викликають скепсис. Особливо щодо висування єдиного опозиційного кандидата. На думку голови Комітету виборців України Олександра Черненка, це можливо, але лише в тих округах, де в опозиції шансів перемогти не так уже й багато (Схід, Південь, Центр країни). У решті ж округів балотуватиметься щонайменше два претенденти. Тож можливі конфліктні ситуації. Наприклад, майбутній кандидат, який уже де-факто розпочав кампанію (хоча де-юре до офіційного старту ще далеко), з’ясує, що не він буде єдиним висуванцем від опозиції. Що він зробить? Просто погодиться? Навряд чи. Скоріше піде як самовисуванець під опозиційними гаслами. Крім того, опозиція — це ж не лише партії, що входять до Комітету опору диктатурі (КОД). Скажімо, про наміри брати участь у перегонах уже заявили громадські організації, які організовували восени протестні акції. На початку лютого Українська спілка ветеранів Афганістану, яку очолює Сергій Червонописький, оголосила про відновлення Української партії справедливості — Союз ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців (УПС — СВІЧА) (своє існування партія припинила у 2005 році, злившись із Соцпартією Олександра Мороза).

Питання викликає, власне, й сам спосіб висування єдиного кандидата. Партійні лідери поки що доволі туманно говорять про це. Мовляв, робочі групи засідають. Фактично процес відбувається кулуарно, а це зовсім не означає, що «єдиним» стане той, кому справді довіряють в окрузі.

Як дуже низькі шанси консолідації опозиційних кандидатів на рівні єдиного списку, а також після перемоги оцінює і Валерій Гончарук, керівник департаменту виборчих технологій Агентства моделювання ситуацій. Хоча низку переваг, на його думку, меншість усе ж таки має. Зокрема, може скористатися низьким рейтингом правлячої сили. Сприятливий для них і закон, який забороняє знімати з перегонів кандидатів за виявлені помилки. На руку опозиції може зіграти й зниження прохідного бар’єра, вірогідність чого після рішення ПАРЄ стає дедалі імовірнішою. Щоправда, тут не все так однозначно.

Чи потрібні зміни?

Представники опозиційних політсил не мають єдиної точки зору у цьому питанні. Зокрема, лідер «Європейської партії», народний депутат Микола Катеринчук, виступає за зниження бар’єра та повернення блоків. Безумовно, це на користь таким силам, адже самотужки подолати п’ятивідсотковий бар’єр вони не зможуть. Водночас народний депутат Володимир В’язівський переконаний: цей крок спрямований на те, щоб знівелювати процес об’єднання, а також показати свою псевдодемократичність перед цивілізованими країнами. А щоб розколоти меншість, вважає депутат, влада піде на цей крок.

Щоправда, у Партії регіонів ймовірність зниження бар’єра поки що відкидають. За словами Вадима Колесніченка, це питання взагалі важко розглядати після того, як виборчий закон підтримала переважна більшість парламенту. «Яким чином, на основі чого маємо нині вносити до нього зміни? — зауважив депутат. — Так недалеко до перекроювання взагалі всього документа. А щодо точки зору ПАРЄ, то вона носить рекомендаційний характер. Ми можемо її і не брати до уваги. Бо питання прохідного бар’єра — це питання України. В Європі є бар’єр і у сім відсотків, і у десять».

Проте шанси щодо зміни закону все-таки  залишаються доволі високими. По-перше, останнім часом ця теза все більше обговорюється у ЗМІ. По-друге, якщо вірити одкровенням народного депутата Романа Забзалюка («БЮТ-«Батьківщина»), то незабаром можна очікувати звернення парламентаріїв до Конституційного Суду щодо правомірності проведення виборів за змішаною системою. Сам бютівець цю ініціативу розцінює як спробу або провести повністю мажоритарні вибори, або перенести їх на 2015 рік.

Шанси на перемогу

В опозиції, за оцінками політологів та соціологів, вони доволі непогані. Проте більшість (226 голосів у парламенті) вона може отримати, лише заручившись підтримкою мажоритарників.

Головне — щоб політичні сили нарешті почали вчитися на своїх помилках. Якщо пригадати місцеві вибори 2010 року, то програла опозиція тоді не лише через фальсифікації та спекуляції, а й значною мірою через свої помилки. Одна з них, переконаний народний депутат Олесь Доній («НУ—НС») — відсутність люстрації. Тобто переповненість українського політикуму агентурою спецслужб. Це, за його словами, не дає можливості опонентам влади знаходити компроміси й утворювати союзи. «Це не означає, що лідер якоїсь партії є агентом спецслужб. У нього може бути заступник по ідеології чи начальник якось відділу, який веде свою політику. Це серйозна проблема, яка дуже мало обговорюється в Україні. Простежити таких людей можна лише за радикальними переходами з одного табору в інший»,— вважає він. Саме це, на думку 

О. Донія, може стати одним із чинників збільшення конкуренції по мажоритарним округам.

Не радять експерти забувати й про визначення меж округів. Дехто з аналітиків вважає, що у законі не достатньо чітко виписано принципи їх нарізання. Тож припускають, що утворюватися вони можуть з прицілом на конкретних кандидатів.

Чим усе закінчиться?

Політологи припускають, що проблеми в опозиційному таборі виникатимуть і після перемоги. На думку директора Агентства моделювання ситуацій (АМС) Віталія Бали, перше ж питання, яке постане після перегонів: хто стане главою парламенту. «Боюся, ми можемо опинитися в «спікеріаді», як у серіалі», — припускає він. Завадити конфліктам, на його думку, може публічність усіх процесів. «Це не дасть можливості відіграти назад. Що більше буде публічності, то більше, так би мовити, буде кругової поруки»,— вважає експерт. Водночас, щоб утримати владу, меншість, на переконання того ж В. Бали, повинна зробити реальний ребрендінг — завести нові обличчя. Але в розумінні інших ідей. Без них, переконаний він, шансів у опозиції на майбутнє немає.

Розуміють це й самі політичні сили. За словами луганського координатора «Фронту змін» Ігора Ліскі, змінилося ставлення до політиків — нині є запит на інші якості. На депутатів, які піклуються не про себе, а про людей. Які голосують особисто в парламенті, а не делегують свої картки іншим. І під час висування кандидатів у мажоритарних округах це потрібно мати на увазі. Власне, змішана система виборів, на думку заступника директора АМС Олексія Голобуцького, може дати шанс на створення нових фракцій у парламенті, які й представлятимуть ту саму відсутню сьогодні у Верховній Раді «третю силу».

Експерти вбачають кілька варіантів розвитку подій

Перший. Перемога опозиції (понад 226 голосів). Другий. Радикальна поразка (навіть за умови, що опозиція дістала більшість, депутатів можуть перекупити і тоді зміна Конституції у Верховній Раді та обрання Президента парламентом.) Третій. Еволюційний (мине час і нинішню владу змінить інша). Або опортуністичний (навіть якщо опозиція набере меншість голосів, частина еліти, яка у владі, «здасть» нинішню владу). Останній варіант політологи вважають дуже реалістичним, хоча й не тим поштовхом, який потрібен країні.