Сусідів не вибирають, але всі прагнуть жити з ними в мирі та злагоді. Сваритися — собі дорожче. У моральному і матеріальному сенсі.
Користь і пихатість — чи не найголовніші причини конфліктів між суміжниками. Досвід підказує: під час сварки двох слабкішого з них вважають більш винним. Про це і пишуть в «Голос України» читачі, за листами яких автор підготував матеріали. Про оборудку в перлині біля моря — наша перша розповідь.
 
1. Нахабне привласнення чужого — явище в Одесі звичне
 
Параска Буковська (ім’я та прізвище змінив, бо не хочу мати справу з аферисткою у судах. — Авт.) відкопала сокиру війни із сусідкою Ларисою Гончарук саме через користь і марнославство. Захотілось крутійці сусідської будівлі, а згодом і земельки — вона їх і загарбала.
Таке свавілля вже мало кого дивує, якщо майна позбавляють нувориші, сенсом життя яких став грабіж серед білого дня. Інша справа, коли цим промислом займається аматорка, така собі сіра мишка, що зазіхає на хазяйський сир.
Почала Параска свої шахри-махри з прихватизації частки суміжної ділянки, на яку нахабно залізла, ставлячи свій будинок. З часом умикнула хатиночку Гончарук розміром 8,8х5,5 м. Згодом загородила двір високим бетонним парканом і побігла до суду, який і узаконив за нею 898 кв. м чужої території та будівлі на ній.
Де була і куди дивилася власниця майна? Як каже герой анекдоту: «Та ото ж!».
Тепер про землю хитромудрої Параски. Її у неї ніколи не було! 1994 року Буковська, член того самого колгоспу, з компаньйоном викупила у господарства приміщення складу на сусідській ділянці. Будову незабаром знесла, а на її місці звела самовільно, без відповідних проекту і дозволу, хату площею 96 кв. м. Причому добру половину житла (кімнату, веранду, санвузол) побудувала... на землі Гончарук. Отже, розвідку «боєм» самозахоплювачка здійснила мінімум десять років тому. Перемога надихнула на нові «подвиги».
Сусіди тим часом не здогадувались про це, бо жили-не сумували і площу ділянки не переміряли. Поставили на ній свою хатку, вирощували овочі, тримали курей і свиней. І в страшному сні їм не наснилося, що їхня нерухома власність уже не їхня.
Тільки чотири роки тому Лариса Василівна дізналася, що Буковська ще 2003 року подала до Київської райадміністрації документи на приватизацію, зокрема, схематичний план присадибної ділянки, на якій, крім свого будинку (літера «А») значилася «літня кухня» (літера «Б») та убиральня (літера «В»). Здогадуєтесь, кому належала «Б» у вигляді літньої кухні?
Гадаю, такі-сякі документи на свою хату Буковська надала. А на якій підставі Київська адміністрація прийняла в експлуатацію інші споруди? Чим спритна мишка довела, що літня кухня — її власність?
А таки довела, бо отримала відповідне свідоцтво міськвиконкому...
Якби чиновники РА і міськвиконкому відповідально готували документи на приватизацію, вони б перевірили законність зведення приміщень та поцікавились, на чиїй землі вони стоять (вона, між іншим, належала Овідіопольському району). Тоді б не було сьогоднішніх скандалів і судів уникнули б.
Маючи свідоцтво, Параска вирішила бути послідовною у своїх шахермахерських діях. «Кому потрібні будівлі без землі?» — резонно запитала вона і з’явилась у міськраді із проханням передати їй у власність ділянку «для обслуговування житлового будинку». Там її охолодили звісткою: державний акт на цю землю у січні 2008-го отримала Лариса Гончарук. Лише на кілька днів випередила законна власниця восьми соток невгамовну Параску, яка тут же розпочала судову тяганину. Позов у Київському суді потрапив до судді Ольги Калашнікової. Через вісім місяців Буковська відкликала його, а у 2009-му знову звернулася до того самого суду із вимогами визнати неправомірним і скасувати рішення селищної ради 2003 року про безоплатну передачу в приватну власність Гончарук земельної ділянки та визнати недійсним державний акт, виданий 2008-го.
Напевне, випадково справа знову опинилася у Калашнікової, яка іменем України 23.09.2009 задовольнила позов ненаситної Параски.
І зробила це, до речі, після протесту прокурора, який оскаржив розпорядження адміністрації (2003) про прийняття в експлуатацію будівель, на які Буковській незаконно видали свідоцтво на право власності.
Чи міг райсуд не знати про фортель з боку «ока государевого»? Утім, районна Феміда залишилася на коні, бо Одеський апеляційний суд, на радість позивачки, її рішення не змінив. Хоча, що вимагати від сліпої Феміди...
Без п’яти хвилин власниця чужого зрозуміла, що з подачі прокуратури райадміністрація всі її потуги звела нанівець і знову чимчикує до суду із позовом скасувати розпорядження влади.
Суд 05.03.2010 визнає його неправомірним і скасовує. Хто б сумнівався — постанову підписала та сама вірна слуга Феміди Калашнікова...
А тим часом Верховний Суд розглянув касацію Гончарук і задовольнив її. Зокрема, він визнав, що районний (23.09.2009) та апеляційний суди порушили норми матеріального й процесуального права.
Із ухвали ВСУ
«...суди не дотрималися... принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв’язку, в єдності і протиріччі... Так, суд у порушення п’яти статей ЦПК не дав оцінки доводам Гончарук про те, що спірна ділянка була надана їй у користування в 1991 році — до продажу в 1994-му... складського приміщення Буковській... Суд не врахував, що питання надання їй земельної ділянки не вирішувалося.
...Рішення суду не містить узагальненого викладу змісту доказів, зокрема, показань свідків, та їх оцінки». 
ВСУ передав справу на новий розгляд до того самого Київського суду. Він під головуванням судді Л. Калініченка закрив провадження у справі. А через рік суд (В. Петренко) залишив черговий позов Буковської (цього разу адміністративний) без розгляду...
Василь Карпінський, представник Лариси Василівни за довіреністю, вважає поведінку та рішення судді Калашнікової неправомірними. Про це він написав у Вищу кваліфікаційну комісію суддів України ще в жовтні 2011-го. Перевірку скарги доручили члену ВККС Г. Колеснік, яка запропонувала Калашніковій у десятиденний термін надати обгрунтовані письмові пояснення і направити їх електронною поштою.
— Минуло майже п’ять місяців, а мені невідомі результати перевірки, — зазначає Василь Віталійович. — Таке передчуття, що нема зацікавлених у розгляді скарги, як у 2008-му не було прагнення принципово розслідувати кримінальну справу відносно Буковської. Вона і досі користується чужим майном, безцеремонно демонструючи вседозволеність і безкарність.
Три роки розглядалися позови Буковської до владних структур і Гончарук, і всі — суддею Калашніковою. І всі — на користь фальсифікаторки, яка привласнила чуже добро не на одну сотню тисяч гривень. Тільки Верховний Суд припинив ганебну «практику» на біле казати чорне. А хтось притягне до відповідальності фігурантів нечесної безсовісної гри із законом? Сподіваюсь, покарання не мине одеських спритників, воно тільки дає їм відстрочку...
Лариса Гончарук, загнана свого часу несправедливими рішеннями судів і свавіллям сусідки в глухий кут, ще вірить, що кінець несправедливості настане.
— Так вийшло, що кілька років тому мені надовго довелося виїхати із Одеси і доглядати тяжко хворих батьків, — розповідає постраждала. — Цим і скористалися «добрі» сусіди. Коли вони звели частину свого будинку на моїй землі, я лише покартала їх. Вони ж знахабніли і все нажите сім’єю поступово відібрали. Мене не пускають навіть на подвір’я — собаками цькують. Маю всі документи і на землю, і на хату, але суддя Калашнікова на це не зважила. Від її рішень і страждаю досі.
Прокуратура спочатку захистила мої інтереси, спасибі їй, а ось міліція так і не довела кримінальну справу до суду. Виходить, можна фактично красти на очах у всіх і виходити сухим із води?
Гадаю, в прокуратурі Одеси так не вважають. І зроблять черговий законний крок назустріч Ларисі Гончарук, яку сусідка позбавила засобів до існування.
Час відповідати за скоєне і Парасці, і тим, хто сприяв крадіжкам серед білого дня.
Одеса.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.