Підвела зернова валюта

Але чи насправді можна вірити таким прогнозам? Адже більшість із них ґрунтується не так на економічних розрахунках чи будь-яких гарантіях з боку уряду, як на багаторічному досвіді та інтуїції керівників сільгосппідприємств. Поки що більшість з них завмерли в очікуванні. Хоча кожному зрозуміло, коли капітали, в тому числі і «хлібні», не запущені в діло, від них важко очікувати на прибуток.

Утім, сьогоднішнє чекання пов’язане не тільки з коливанням цін на ринку зернових, а ще й з прогнозами синоптиків. Хоча до сюрпризів погоди особливо не підготуєшся, проте примхи природи можуть серйозно вплинути на майбутній врожай. Це стало зрозумілим ще з осені. Із 78 тисяч гектарів озимого ріпаку більше половини доведеться пересівати. З пшеницею ситуація не така критична. За нинішніми прогнозами, пересівати доведеться близько 9 тисяч гектарів, насівати — вдвічі більше. На щастя, від великих морозів озимину вберіг сніг. Фахівці Самчиківського інституту аграрного виробництва дослідили зразки сходів після піку морозів. Висновок втішає: низькі температури істотно не вплинули на стан рослин, особливо там, де сніговий покрив був вищим п’ятнадцяти сантиметрів. Критичного промерзання грунту не сталося. Проблемним залишився хіба що Новоушицький район, де товщина снігу була менша десяти сантиметрів, тому є прогнози, що на таких площах близько відсотка посівів вимерзло.

Агрономи з багаторічною практикою вже прогнозують, що очікувати на минулорічні показники врожайності навряд чи доведеться, як і чергового валового рекорду.

Попри все в облагроуправлінні налаштовані оптимістично. Заступник начальника Володимир Калініченко повідомив, що область потенційно готова до врожаю в три мільйони тонн зернових.

Запитання може видатись абсурдним: кому можуть зашкодити щедрі врожаї? Але наші реалії змушують говорити і про інше: кому вони приносять користь?

Традиційно вважають, що Хмельниччині, враховуючи потреби навіть макаронного та кондитерського виробництва, вистачає на рік близько 160 тисяч тонн збіжжя. Ще близько півмільйона тонн може «з’їсти» тваринництво. Але ж пригадаймо цифру минулорічного зернового валу — вона втричі вища від згаданих потреб. Що робити з надлишками?

Саме вони мали б стати справжнім золотим фондом для господарств. «Але кому і за якою ціною продавати?» — не перестають запитувати керівники господарств. Ще з грудня зернові продажі практично завмерли. Виробники не готові віддавати за безцінь свій врожай. Пшениця, соя, кукурудза чекають у коморах на кращі цінові пропозиції. Бо хто ж готовий збути, скажімо, кукурудзу за 1,2 тисячі, а сою за 2,9 тисячі гривень за тонну, як пропонували зерноперекупники? З такими низькими розцінками недовго дійти і до банкрутства.

Ярмолинецький район торік збирав урожай збіжжя з понад 12 тисяч гектарів. У СТОВ «Хорост-Плюс» із села Кадиївка врожайність доходила до 70 центнерів з гектара. Не набагато меншими були показники і в приватному орендному підприємстві «Колос» із Правдівки. Для обох господарств, які працюють в межах 1,2 — 1,5 тисячі гектарів, таке виробництво має приносити добрі прибутки. Але навряд чи обидва могли б розраховувати на них, якби лише продавали вирощене. Рослинництво по-справжньому починає працювати на гроші лише тоді, коли його продукція проходить не через ринок, а через власну тваринницьку базу. Не дивно, що одне із згаданих хазяйств має свою птахофабрику, інше вирощує свиней. Тому і почуваються більш-менш фінансово захищеними.

У країні останнім часом дуже популярною стала теза про те, що в світі є дефіцит продовольства. То чому б і справді не заробити на своєму зерні, котрого маємо вдосталь?

Справді, якщо на зернових торгах відбувається рух, то саме завдяки тому, що товар скуповується для поставок за кордон. Як розповів представник однієї із хмельницьких компаній, що торгує збіжжям, попит у світі справді є, і купці готові забрати практично все зерно з комор, от тільки хлібороби не поспішають зголошуватись на запропоновані ціни. Але тільки-но останні починають зростати буквально на сотню—півтори гривень за тонну, рух пожвавлюється.

Перекупники не приховують: там, куди відправляють українське зерно, і попит більший, і ціни значно вищі. Однак навіть такі компанії, як ця, не претендують на максимальні дивіденди. Їх завдання — зібрати по господарствах зерно, не гребуючи навіть невеликими партіями у кілька тонн. Потім доставити товар до портів. Не називаючи своїх прибутків, покупець не приховує: компанія непогано заробляє навіть на цьому етапі. А от про те, хто везе зерно за кордон і скільки на цьому має, намагаються взагалі не говорити. Одне знають точно: на далеких ринках ціни значно вищі від тих, які отримує український виробник.

Запитання, чи може господарство самостійно відважитись на подорож до порту, не кажучи вже про експортні поставки, викликало лише посмішку: «Час від часу справді трапляються такі охочі. Але все відпрацьовано так, що такого «нахабу» роздягнуть до нитки. Тому мріють не з прибутками, а хоча б в «мінусах» не повернутись з такої торгівлі додому.

Таку інформацію не можна вважати офіційною. Однак статистичних даних про те, яку кількість зерна господарства Хмельниччини експортували за кордон, не знайти. Очевидно, як і в інших областях. Але ні для кого не секрет, що його все-таки продавали. Тільки через чужі руки.

Перекупники жартують: «На зерні заробляють всі. Окрім того, хто виростив». Гірка правда. Але навряд чи знайдеться керівник господарства, який не погодиться з нею.

Хмельницька область.