Є багато книжок — хороших і різних. Про слуг Феміди — жодної. Ця ніша довго була незаповненою через небажання пишучої братії викликати вогонь на себе з боку співгромадян, яких важко запідозрити у повазі до суддів. І ось у столичному видавництві «Арт Економі» нещодавно побачила світ об’ємна збірка нарисів про носіїв мантії.

Це черговий доробок журналіста і автора дюжини талановитих і вельми привабливих у пізнавальному сенсі художньо-публіцистичних книг Андрія Чирви. «Ваша честь» — своєрідна ложка меду в діжці дьогтю, — справедливо зазначив у передмові суддя Європейського суду з прав людини у відставці Володимир Буткевич. Справді, важко знайти в періодиці чи на екрані ТБ праведника, розповідь про якого сприяла б позитивному іміджу суддів. Вони й самі знаходять причини, щоб не «світитися». А тут, у збірнику, представлено двадцять служителів Феміди різних інстанцій — від районної до вищої. Та де там двадцять — сотні, бо кожен із героїв нарисів згадує своїх наставників, учнів, колег.

Не можу погодитись із думкою професора Буткевича, який стверджує, що «з чиєїсь злої волі ... на роль «відьом для полювання» обрано саме суддівський корпус». Ніхто його не обирав! Окремі горе-судді на кшталт відомих «засівальників» скомпрометували і себе, і більшість порядних, чесних професіоналів. Саме тих, до кого з пошаною звертаються «Ваша честь».

Щоб нікого не образити, імен героїв нарисів не називатиму. Скажу лише, що серед них дві представниці прекрасної половини; судді, загартовані в горнилі Великої Вітчизняної війни, які вже пішли в небуття; єдиний представник України у Верховному Суді СРСР, суддя Конституційного Суду; слуги Феміди у відставці та нині працюючі.

Автор збірки докладно (часом надто детально), але цікаво розповів про життєвий шлях правників, дав їм висловитися про наболіле, показав на конкретних унікальних справах їхній високий професіоналізм, особистісні якості. Читач, вочевидь, відзначить розлогі монологи про політичну складову, морально-етичні норми в роботі суддів. Але як уникнути того, що увійшло в їхнє життя і декому його зіпсувало? А мудрі думки про життя і справу усього життя вершителів людських доль — не менторство. Сьогоднішні представники суддівського корпусу здебільшого варяться у власному соку, не відаючи про багатющий досвід, не знаючи про гулі, набиті старшими колегами. Про те, як в екстремальних ситуаціях залишатися чесним перед собою і Законом. Книга «Ваша честь» і про це.

А ще про суддю-батька, суддю-чоловіка, суддю-друга. Вірного, надійного, сильного. Червоною ниткою ж проходить думка про те, що професія зобов’язує...

Цитати із книжки

«Якщо ти пішов у судді, значить позиціонуєш себе як людину з високою мораллю, порядністю, справедливістю».

«Пане Президенте! Скажіть на милість: чи може судова гілка влади іменуватися такою, якщо вона позбавлена права законодавчої ініціативи?»

«...Я ніколи не прагнув до дрижаків у селезінці стати міністром, але став ним. Мені... не кортіло стати послом, але я працював ним. Якщо хтось із колег спить і бачить себе у кріслі голови Верховного Суду, то у мене таких забаганок не було. Утім, крісло це займав».

«...тридцять п’ять років, протягом яких магдалинівці бачать відкрите і зосереджене обличчя одного й того самого судді — це його постійні намагання скинути з себе вуздечку, що її хочуть накинути то ті, то інші».

«За тридцять років моєї роботи в судах був один випадок притягнення до кримінальної відповідальності мого колеги-судді за одержання хабара... дитячих речей та чоловічих сорочок,.. за що його засудили до реального терміну ув’язнення».

Кожен із фігурантів, розмірковуючи про життя-буття, прагне відповісти на злободенні питання, які турбують не тільки людей в мантії. І в цьому особлива цінність книги Андрія Чирви.