«На уроках фізкультури відбувається навчально-виховний процес...» Цю цитату взяла з науково-популярної статті професора, фахівця у галузі фізичного виховання, який розмірковував про смертність дітей на уроках фізкультури.
Я давно не маю стосунку до проблем школи, у тім числі — у цій царині. Але досі уважала, що на уроках фізкультури учні стрибають, бігають, підтягуються на поперечині, одне слово, зміцнюють тіло й дух фізичними вправами. Утім, слухаючи дискусії на цю тему, переконуюсь, що чимало їх учасників твердять про «навчально-виховний процес».
Замість «процесу» — рухатися!
Щоразу після чергової трагедії — смерті дитини на уроці фізкультури — серед повного, здавалося б, здоров’я, громадськість обурюється, звинувачуючи вчителів, медиків, систему фізичного виховання та вимагаючи покарати винних — педагогів і лікарів.
А чимало батьків правдами й неправдами добиваються звільнення власних чад від уроків фізкультури, зокрема, й купивши медичну довідку. У ЗМІ було навіть оприлюднено інформацію, що батьки учнів класу, у якому під час кросу померла дитина, написали заяву, вимагаючи скасувати урок ... фізкультури. Деякі батьки й фахівці настійно пропонують зменшити нормативи чи перетворити такі заняття на ігри.
Не сперечатимуся, бо таки не фахівець у цій справі. Але дозволю собі висловити сумнів: чи уроки фізкультури, високі нормативи (до речі, самі фахівці твердять, що вони нині набагато нижчі, ніж були за радянської системи), а тим паче — учителі винні, що наші діти вочевидь слабкі фізично? Якщо неспроможні виконати норму, з якою справлялися їхні ровесники 30 років тому... Чому б нам не копнути глибше — у корінь проблеми, зазирнувши в радянську систему фізичного виховання молоді (у цьому разі не йдеться про те, що в «СРСР усе було краще», а лише як про доконаний факт).
Поясню. За тієї системи слова «спорт і діти» були нерозривні. Йдеться не про професійний спорт чи навіть якісь організовані заходи. Достатньо було вийти у двір будинку (для мешканців міст), і діти потрапляли на спортивний майданчик з обов’язковими атрибутами — поперечинами, футбольними воротами, баскетбольними щитами, тенісними столами, а взимку — ковзанками. Та й стадіони були якщо не при кожній школі, то через одну. Тож навіть неорганізований «контингент» бігав, стрибав, ганяв м’яча — одне слово, рухався.
Про клуби за інтересами, різноманітні секції при ЖЕКах годі й казати. Як і про можливість відвідувати басейни чи серйозніші спортивні школи та клуби, цілком доступні фінансово. То про проблему виконання на уроках фізкультури нормативів не йшлося. З другого боку, спорт і здоров’я широко пропагувалися через висвітлення заходів — від навіть заідеологізованої «Зірниці», де все-таки потрібно було складати ті самі спортивні нормативи, до різноманітних змагань.
Що маємо нині? Кількість спортивних майданчиків зменшується, спортивних шкіл, клубів, секцій — так само. А ті, що є — доступні аж ніяк не кожній сім’ї. Пропаганда здорового способу життя, передовсім життя у русі, не ведеться.
Коли, скажімо, останнім часом ви бачили бодай один телесюжет про це? Не кажучи про банальну телевізійну фіззарядку вранці? І що дивовижно: держава узагалі не надає цьому уваги! Тим часом ідеться не про розвагу, а про здоров’я нації...
Ну а нація відповідає державі тим само: батьки здебільшого тримають дітей удома, комп’ютер і телевізор намертво приковує до себе молоде покоління мало не з трьох років. А що пропагує телевізор? Пиво: «Живи на повну!», цигарки (ах, як ефектно затягуються кінодіви!). Тож куріння, алкоголь, енергетики з ранніх літ стають для дітей традиційною розвагою, навіть шиком. Після їх уживання вони йдуть на уроки фізкультури. А якщо врахувати, що багато з них і зачаті були під пиво від таких само, то про які спортивні нормативи можна говорити? Хіба такі гинуть від фізкультури? То, може, в такому разі потрібно захищати дітей не від неї, а від неправильного способу життя, неосвіченості у цьому сенсі батьків, загалом суспільства?
Так, держава зобов’язана дбати про здоров’я нації. Але якщо вона не дбає, або дбає, як мачуха, то що — каменем на дно? Хіба тільки вона винна в тому, що відсоток здорових дітей зменшується? Та й вони неспроможні виконати злощасні нормативи на уроках фізкультури. Давно ви зустрічали батьків, які разом з дітьми роблять пробіжки, грають у футбол чи роблять елементарну фіззарядку на свіжому повітрі?
І чи багато батьків, які усвідомлюють, що дітей потрібно змалечку привчати до здорового способу життя? Як і їм вести такий само, бо важко пояснити дитині про шкідливість куріння, якщо тато й мама чадять, як паровози у неї перед очима...
На жаль, нездоров’ю дітей сприяє також і байдужість батьків, для яких головне, аби вони не заважали: посадив за комп’ютер — і вільний на кілька годин. Про приготування здорової їжі — годі й казати: це забирає багато часу. Тож перекуси у фаст-фудах для багатьох сімей стали нормою...
І насамкінець. Доти, поки батьки не усвідомлять, що іншого шляху до здоров’я, ніж заняття фізичними вправами, якомога більше рухатися і вживати здорову їжу, немає. Для цього не обов’язково відвідувати дорогі фітнес-центри чи клуби для багатіїв.
Щоб здійснити пробіжку, пограти у футбол, підтягнутися — достатньо скверу чи парку неподалік від дому. Якщо цього не робити, то наші діти помиратимуть не лише на уроках фізкультури, а й літератури...
(vpysanska@golos.com.ua).
Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.
