Від ведучого. «Голос України» 24.01.2012 опублікував статтю Анастасії Машталяр (на знімку) «В американській школі чотири спортзали й вісім роздягалень». Розповідь одинадцятикласниці із Дніпрорудного Запорізької області про уроки фізвиховання за океаном викликала величезний інтерес у читачів. Вони із заздрістю та іронією стверджували, що «нам так не жити», запитували, коли наші школи матимуть такі умови, повідали про примітивні уроки в наших закладах. Багато тих, хто відгукнувся на кореспонденцію, просили Настю розповісти, як вона потрапила до Штатів. Ми зв’язалися з нею через маму Олену Григорівну й незабаром одержали листа, якого публікуємо.

Якщо ви вважаєте, що вчитися за кордоном можуть тільки діти зірок, олігархів і політиків, то помиляєтеся. У всіх українських школярів є шанс навчатися в США. Таку можливість надає «Програма обміну майбутніх лідерів» (FLEX). Вона забезпечує своїх фіналістів стипендіями протягом одного академічного року. Живуть вони в американських родинах.

Як кажуть американці, як я «змусила це працювати на себе?»

Учень моєї гімназії Антон Антоненко брав участь у цьому проекті й в 2009—2010 навчальному році навчався у штаті Теннессі. Його приклад надихнув мене й багатьох старшокласників (у нас з’явився законний привід пропускати заняття в гімназії). Тепер ми жартуємо: «Захотів прогуляти школу — опинився в Америці».

Відбіркова кампанія відбулася в Запоріжжі й складалася із трьох турів. Перший тур (у ньому брали участь близько 10 тисяч українських школярів) — письмовий тест із 16 запитань. Учасники, котрі пройшли в другий тур, виконували стандартне завдання. Воно містило в собі, зокрема, письмову частину — три невеликі есе на задані теми.

Матеріали другого туру відправляли до Вашингтона для оцінювання незалежною комісією.

У рамках третього етапу з кожним учасником проводили індивідуальну співбесіду на англійській та рідній мовах, а також групову співбесіду (5—8 учнів).

Щасливчики, що пройшли випробування, не повинні розслаблятися, тому що в майбутньому на них чекає передвиїзна орієнтація (4—5 днів у Києві). Під час неї проводяться різні заняття і тренінги, свого роду «військові навчання, наближені до умов реального бою». Зокрема, одне з випробувань — заборона на користування мобільними телефонами й будь-якою іншою формою зв’язку із зовнішнім світом.

Я займалася англійською з першого класу. Викладачі Дніпрорудненської гімназії «Софія» Шевченко Ганна Миколаївна, Будко Валентина Дмитрівна, Шишкіна Світлана Василівна, Вергун Ольга Олександрівна, Яригіна Валентина Дмитрівна давали знання зі стандартної та технічної мови, англійської літератури та історії, займалися зі мною додатково й терпіли десять років. Без них я нізащо не опинилася б у Штатах!

Тимчасова розлука з родиною й друзями — це не занадто велика ціна за досвід, якого набула тут за п’ять місяців. 

Виконувала волонтерську роботу, навчилася їздити на велосипеді, стала на ковзани, познайомилася з особливостями протестантського богослужіння, пройшла курс шкільних предметів, які не вивчають в Україні, побувала в найбільших мегаполісах Міннеаполісі, Вашингтоні, Нью-Йорку, взяла участь у спортивних змаганнях і в шкільній театральній постановці...

...Чи доводилося вам відчувати, начебто ти дорослішаєш з такою швидкістю, що в тебе очі сльозяться, немов їдеш на мотоциклі? І я могла б перераховувати тисячі думок, емоцій і вражень, яких я ніколи не зазнавала в Україні, але відчути їх зсередини можна, тільки лише опинившись у цьому середовищі.

Тепер, знаючи дві мови й дві культури, я щонайменше двічі людина. Але хоча б якою казковою була Америка, Україна калинового кольору кличе мене, і тому, як співає Ані Лорак: «Я вернусь перелетной птицей...».

Бриттонштату Південна Дакота, США.