Непотрібний «елемент» у Київському метрополітені, або Як покласти край рекламній вакханалії

На жаль, автор кореспонденції «Дебілізація населення столичним метрополітеном» зачепила лише одну рану на його «тілі» — рекламу. А в нього їх — безліч. Підземні станції, особливо на периферії — брудні стіни й стелі, тьмяні плафони світильників, бо їх давно не мили, східці розбиті, керамічна плитка місцями відвалюється. Ідучи навіть підземним переходом від станції «Хрещатик» до станції «Майдан Незалежності», спотикаєшся об латане-перелатане цементом нерівне асфальтове покриття. Про переходи в старій частині міста — на Подолі й говорити не варто: грязюка, розбите асфальтове покриття, бруд від численних МАФів...

Це — центральні станції, на яких зустрінете натовпи туристів. А багато периферійних узагалі нагадують обдерті вбиральні. Отакий імідж у нашого міста?

На роботу їжджу зі станції метро «Вокзальна». Двоє вузьких вхідних дверей насилу витримують натиск сотенної юрби. Ледве втискуєшся в маленький і похмурий вестибюль і потрапляєш у чергу до кас за проїзними жетонами. Часто із чотирьох кас працюють чомусь тільки дві. Тут у будь-який час доби — неймовірне стовпотворіння, тиснява і духота. Очевидно, що «Вокзальна» вже давно застаріла. Але ж зовсім недавно реконструювали залізничний вокзал. Чому було не з’єднати центральний підземний перехід до платформ вокзалу з метрополітеном? Чого для цього забракло «реконструкторам» — польоту інженерної думки чи ще чогось?

 Ви маєте рацію, над інтер’єрами наших підземних палаців поглумилися особливо потворно. Чула, як дві дівчини між собою так їх і називали: станція «Нескафе» («Майдан Незалежності»), станція «Укрсиббанк» («Палац спорту»)...

Поїздка у вагонах столичного метро — це неабияке випробування для нормальної людини! Часто й наші громадяни не дружать із милом і дезодорантом, та ще й стіни вагона запаскуджені всілякою рекламою, оголошеннями і просто візитівками. Якщо на них не вистачає місця, то плакати розклеюють на стелі, а останнім часом її почали розміщувати на... вікнах! Вільне місце залишилося хіба що на спинах чергових по станції.

Чи є межа рекламної вакханалії? Адже метрополітен — це як би обличчя міста. Я був у декількох столицях Європи, але їхнє метро в жодне порівняння не йде з нашим. В італійській, празькій, берлінській підземці вагони чисті й світлі, влітку прохолодні з кондиціонерами, а взимку — теплі, комфортні, добре освітлені. А наші, особливо старої побудови, що не опалюються й погано освітлені, нагадують майже що горезвісні «телятники». До того ж із решіток вентиляції в дощову погоду пасажирів посипає водяний пил, а взимку — сніговий. Додайте сюди жахливу рекламу — ось вам і картинка наших буднів...

Спасибі за статтю «Дебілізація населення столичним метрополітеном». Дуже добре, що додумалися порушити це питання. До речі, дуже точно його окреслили. Люди щодня їдуть на роботу — з різним настроєм і проблемами. Замість того щоб розслабитися, милуючись справді гарними станціями, а також краєвидами наземної частини маршруту, не знаєш, куди ховати очі від реклами.

Давно треба було порушити питання реклами в столичному метро, що спотворює його вигляд! У мене гостював друг з Мюнхена. Проїхавши в метро, він сказав: «Стільки реклами! У вас що, в підземці проїзд безплатний?». До речі, коли я показав йому, а скоріше розповів, який вигляд мають наші станції насправді, він був у захопленні.

Приміром, на станції «Університет», крім дійсно чудових скульптурних портретів є ще одна «фішка»: стіни облицьовані каменем, на якому можна знайти відбитки найдавніших викопних комах — трилобітів! А станція «Площа Толстого» з її таємничими свічками-світильниками! От тільки за тутешню тотальну рекламу я б умазав когось — по я....., та якнайсильніше. А в міжстанційних переходах — суцільне заклеювання стін, про величезні баннери, підлогові наклейки, лайтбокси, які до невпізнанності змінюють звичний інтер’єр станцій, і говорити годі. Через це пасажирові важко збагнути, де саме він перебуває. У вагонах теж усе зайнято рекламою, а схеми метро, як найбільш непотрібний для пасажира інформаційний елемент, серед цього бедламу важко роздивитися. Ось такий «креатив». Щоправда, хід думки і логіку цих веселих креативників, котрі успішно стрижуть з нього гривні, зрозуміти важко...

Радянський метробуд колись уклав силу-силенну зусиль, коштів і матеріалів у створення київських станцій, багато з яких, без перебільшення, — витвори архітектурного мистецтва. Це для того, щоб тепер жадібні до наживи нувориші ліпили на них рекламу? Невже красивий і дорогий природний лицювальний камінь — найкраще місце для неї? Або: були гроші — насолоджувалися каменем, грошей не стало — витріщаємося на рекламу. А що — круто: потяги в пиві, вестибюлі в каві, які пожирають мізки. Що, невдовзі все буде кока-кола? Цікаво: чому мовчать архітектори, з чиєї творчості так зухвало поглумилися? Колись київському метро найкраще пасувало визначення: «Підземні палаци». А тепер це — суцільний кіберпанк.

Інакше, як неподобством, тотальну рекламу в київському метро не назву. Це варварство — заклеювати мармурове облицювання шпалерами «під горіх». Гроші й жадібність перетворюють пам’ятки архітектури на руїни і пил, саму людську особистість на нікчемність, а мораль — у плювок на асфальті. Але ж деякі станції київського метрополітену і є пам’ятками архітектури. Наплювати? Тим часом перетворивши їх на суцільну «дошку» дорогих, до речі, оголошень, керівники метрополітену постійно скаржаться, що в підприємства бракує грошей, і потрібно підвищити тариф за проїзд...

Як житель Києва, скажу, що перебувати в метро неможливо. Звідусіль тисне реклама, психороб якийсь. Може, варто підрахувати, скільки самогубств за минулий рік сталося в метро, нещасних випадків різнокаліберних? У цій строкатості — не те що, куди їхати й куди виходити, збагнути складно, а й взагалі зрозуміти, де ти. Адже на станції метро «Шулявська» замість звичної різнобарвної плиточки пасажира, буває, зустрічає холодильник на повен зріст або ряд прасок. А те, що витворили з «Театральної» (колишньої «Ленінської») обурює особливо. Раніше хоча й дивився на тебе з кожної стіни незабутній Ілліч, але ж стиль цього архітектурного ансамблю — неперевершений. А тепер? Куди не повернися — величезних розмірів Лорак, Лорак і Лорак — в обіймах з УФО. Вона мені навіть у кошмарі приснилася. Реклама в метро не дає людині й на мить відволіктися від споглядання закликів до споживання, споживання, споживання...

Журналісти молодці, що порушують цю тему. Але найвищий бал за цю статтю поставити не можу: ви не зачепили питання реклами як джерела отримання великих грошей. Я поцікавився вартістю реклами в метрополітені. Отож: брендування лише однієї (!) станції метро, за оцінками рекламних агентств, становить близько 600 тис. грн. на місяць. Як використовуються кошти, одержувані від реклами — кому про це відомо? Але ж це не має бути таємницею: Київський метрополітен — комунальне підприємство. От нехай і відзвітує перед громадою, куди спрямовані «рекламні» гроші? До речі, хто й коли робив аудит цього підприємства?

Варто також порушити питання торгівлі в метро. Тільки вкрай наївна людина може подумати, що «підземне» підприємництво нікому нічого не відстібає. Цей ринок унікальний певною мірою і, відповідно, торгівля в метро — надзвичайно прибутковий бізнес для окремих осіб. Це один великий базар, з величезною пропускною здатністю, зі своїми законами, поняттями й «кришами». З кожного торговельного місця метрополітен офіційно одержує одну суму на місяць, неофіційні відстібання «збирачам» становлять ту само суму, але в... доларах. Неконтрольований дохід від реклами є невичерпним джерелом для особистого збагачення багатьох начальників, чиновників різного рангу і тих, хто їх «кришує». До речі, керівництво метрополітену недавно заявило, що не може впоратися з нібито несанкціонованою торгівлею в переходах, що ведуть до станцій. Як би не так! Я вже не кажу про небезпеку цього базару для пасажирів. Чому б журналістам не порушити також і цю тему?