Щоб трактор став експонатом музею, довелося розбирати... стіну

Трактор із металевими колесами зростом майже з людину зберігають в обласному краєзнавчому музеї не лише тому, що він — символ старої епохи і є першою машиною, доставленою в область із знаменитого Харківського тракторного заводу. З цим залізним конем пов’язана історія, в яку навіть повірити важко. До війни цією машиною орали поля в колгоспі села Зозів Липовецького району. Працював на ньому тракторист Дмитро Кирилович Шайдаюк. Дуже бережливо ставився до свого «коня». Довів це незвичним учинком.

Перед тим, як піти на фронт, чоловік розібрав машину і закопав деталі в землю, щоб фашистам не дісталася. Місце вказав тільки небагатьом.

На щастя, кулі не зачепили хлібороба. Тільки-но повернувся після війни додому, одразу пішов у те місце за селом, де була схованка. Відкопав машину, привів її до робочого стану і далі продовжував орати і засівати колгоспні поля. За старання в роботі Дмитра Шайдаюка нагородили орденом Леніна, йому присвоїли звання заслуженого механізатора УРСР. Працював бригадиром тракторної бригади, головним інженером господарства. До колгоспу надходила нова техніка. Старий ХТЗ не раз збиралися відправити на металобрухт. У таких випадках механізатор згадував історію про те, як він урятував машину під час війни. Після цього колгоспне начальство змінювало плани, трактор залишався у бригаді.

У 60-х роках минулого століття ХТЗ, як його називали механізатори, вирішили передати до обласного краєзнавчого. Тоді саме тривав ремонт приміщення, тому одну стіну розібрали і машину закотили всередину музею, де вона зберігається донині.

Торік у Зозові на приміщенні сільської ради встановили пам’ятну дошку на честь Дмитра Шайдаюка. І в музеї є про нього розповідь. Поруч із трактором оформлено куточок механізатора. Крім нагород і відзнак, уміщено історію про врятування ним залізного коня.

— До нас у музей прийшла вінничанка і розповіла, що цей трактор здав у колгосп її дід, — каже завідувачка відділу музею Лариса Семенко. — Спочатку купив для себе, а коли почалася колективізація, змушений був передати у новостворений колгосп. Прізвище цієї жінки — Людмила Хльосткіна, вона вже пенсіонерка, але ще працює в Національному технічному університеті. За словами музейного працівника, свою розповідь жінка виклала на папері. Вказала, звідки взяла інформацію про історію із трактором, назвала прізвища людей, від яких дізналася подробиці. Одна з її сестер, яка також знає про цю сімейну історію, ще жива.

— На жаль, жодних документів, які б підтвердили розповідь, немає, тому ми не можемо, як то кажуть, на віру брати слова нашої відвідувачки, — продовжує Лариса Семенко. — Хоча її письмові свідчення зберігатимуться у фондах музею.

— Я тривалий час шукала підтвердження своїм спогадам дитинства, — каже Людмила Хльосткіна. — У музеї написано, що це був перший трактор у нашій області. Мене це зацікавило, бо в нашій родині також розповідали, що дід купив перший трактор. От і вирішила порівняти інформації.

Людмила Геннадіївна уточнила, що її діда звали Омелян Іванович Асаулюк. 

— Він помер у 1942 році. До створення колгоспу мав у Липовецькому районі свою землю. Був заможний. Утримував худобу, волів, коней. Наймав для роботи людей. Виховав чотирьох дітей, усім дав можливість здобути освіту. Однією з доньок була моя мама Єва. Вона розповідала, що Асалюки були переселенцями з Литви. Згадувала, як малою їздила до Прибалтики.

Про те, що дід придбав трактор на власні кошти, мені розповіла старша сестра Ніна, — продовжує співрозмовниця. — Вона теж чула про це. Дід купив трактор у 1931-му на заводі. А 1932-го створили колгосп, і він змушений був передати його туди. Так само здав худобу, майно...

Жінка хотіла б написати листа на Харківський тракторний завод. Утім, не знає, чи хтось зверне увагу на її прохання. Їй мало віриться, що зберігають документи про те, кому продавали техніку. Скільки часу минуло! І скільки тракторів зійшло з конвеєра цього підприємства!