Обговорення законопроекту «Про ринок земель»*
У редакції газети «Голос України» нещодавно відбувся «круглий стіл», на якому учасники та гості цього заходу мали змогу обговорити законопроект про ринок земель. Як відомо, документ уже проголосовано Верховною Радою в повторному першому читанні й нині готується до другого. «Голос України» опублікував проект закону «Про ринок земель» (у номері за 25 січня 2012 року), щоб з документом ознайомилися наші читачі. А до розмови за «круглим столом» запросили одного з авторів цього непересічного законопроекту голову Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Григорія Калетніка. Також ми запропонували приїхати до редакції газети та взяти участь у дискусії представникам сільгосппідприємств, сільрад, агрохолдингів, садівничих товариств, пайовиків. На жаль, не всі через важкі погодні умови або з інших причин змогли прибути до Києва.
Отже, за «круглим столом» зібралися Григорій Калетнік — голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин; Сергій Булигін — академік-секретар відділення землеробства, меліорації та механізації Національної академії аграрних наук України; Олександр Глевацький — голова у 1993—2006 роках Погребської сільської ради Броварського району Київської області, успішно веде особисте селянське господарство. А від «Голосу України» — головний редактор Анатолій Горлов та оглядач з питань агропромислового комплексу Галина Квітка.
Селяни часто не мають можливості й навіть бажання збільшити свій пай
Ред.: Олександре Дементійовичу, у вашому селі є люди, які хочуть господарювати, розширити площі в обробітку? Яку ціну вони готові платити за землю?
Глевацький: Знаєте, маю вас засмутити, бо виходить, що у селян земля є, невеликі площі, але навіть і їх вони не в змозі обробити. Можна виорати, можна посіяти, але ще потрібно зібрати і все це «кустарним» способом. Тому на сьогоднішній день селяни не мають такої можливості й навіть бажання купити землю і збільшити свій пай.
Ред.: Хочемо поінформувати присутніх, що на сайті газети «Голос України» проводилося опитування. Запитання такі:
1. Ваш прогноз: чи діятиме у наступному році мораторій на продаж земель сільгосппризначення?
«Так» — відповіли 68%.
«Ні» — 32%.
2. Особисто ви плануєте купувати сільгоспугіддя?
«Так» — 11%.
«Ні» — 89%.
3. Ви маєте можливість заплатити 20 тисяч гривень за гектар ріллі?
«Так» — 52%.
«Ні» — 48%.
4. Чи купуватимете землю, якщо вона коштуватиме в межах 10 тисяч гривень за гектар?
«Так» — 27%.
«Ні» — 73%.
Калетнік: Можу прокоментувати, що тут добре поставлені запитання, тому і відповіді зрозумілі. Ви маєте можливість заплатити 20 тисяч? — Звісно, маю. — А чи хочу я купити навіть за 10 тисяч? — Навіщо вона мені.
Так, я маю 10, 20, навіть 60 тисяч, щоб 3 гектари купити. Але якщо й куплю цю землю, то потрібно думати, що далі робити: треба добрива, техніку, обробити кожен день. Дощ піде... Я гроші вкладав, а град в серпні все збив, страховку ніхто не платить... То засуха, то дощі, то злива, то град, то 25 градусів морозу — і озимі, хто посіяв, пересіватиме, і ніхто не компенсує. Це не така проста праця, як хтось вважає. І той, хто відповідає на поставлені редакцією запитання, схоже, добре думає. Це професійна людина, яка не починає філософствувати за ті чи інші кон’юнктурні фрази, а розуміє: якщо він навіть зоре, посіє і будуть сприятливі умови, то хто цю пшеницю купить. Її ж кудись треба продати. Куди? Потрібна ліцензія. Хіба він купить ліцензію на 3 га грузити корабель в Одесі? Треба реально мислити. Значить, доведеться зібране комусь віддати. А ті, кому віддати, приїжджають і кажуть: «Ми візьмемо в тебе за 1200 гривень». Так чого ж я маю на вас 365 днів горбатитись за 1100—1200 гривень, а ви продасте за 200—300 євро на світовому ринку. І наші «патріоти держави», які працюють на експорт зернових, дійсно, за нашими підрахунками, за рік зароблять 1,5 мільярда на зерні, яке експортоване з України. Приблизно різниця між цінами продажу і купівлею зі всіма затратами на експорт становить десь до 1,5 мільярда доларів. Це хороші гроші, але не державні.
Ред.: Я з вами погоджуюсь в тому, що 60 тисяч краще покласти в банк під надійний відсоток.
Калетнік: Я не сказав, що класти в банк, я кажу, що люди добре орієнтуються в запитаннях.
Сусіди: грунти однакові, а врожаї різні
Микола Дивак, редактор журналу «Агробізнес України»: Я хочу поставити ось такі, на перший погляд, прості запитання. Яку проблему вирішує ринок землі? Для чого його вводять — цей ринок? Хто зацікавлений у цьому законі? Хто потребує цього закону? Хто хоче купувати землю? Олександр Дементійович підтвердить і не дасть збрехати: з того часу, як він був трактористом і орав радгоспну землю, жоден гектар цієї землі більше не орався. Єдиний інструмент, яким обробляється земля з того часу, є сірник. Випалюється. Ходять любителі й випалюють. Через це земля деградує. Тут зачепили питання, яка ціна землі? І говорите так, як людина, котра ніколи не знала, що таке ринок землі, як складається, від чого залежить ціна землі. Олександре Дементійовичу, ви добре знаєте ціну на землю. Від чого залежить ціна землі? Від родючості?
Ред.: Від близькості до столиці.
Дивак: Від родючості? Цей фактор десь на восьмому місці.
Калетнік: А ви ще якісь фактори знаєте? Назвіть. Ви ж ставите некоректне запитання. Є нормативно-грошова оцінка землі, є експертна оцінка землі і є ринкова оцінка землі. Ви за що говорите?
Дивак: Від чого залежить ціна?
Калетнік: Від пропозиції і попиту!
Дивак: Хто в нас в селі виступить продавцем і покупцем?
Глевацький: Я можу сказати, що маючи присадибну ділянку, вирощую сільськогосподарську продукцію і в невеликій кількості продаю на ринку. Але постає проблема: навіть ту кількість, яку вирощую в себе на городі, я не можу реалізувати на ринку. Маючи землю, виростивши хорошу продукцію, людина постає перед проблемою реалізації. Справді, як було сказано, на цьому наживаються інші. Держава повинна підійти до цього дуже серйозно, перший ступінь — вміти обробляти, і потім — вміти продати. Наступне — це реалізація. Якщо все працюватиме разом, то тоді селянин може і подумає купити землю.
Ред.: На вашу думку, які повинні бути норми в обговорюваному законопроекті?
Глевацький: Як Григорій Миколайович сказав, що років через десять визначиться ціна землі. Думаю, справді, 15 тисяч євро за гектар — ціна для землі дуже хороша. Але ж багато залежить від господаря. Я у себе вирощую, а поруч сусід — то це два різні врожаї. Потрібен підхід до землі. Якщо ми зуміємо знайти хороший підхід, кому продати і хто стане господарем, то ця земля справді коштуватиме великі гроші. Земля даватиме гарантії забезпечення населення продуктами і буде що експортувати. На сьогодні я по-своєму суджу — немає бажаючих купити землю.
Ред.: Але є бажаючі продавати...
Яке господарювання, коли два гектари і одна штикова лопата
Булигін: Центральне питання — ціна. Бо ринок — це ціна. А далі, хто пропонує, а хто купує. Я хотів би висловитися з позиції науки. Як наукова думка це б обґрунтовувала.
По-перше, ціна продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення не може бути нижчою за її експертну грошову оцінку. Але поточна грошова оцінка явно занижена, бо, як вже зазначалося, спирається на застарілу, прийняту близько двадцяти років тому методику бонітування, що не враховує реальний рівень ефективної родючості ґрунтів. Тому у «Прикінцевих положеннях» до проекту закону треба дати доручення Кабінету Міністрів переглянути чинну методику бонітування і, відповідно до Закону України «Про оцінку земель», кожні сім років оновлювати бонітети ґрунтів.
По-друге, право купувати землю має держава і передавати право використання сільській раді. Або, може, сільська рада чи сільська громада купуватимуть паї і потихеньку обростатимуть цими угіддями. Або ще кредити має давати держава тим, хто хоче жити і працювати на землі. Сьогодні серед власників землі лише 3 відсотки бажають ще докупити. Це вже є власник, це не держава. А тут 2 гектари паю, штикова лопата і нічого з нею не зробиш. Вона нічого не дає, на папері є, людина хоче продати, але хто купить.
Я зі своєю дружиною розсварився, вона, ґрунтознавець за освітою, категорично проти ринку землі. Я кажу, шановна, воно не твоє, вже так сталося. Треба робити тепер не базар, а ринок.
Сів, взяв проект закону, друзям роздав, своїм колегам. Є підписи академіка Віталія Медведєва, академіка Святослава Балюка, доктора біологічних наук Миколи Мірошниченка. Земельний кодекс — це приклад сирого закону, який вступає у протиріччя з Адміністративним кодексом. Закон про охорону землі (2003 рік) теж зовсім не працює.
Закон про ринок земель має запрацювати. Конкретні пропозиції: контролювати зміни родючості ґрунтів за ринкового обігу земель буде неможливо, якщо не передбачити оновлення необхідної для цього інформації. Для цього необхідно додати статтю про обов’язкове оновлення агрохімічного паспорту земельної ділянки при кожній зміні власника і при кожному переході в оренду. Наприклад, орендар змінився, будь ласкавий, запиши, щоб тебе контролювали.
Далі, крім агрохімічних паспортів, мають бути книги історії полів. Це — важливий інструмент забезпечення належного контролю за дотриманням проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, передбачених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів». Книги історії полів також доцільно включити до переліку обов’язкової документації. Колись в агронома, за радянських часів, така книга була обов’язковою. Якщо її нема, то агронома одразу виганяли з роботи.
Окрім того, на сьогодні частину ґрунтових картографічних матеріалів втрачено, а ті, що залишилися, не завжди відповідають дійсності, адже за більш ніж півсторіччя, що минули з моменту їх створення, ґрунтовий покрив зазнав значних змін. Отже, оновлення картографічних матеріалів — важлива і невідкладна справа, особливо за ринкових відносин у земельній сфері. Це дасть змогу виявити найбільш інвестиційно привабливі землі для розвитку сільськогосподарського виробництва. А також — малопродуктивні, так звані, деградовані землі, які потребують виведення з обробітку та зміни цільового використання. Наприклад, наше Полісся. Це погана земля проти чорнозему чи добра?
Ред.: То які пропозиції?
Булигін: Пропозиція така: дослівно прочитаю: «До статті 6 «Продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення державної чи комунальної власності на неконкурентних засадах» додати пункт про стимулювання державою заходів з метою підвищення продуктивної і особливо екологічної цінності таких земель. Одночасно доручити Кабінету Міністрів затвердити регіональні нормативи малопродуктивних та деградованих земель, які підлягають вилученню з ріллі». Бо тут є спекуляція.
Калетнік: Зрозуміло.
Булигін: Далі стаття 15 «Вимоги щодо використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення з меліоративними системами». У пропонованій редакції фактично закинутий стан меліорованих земель залишиться без змін. Треба поширити право власності на інженерну інфраструктуру. Бо сьогодні ми знаємо, що трапилось.
Ред.: Якщо ми маємо масив, масив розпайований і в кожного власника по частині тієї інженерної інфраструктури...
Булигін: Сьогодні дуже серйозно розглядається у Верховній Раді, що ця інженерна інфраструктура має бути тільки державною. І держава воду має продавати. Інакше нічого не буде. Вона нині в комунальній власності.
Без активної участі держави багато заходів залишаться на папері
Калетнік: Так, ще які будуть пропозиції?
Булигін: Про максимальну площу земельних ділянок. Питання дискусійне, наведені у статті 14 площі не є обґрунтованими, оскільки вони менші, ніж треба для високотехнологічного землекористування. Здається, бажано передбачити винятки в разі розв’язання власником економічних, технологічних і соціальних проблем, та за умови згоди сільської громади. Адже село України вкрай потребує відродження, а для цього необхідні чималі внутрішні і зовнішні інвестиції.
Калетнік: Право покупки землі одному громадянину збільшити?
Булигін: Так. Далі про консолідацію земель. У законі справедливо багато місця приділено цьому аспекту, але було б помилкою вирішувати у законі різноманітні землевпорядні варіанти консолідації. Здається, більш коректно було б спочатку розробити відповідну методику (порядок консолідації), затвердити її. А у законі лише посилатися на постанову Кабінету Міністрів.
Тепер, на жаль, у нас склалося таке враження, що в законі, ніби навмисне, не передбачається державна підтримка цих заходів.
Калетнік: Яких?
Булигін: Всіх оцих. Купівля, продаж тощо. Без активної участі держави багато заходів (наприклад, та сама консолідація і розробка проектів для її реалізації) залишаться на папері. Провідні аграрні країни, крім законів, фінансово підтримують різноманітні акції в агросфері. В Україні сьогодні земельних законів більше, ніж у Німеччині. Але тільки законів, хоча б якими вдалими вони здавалися, замало. Мають бути субсидії та інші економічні стимули, як це робиться у більшості аграрно розвинених країн. Тобто надумали ми об’єднатися в одне господарство — держава нам має створити якісь умови.
І об’єкти земель. Значить, у статті 3 «Суб’єкти та об’єкти ринку земель» пункт 6 «Об’єктами ринку земель є: земельні ділянки...» доповнити «з ґрунтовим покривом».
Ред.: А ще які бувають? Кам’янисті, пустелі?
Булигін: Я вам поясню. Оце я взяв 100 гектарів. Наприклад, купив у перехідній зоні — у Лісостепу, на Поліссі. Там на 100 гектарах буде типів 5 або більше ґрунтів, а можна земельну ділянку оцінити в цілому на 12 тисяч. А треба на кожен ґрунт виготовити ґрунтову карту, і кожен ґрунт має бути оцінений. Якщо земельна ділянка 100 гектарів, то потрібно оцінювати кожен ґрунт на ній, а не оцінювати як один масив.
В Америці — 3% сільгоспвиробників, у Голландії — 1,5%. Якщо не буде високого європейського рівня продуктивності, то нічого не буде. Наш ринок пропаде. Треба ставити питання про зернову Україну — вал у 80 мільйонів тонн. Полтава зібрала...
Калетнік: Кукурудза давала в середньому по Полтаві 95—100 центнерів з гектара.
Булигін: Кукурудза — це монокультура. За рахунок кукурудзи можемо цих 80 мільйонів зробити. Але хто її їстиме?
Ред.: Скільки Єгипет купує за державні кошти для харчування своїх громадян?
Булигін: Тільки за умови високої продуктивності використання, налагодження виробництва, переробки і продажу господарство запрацює ефективно.
Калетнік: Ви підтримуєте позицію профільного парламентського комітету?
Булигін: Так.
Теорія розрахунку плуга значно складніша, ніж теорія польоту космічного корабля
Олександра Сабо, член правління обласної спілки садівничих товариств Київщини: Я багато років працювала з Момотенком. Працювали ми в науковому об’єднанні, яке займалося новими методами управління і прийняття рішень. Я ніби уважно читала цей проект. Мені здається, там відсутня позиція, як відновити сільгосптехніку. У минулому це була основа організації на селі.
У нас члени кооперативу мають по 6 соток. А чому 6, коли неугіддя поряд? Нині ми порушили це питання, щоб нам дозволили розширитися.
Одинадцять тисяч дачних кооперативів на Київщині — величезна площа землі. Як дорого вона продається! Яка спекуляція там іде! По чому продавалися цих 6 сотих з маленькою хатинкою? Сто, двісті тисяч доларів. Чому така оцінка землі? Адже це були неугіддя. Люди об’єдналися в один масив. І з 213 ділянок неугідь зробили землю гарною. Тепер ми маємо здавати звіт в податкову інспекцію і оцінювати вартість. Раніше ми платили 200 гривень, а нині вимагають 14 тисяч. Це дуже дорого, такого не може бути. Оце оцінка землі, теж потрібно звернути увагу на величезний масив дачної землі. Я навіть хотіла б якось потрапити на прийом до голови Комітету Верховної Ради і розповісти про проблеми дачників, дачних кооперативів Київщини. Ринок землі повинен бути, але під контролем держави і прозорим.
Калетнік: Дякую вам. Відповідаю. Перше. Чи можна повернути сільгосптехніку? Покійний Микола Петрович Момотенко, якого ви тут згадали, — це дійсно була прекрасна людина. Він колись казав: «У світі є три системи: система капіталізму, система соціалізму і система сільгосптехніки».
Сабо: Правильно. Я теж за це.
Калетнік: Він це казав, бо це справді система, яка тоді давала прямі, прозорі та ефективні послуги всім: від бензину, солярки, добрив і так далі. Але, на превеликий жаль, на сьогодні це вже не реально.
Сабо: У Запорізькій області людина-родич має великий наділ землі. Купив у людей, паї отримав — мали батьки — і у самого велика ділянка. Телефонує мені і каже: «Олександро Федосіївно, допоможіть, щоб кредити мені дали — треба солярки купити, треба зерно купити... І ось так з року в рік. Позаминулий рік — неурожай. Страшне, хотів усе кидати... Торік — урожай, навіть ставок взяв і зробив там багато чого. І все-таки, якби була сільгосптехніка, ота МТС... А так, де він візьме той трактор? Те зерно? Сільгоспхімію?
Коли я поїхала в Ізраїль і подивилася, як вони працюють, які у них кібуци, як там зроблено, які їдальні там. Це наш колгосп, але на іншій основі, він вже приватний. Але ж там все це є, централізована система обслуговування, де вони можуть купити сільгоспхімію, добрива.
І син, кандидат наук, працював в Інституті економіки при Академії наук, закінчив сільгоспакадемію, поїхав в Америку, подивився, каже: «Мамо, там усі фермери об’єднуються, це прообраз наших колгоспів. Вони бачили те, що було у нас і зробили на іншому рівні». Ось це якось у цьому законі треба зробити. А про дачні кооперативи не забудьте, будь ласка, це окрема стаття, це неугіддя, доведені людьми до такого рівня, що продаються по 100—200 тисяч доларів. І це шість сотих і будиночок такий собі.
Калетнік: Ми опрацюємо. Без уваги не залишимо.
Дивак: Коли продавали дачну ділянку за 100 тисяч доларів, який податок сплатили?
Сабо: Жодного податку. Безконтрольно.
Калетнік: Скажіть, будь ласка, ви цей проект, що надрукований в газеті, читали?
Сабо: Читала, але його треба багато разів читати. Я дуже його підтримую з багатьох питань, але там нічого не сказано про землю, яку займають дачні кооперативи.
Калетнік: Це мала земля, це невеликі землі. Ми зможемо з вами зустрітися і я дам детальні відповіді. Хотів би вам ще сказати: повірте, в тому, що стосується земельних відносин, використання землі як основи виробництва сільськогосподарської продукції, немає простих відповідей і немає сталих відповідей. Немає такої відповіді, щоб ми могли сказати віднині і назавжди. Земля плюс агровиробництво — це мільйони різних ситуацій, на які потрібно реагувати. Я дуже добре запам’ятав професора Бублика, коли вчився в 1966 році в сільськогосподарській академії імені Трудового Червоного Прапора, який казав: «От ви всі тут хочете бути космонавтами, льотчиками... А знаєте, що теорія розрахунку плуга значно складніша, ніж теорія польоту космічного корабля». Бо там практично все відомо.
На що наштовхнеться плуг: де на камінь, де на корінь, де на глину, де мокра земля, а де й суха закам’яніла, а її треба розробити, бо агротехнічні строки посіву — де морозна вже земля, там вчепив, там насос не по осі розрахував плуг — неможливо розрахувати. А куди ще цей п’яний з трактором заїде — це просто нереально. Сільське господарство — дуже складна річ. І той, хто до нього підходить дуже просто, не зможе розібратися об’єктивно. Хоча багато хто уявляє себе знавцем. Ми докладаємо чимало зусиль, робимо іноді помилки. З усіх країн колишнього соціалістичного табору одних нас якимось чином штовхнули на не просто розпаювання земель, а розпаювання земель в координатах. У жодній іншій державі цього немає.
Яка є складність? Зустрічались ми з болгарами, угорцями, поляками, прибалтами, з чеським заступником міністра сільського господарства, він каже, що вони зупинилися на акціях. Це те саме, що в нас були сертифікати. Був сертифікат на земельний пай, ми його замінили на державні акти, прив’язавши межі, координати, визначивши все це. І ми цим загнали себе в кут. Чому? Тут вже декілька разів звучало слово консолідація. Я реально прогнозую, що з відкриттям ринку землі не піде ніякої інтенсивної продажі, і ті, хто вже малюють собі думки про мільйони... Ми в законопроекті заклали вже дуже багато застережень: якщо сьогодні купив, то завтра не продаси. Але хочу сказати інше. Ви уявіть собі, хтось купить 100 гектарів землі. Й найдіть мені людину, яка скаже, що можна купити 100 гектарів і ця земля буде єдиним масивом. Ще років п’ять пройде, поки в Україні буде можливість купити землю. В середньому у нас пай по 2 гектари по Україні. На 100 га є мінімум 35 власників, і може чоловік сім—вісім не продати. Тому питання консолідації, зацікавленість у консолідації — це все є глибока перспектива. Приватна власність у 6,9 мільйона українських громадян у вигляді земельних паїв знаходиться. Конституція трактує право кожного громадянина розпорядитися своїм товаром. Але розпорядитися так, щоб це пішло не на шкоду громадянину і не на шкоду державі. От ми цю норму хочемо теж врегулювати у цьому законопроекті. Щоб не порушити досягнутого рівня виробництва сільськогосподарської продукції, щоб держава не відчула зменшення експортного потенціалу сільськогосподарської продукції, бо вона дає сьогодні великий дохід і економічну ефективність. Ми повинні врегулювати питання між правом власності, її реалізацією в інтересах громадян України.
Агрохолдинги: рано чи пізно князі на периферії почнуть розвалювати цю систему
Ред.: Уявімо, що набрав чинності цей закон. Я маю пай, хочу ще докупити один у сусіда. До кого звертатися і за якою процедурою діяти?
Калетнік: В усіх законопроектах, які існували «до», було «переважне право». Ми зняли це «переважне право», бо його застосування приводило всіх на аукціон. Аукціон для жителя села, 60—70—75—80-річного — дуже велика ноша. Зняли «переважне право». Тепер йдемо до нотаріуса і оформляємо купівлю-продаж. Повернулися — і ця земельна ділянка вже вашого сусіда. Податок сплатити з мінімально-грошової оцінки і т. д. Але процедура значно спрощена.
Ред.: На вашу думку, яку частину земель України мають обробляти агрохолдинги, потужні підприємства?
Калетнік: Якби була моя воля, то я дуже хотів би, щоб земля України оброблялася середніми сільськогосподарськими підприємствами: тисяча, півтори тисячі, дві тисячі гектарів землі, ну п’ять тисяч гектарів землі. Я, як людина, яка працювала 14 років керівником сільськогосподарського немалого підприємства, і як науковець, можу вам сказати: все, що понад 10—15 тисяч гектарів, це нестабільні системи, некеровані. Рано чи пізно, вони все одно даватимуть збої. Якби це було щось кероване, то в Європі або Сполучених Штатах давно б це зробили. А так воно не є стабільною системою. Якщо власник не має в полі зору всього того, що виробляється і він там не буває (а є агрохолдинги на півмільйона гектарів і добираються до 700 тисяч га), рано чи пізно князі на периферії почнуть розвалювати цю систему. Це мій прогноз. Це є нестабільна система. І тому унікальність України, її сільських поселень — під загрозою на території таких великих латифундій. Але це моя особиста думка.
Ред.: Чи буде передбачено певний період для агрохолдингів, щоб вони встигли переформатувати свою структуру?
Калетнік: Звичайно, так. Не можна робити революцію. При всьому тому, що я оцінюю агрохолдинги як нестабільну систему і систему, яка залежить від капіталу і далеко не від українського, що є потенційно зазіханням на нашу землю. А якщо ми з вами патріоти і говоримо, що вона повинна зберегтись для нас і наших нащадків, то це ще один негативний фактор. Є реалії. Який це буде термін — радитимемося з наукою, з їх колегами по законодавчій ініціативі, але це буде достатній період. Це не рік і не п’ять місяців. Це надто складне питання.
Ред.: Викликає занепокоєння теза, що «загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка може перебувати в оренді однієї особи... не може перевищувати 10% площі сільськогосподарських угідь на території району». Чи належать до сільськогосподарських угідь ділянки, надані для ОСГ, фермерам? І чи не будуть в кожному селі 10% рахувати по-своєму?
Калетнік: Ми в цьому законопроекті дали визначення, що ОСГ — це особисте селянське господарство. Це не характеристика земель, на яких його створено. Якщо ви говорите за землі сільськогосподарського призначення, то це землі, які діляться на посівні, ріллю, пасовища, сіножаті тощо. Тому це вже інша характеристика, і вони мають визначення сільськогосподарських земель. В різних областях різна кількість угідь. На Івано-Франківщині, наприклад, земель сільськогосподарського призначення менше, ніж у Черкаській чи Полтавській областях. 10% одного району Київської області, а в Івано-Франківській — це три райони.
Ред.: «Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» визначаються як «земельні ділянки, призначені для вирощування продукції органічного походження...». Що значить «органічного походження»? Чи немає тут суперечностей?
Калетнік: Органічне — це значить не синтетичне.
Ред.: У законопроекті читаємо: «право власності на земельні ділянки... і право користування ними покладає на носіїв цих прав відповідальність перед суспільством за: забезпечення населення якісним продовольством вітчизняного виробництва широкого асортименту і за доступною ціною...». Чи можемо ми одночасно вимагати від виробника забезпечити і велику кількість, і низьку ціну на вирощену продукцію?
Калетнік: Це стаття концептуальна. Вона частково відповідає на ті запитання, які тут звучали. Навіщо цей закон? В цей закон ми вкладаємо ідеологічну будову, що держава несе відповідальність за те, щоб ринок землі, земельна реформа не спричинили відсутність продуктів харчування, не сколихнули рівень продовольчої безпеки. А цей рівень — не тільки наявність м’яса, молока, бо можна оцінити 1 кілограм у мільйон доларів і забезпечити всіх, бо його ніхто не купить. А тому і має бути за доступними цінами. В законі не написано — за ціною 3,70 або 2,80.
Тобто, якщо сьогодні ми маємо кошик, маємо мінімальну заробітну плату, то держава у цьому законі зобов’язана забезпечити виробництво продуктів харчування, сільськогосподарської продукції за доступними цінами. Це не планова економіка, це — формування доступних цін. Чому держава каже, що потрібно дати соціальний хліб і забезпечити рівень рентабельності, а все інше нехай багаті купують хоч і по мільйону. Це і є реалізація політики держави у доступності продовольства для всіх рівнів. Такі позиції є у законі, аби не розділити святу землю з людьми.
Ред.: Дякуємо всім за участь у розмові.
Григорій Калетнік, голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин: «Все, що понад 10—15 тисяч гектарів, це нестабільні системи, некеровані. Рано чи пізно вони все одно даватимуть збої».
Олександра Сабо (у центрі), член правління обласної спілки садівничих товариств Київщини: «Ринок землі повинен бути, але під контролем держави».
Галина Квітка, оглядач газети «Голос України»: «Якщо у людини нічого немає, вона ту землю, яку мала, продала, то бере іноді пластикову пляшку, йде до Кабміну і вимагає ще землю, щоб їй було чим торгувати».
Сергій Булигін, академік-секретар відділення землеробства, меліорації та механізації Національної академії аграрних наук України: «Надумали ми об’єднатися в одне господарство — держава нам має створити якісь умови».
Олександр Глевацький, голова у 1993—2006 роках Погребської сільської ради Броварського району Київської області: «Маючи землю, виростивши хорошу продукцію, людина постає перед проблемою реалізації. На цьому наживаються інші».
Микола Дивак, редактор журналу «Агробізнес України»: «Яку проблему вирішує ринок землі? Для чого його вводять? Хто зацікавлений...».
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
