Інвестиційне паливо для локомотива галузі

Минулий рік був непростий для луганських вуглярів, але підбадьорюючим. Принаймні на пріоритетних напрямах розвитку вуглевидобувного виробництва області вдалося успішно запустити механізми, які обіцяють уже найближчим часом дати гарні дивіденди й закріпити тенденції зі знаком «плюс». Можна сказати, що Луганщина вперше в Україні передала свої великі державні вугільні підприємства в концесію приватному власникові й тим самим стала своєрідним дослідним майданчиком з державно-приватного партнерства. Передачу ДП «Свердловантрацит» і ДП «Ровенькиантрацит», які ввійшли в концесію компанії ДТЕК, на українському ринку М&А назвали подією 2011 року.

Власне, стратегічним інвестором для цих двох підприємств ДТЕК була давно й у розвиток вуглевидобувного виробництва, їх технічне переозброєння вклала не одну сотню мільйонів гривень. І тільки наприкінці 2011 року ці відносини набули остаточної форми. За концесійною угодою компанія взяла на себе низку серйозних зобов’язань не лише з розвитку економічного потенціалу цих підприємств, а й із збереження соціального пакета для шахтарів, реалізації екологічної програми, розвитку територій тощо. Згідно з концесійними договорами, наприклад, у відновлення, технічне переоснащення, капітальні ремонти, модернізацію, придбання нового гірничого обладнання, устаткування й механізмів на ДП «Свердловантрацит» компанія за п’ять років вкладе понад 2,5 млрд. грн., а для «Ровенькиантрациту» необхідну суму капіталовкладень оцінюють більш як у 2,7 млрд. грн. Завдяки такій фінансовій підтримці вже наступного року свердловські шахтарі планують вийти на рубіж видобутку 7,300 млн. тонн вугілля на рік, а їх ровеньківські колеги подолають річний рубіж у понад 8 млн. тонн вугілля. Фахівці вважають, що компанія ДТЕК, як концесіонер, цілком заслуговує великої довіри, оскільки має великий і серйозний досвід роботи на ринку вугільної промисловості в системі вуглевидобутку. Як відомо, до структури ДТЕК входить «Павлоградвугілля», яке сьогодні визнано флагманом з вуглевидобутку серед українських підприємств галузі. Середній добовий обсяг видобутого палива становить тут 45 тис. тонн, у свердловчан цей показник дорівнює поки що 20 тис. тонн. Але у них ще все попереду.

В області добре розуміють, що альтернатив приватному інвестуванню й входженню капіталу в трудомістку вугільну галузь поки що немає. Як уже давно зрозуміло, державі не вистачало й не вистачає ресурсів для того, щоб вуглевидобувні підприємства працювали чітко й стабільно. Скажімо, на будівництво й технічне переозброєння загалом по галузі в державному бюджеті заплановано виділити цього року 800 млн. грн. Водночас тільки ПАТ «Краснодонвугілля» за своєю програмою модернізації й технічного переозброєння виділило і освоїло в 2011 році 715 млн. грн. Або взяти іншу тему — науку. Зрозуміло, що розвиток вуглевидобувного виробництва без нових передових технологій неможливий. Але за старих часів наука фінансувалася за залишковим принципом, і це в остаточному підсумку позначилося на її стані сьогодні. За оцінкою фахівців, щоб повернути втрачене, фінансування наукових розробок слід збільшити в п’ять-шість раз. 

Отож концесіонер саме й вкладає кошти в розвиток наукових проектів. Зокрема, до роботи сьогодні вже залучено фахівців Луганського наукового інституту «Гіпрошахт», які допомагають «Свердловантрациту» і «Ровенькиантрациту» знайти способи збільшення обсягів видобутку палива й при цьому захистити складну шахтарську працю.

На грудневій 2011 року нараді вуглярів країни було озвучено такий факт: приблизно 45 різних компаній уже готові «зайти» у вугільну галузь України, вкласти у виробництво великі кошти й працювати за програмою державно-приватного партнерства. Як до промислових майданчиків у потенційних інвесторів є інтерес і до луганських шахт. Це не може не тішити. Як показує досвід, прихід серйозних інвесторів докорінно міняє ситуацію на шахтах. Такі приклади на Луганщині є. Успішно розвивається «Краснодонвугілля». Завдяки вкладеним ресурсам компанії «Валентин-інвест» сьогодні стабільно працює приватна шахта «Білоріченська». Нарощує виробництво вугілля шахта «Садова», яка входить до складу української вугільної компанії «Садова Груп». До речі, ця компанія перша привселюдно розмістила свої акції на Варшавській фондовій біржі, активно працює із залучення кредитних ресурсів європейських банків. Прагнучи зробити шахту сучасним європейським підприємством, власник показує приклад чистого, прозорого бізнесу європейського рівня. Водночас держпідприємства «Луганськвугілля», «Первомайськвугілля», «Лисичанськвугілля» так і не змогли, незважаючи на спільні з Мінвуглепромом зусилля, змінити ситуацію на краще, так і не знайшли можливості залучити додаткові кошти чи інвестиції.

Ще рік тому тема «копанок» у регіоні стояла дуже гостро. За образним висловом голови облдержадміністрації Володимира Пристюка, в області на той час просто «утворилася всеукраїнська копальня». Тоді влада розпочала пошук шляхів розв’язання цієї проблеми й знайшла їх. Завдання полягало в тому, щоб не забороняти ці розробки, а навпаки дозволяти їх, за умови повної легальності й повній відповідності вимогам вугільного виробництва. Кабмін підтримав ідею створення малих шахт і, як показує досвід, це було найправильніше рішення. За офіційними даними, в одному такому родовищі може зберігатися від 500 тис. до 10 млн. тонн вугілля. Для великого капіталу ці обсяги не привабливі, а для малих підприємців — цілком під силу. Перспективні суми інвестицій виходять досить солідні, а, крім того, легалізуються фінансові потоки й створюються робочі місця, що для шахтарських регіонів досить актуально.

До кінця 2011 року в області налічувалося вже понад 80 міні-шахт, які мають повний пакет документів для ведення легального бізнесу. Ще 300 об’єктів сьогодні перебувають в оформленні права на ведення вугільного виробництва. Пріоритетом у діяльності обласної влади стала робота з прозорості роботи колишніх «копанок» через призму законних взаємин з найнятими робітниками й безпеки їх праці. В області розуміють: позбавити підприємця ліцензії — означає збільшити шанс того, що він вдасться до варіанта «чорного» вуглевидобутку, і в такий спосіб область не отримає значних інвестицій. Водночас повністю зібрати всі дозвільні документи й одержати ліцензію на розробку надр — досить затяжна й непроста справа. Дуже важко пробити стіну високих інстанцій Києва. Цю проблему керівник області Володимир Пристюк сьогодні обговорює з галузевим міністерством.

Розбудовуючи досвід державно-приватного партнерства, обласна влада чітко дотримується своїх позицій: прозорість процесів та їх регулювання. Інакше кажучи, об’єкти повинні передаватися в оренду або в концесію тільки цілісним майном. Адже вугільні підприємства мають низку допоміжних виробництв — навчальні комбінати, автобази... Одне слово, те, що є інфраструктурою територій. В області вважають, що концесіонер чи орендар повинні нести повну відповідальність за стан соціальної сфери, екологію, підготовку кадрів.

Друга принципова позиція — концесійні платежі мають залишатися на території Луганщини, а не вивозитися за її межі. У цьому напрямі керівники області працюють з народними депутатами й Кабміном, доводячи необхідність такого кроку. Наприклад, концесійні платежі по Ровеньках і Свердловську за один місяць становлять у середньому по 10 млн. грн., а бюджет цих міст оцінюється приблизно в 120 млн. грн. на рік. На думку керівників області, концесіонер має вкладати кошти в розвиток громади, на території якої живуть його працівники. Це розумно й справедливо. Оскільки самостійно регіон не може розв’язати цю проблему — не його це рівень, — слід удосконалювати законодавство. На жаль, процес затягується.

У своєму виступі 28 грудня на підбитті підсумків роботи вуглевидобувних підприємств в 2011 році, яке тривало в Донецьку, міністр енергетики і вугільної промисловості України Юрій Бойко висловив переконання, що «завдяки якісній праці всіх трудівників галузі ми виконаємо всі завдання» і назвав вугільну галузь «локомотивом енергетичної безпеки України». Але локомотив може зупинитися, якщо йому не підкинути інвестиційного палива.

Луганськ.