Пригадую нещодавню бесіду з одним із керівників Грузії. Йшлося про успішні реформи, боротьбу з корупцією. Наприкінці розмови я поставив запитання, а чому немає очікуваного економічного підйому, чому економіка країни не реагує на всі позитивні зміни. Відповідь була проста: у Грузії немає хороших інженерних, робітничих кадрів!
Перекіс
Проектуючи все, що відбувається у Грузії, на нас, можна з великою впевненістю те саме сказати і про Україну. У нас удень зі свічкою не знайдеш нині кваліфікованого зварника чи фрезерувальника, столяра чи плиточника, електрика і навіть тямущого водія. Адже ті, хто їздить на маршрутках або прибирає тракторами сніг на вулицях, — це потенційні порушники правил дорожнього руху.
За статистичним даними, в Україні за 2010—2011 роки число студентів на 10 тисяч населення становило 550 осіб, а учнів профтехучилищ — майже в 6 разів менше.
У Харкові на одного майбутнього молодого робітника припадає 14, а в Києві — 28 студентів. Такий перекіс чреватий наслідками. Нестрашно, якщо людина з вищою освітою виконує кваліфіковану робочу працю. Багатьом професіям (наладник ЧПУ, програміст, компьютерник-діловод, електрик-монтажник) це на користь. Але справа виявляється складніша. Випускники багатьох вузів не можуть працювати робітниками, а за професією їм нікуди влаштуватися.
Наявна система профтехосвіти втомилася боротися з державою за виживання, проти розгарбування. У державних профтехучилищ застаріла база. Нині їх взагалі держава сплавила на місцеві бюджети. Зношеність устаткування в машинобудівних, аграрних, полі-
графічних, транспортних та інших училищах становить 96 відсотків. За останні два роки в Україні не видано жодного підручника для майбутніх робітників! Приватні професійно-технічні навчальні заклади, не маючи ні кадрів, ні бази штампують низько-кваліфікованих робітників, у тому числі водіїв, що особливо видно із ДТП на дорогах. Державна служба зайнятості паразитує на процесах перепідготовки кадрів, збільшуючи проблеми в цій системі. Про повне нерозуміння ролі професійно-технічної освіти в державі свідчить і той факт, що уряд, усупереч Закону «Про освіту» в новій редакції Закону «Про вищу освіту» хоче позбавити вищі професійно-технічні училища можливості готувати молодших фахівців. Ідеться про бригадирів, техніків, виконробів з високою робочою кваліфікацією.
Проблема
Висновок напрошується простий. Держава не здатна розв’язати проблему підготовки робочих кадрів. А це чревато глибокою соціально-економічною кризою. Бо доведено, що декваліфікація на один робітничий розряд у виробництві призводить до 10-відсоткового зменшення продуктивності праці. У нас цей процес по-
глибився вище цих показників.
Що ж робити? Потрібна радикальна революція в системі підготовки кадрів. Треба на законодавчому рівні здійснити перехід від суто державної до дуальної системи підготовки робітників. Така система діє в Німеччині та інших країнах. Держава фінансує теоретичну підготовку і соціальний захист майбутніх робітників, а бізнес — практичну підготовку. Учні три дні вчать теоретичні предмети в ліцеях, а решту часу відпрацьовують практичні вміння й навички на виробництві.
Для цього до Податкового кодексу потрібно внести зміни, які дадуть змогу бізнесу суми до 5 відсотків фонду зарплати спрямовувати на підготовку кадрів і водночас зараховувати їх до валових витрат підприємств.
Сума за рік набіжить по країні чималенька — близько 15 мільярдів гривень. Нині на всю систему профтехосвіти витрачається мізер — близько половини цієї суми. Звідси тяжке становище профтехучилищ та й вузів теж. Законодавчо потрібно зобов’язати підприємства створювати робочі місця для проходження практики і для робітників, і для студентів.
Упевнений, що позитивних змін не досягти, якщо проблемою підготовки робочих кадрів опікуватиметься нинішнє інтегральне Міністерство освіти, створене за принципом: у сімох няньок дитя без ока! Нові програми, утримання освіти, сучасні методи, прямі договори з підприємцями — все це застаріло на століття. Потрібно створювати Національне агентство з підготовки робочих кадрів. Стратегічне керівництво агентством має здійснювати наглядова рада із представників роботодавців, навчальних закладів, держави та профспілок.
Оплата
І ще про одне. Про центральну фігуру в підготовці робітників. Про фігуру майстра-наставника, професіонала, здатного «блоху підкувати». Якщо держава не знайде способу їх стимулювати, дбайливо ростити й підтримувати, нічого путнього з цієї затії не вийде. Нині в Україні в системі профтехосвіти працюють трохи більш як півтора десятка тисяч педагогів виробничого навчання. Потрібні сучасна оплата праці й система їхнього стимулювання. Тому що за зарплату в 1,5 тисячі гривень на ці посади нікого путящого не знайдеш.
І хоч би там як, шановний читачу, ми ніяк не оминемо проблему оплати праці в Україні. Те, що зарплата становить близько 32 відсотків від ВВП країни, — це біда! У США, Європі цей показник більш як удвічі вищий. Отож виходить, що за рік в Україні найманим робітникам не доплачують близько 500 мільярдів гривень. Звідси й популярність усіх робочих та інженерних професій!
Підсумовуючи цю статтю, скажу, що проблема підготовки якісних робітників, інженерно-технічних кадрів — це проблема номер один для економіки країни, її національної безпеки.
Потрібні конкретні кроки, потрібна державна воля. А чи є вона — поживемо-побачимо.
Станіслав НІКОЛАЄНКО, народний депутат чотирьох скликань, доктор педагогічних наук, голова партії «Об’єднані ліві та селяни».
