Недавнє закриття популярного файлообмінника ex. ua за звинуваченням в інтернет-піратстві нагадало, що є важливі проблеми, про які варто думати. Про це — розмова з Артуром Лі, магістром права інтелектуальної власності.
Із досьє «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»
Лі Артур Костянтинович, 51 рік, — магістр права інтелектуальної власності, член робочої групи з проведення комітетських слухань Верховної Ради України Комітету з питань науки і освіти «Про питання ефективності застосування законодавства України у сфері авторського права і суміжних прав в Україні» 3 вересня 2008 року, член редакційної колегії «Біла Книга-2», член робочої групи з проведення засідання РНБО України «Про право і захист інтелектуальної власності та посилення її ролі у формуванні національного багатства України» 21 листопада 2008 року, за участь у цьому заході отримав офіційну Подяку (Розпорядження Секретаря РНБОУ №542/2009-к від 7 серпня 2009 р.). Президент Всеукраїнської професійної спілки «Гільдія акторів кіно», голова Всеукраїнської професійної спілки «Гільдія майстрів екрана», секретар Всеукраїнської професійної спілки «Гільдія творців комп’ютерного програмного забезпечення».
— Наскільки інтелектуальна власність сьогодні важлива для людей?
— Надзвичайно важлива, бо більшість інформації у світі — це саме інтелектуальна власність. Це те, чого не можна торкнутися, але завдяки таким продуктам практично й існує світова економіка розвинених країн. Це фотографії, літературні й музичні твори, передові винаходи, той самий Інтернет. Ці новації є в будь-якій сфері: у промисловості, торгівлі, культурі. Художники малюють картини, журналісти пишуть статті. А інші люди цими продуктами користуються.
— У чому проблема інтелектуальної власності України?
— У тому, що за свою інтелектуальну власність українські автори отримують фактично копійки. Робота людей так просто не зникає, нею потім користуються. Тож за це користування авторам мають сплачувати роялті — відсоток від проданого товару, платня за користування товаром. Проте сплата роялті у нас рідкісне явище.
Україна досі живе в епоху «бетону і заліза», тоді як Європа давно визнала економічним пріоритетом інтелектуальну власність. Це різні економічні моделі. За законом у нас ніби закріплена сучасна Європейська модель, а на практиці все залишається застарілим, притягнутим з СРСР, де поняття інтелектуальної власності навіть не існувало.
— Як роялті впливає на ринок робочої сили?
— У Європі, де виплачують роялті за використання інтелектуальної власності, створюються не менше 100000 нових робочих місць щороку, а в США — більше 400000. Це також надає державам—членам ЄЕС не менше 5% ВВП, а у США 6% ВВП, — більш ніж 600 млрд. доларів. Щороку в Європі відрахування для авторів збирають 25 мільярдів доларів. Колосальні гроші. Такий механізм називається реінвестиція — люди створили продукт, і кошти за користування ним до людей згодом повертаються. Пізніше автори створюють на ці гроші щось нове, а фінанси допоможуть зробити це якісно. Це дає економіці можливість розвиватися.
— Але ж у нас не перший рік діють закони, що регулюють права інтелектуальної власності.
— У 1994 році укладено Угоду про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною. Тобто Україна привела своє законодавство до європейських вимог. Наші норми закону цілком відповідають європейським, але ж ніяк не виконуються. Це і є головна проблема.
— Це — компетенція державної служби інтелектуальної власності України.
— Але там немає жодного спеціаліста з торгівлі об’єктами права інтелектуальної власності. Діяльність тієї служби спрямовується і координується міністром науки та освіти Табачником. Але ж він до інтелектуальної власності не має жодного стосунку. Не має навіть належної освіти, щоб цю службу спрямовувати та координувати. В МОН навіть відсутні штатні фахівці з питань інтелектуальної власності, які б підказували пану міністру, що робити.
— Виходить, грошей не отримують не лише автори, а й держава?
— Звичайно. Держбюджет втрачає величезні кошти. Автори не отримали роялті, а держава — податку з цих доходів. Я прорахував, що лиш за використання аудіовізуальних творів в Україні бюджет країни щороку не отримує податків на 1 мільярд 300 мільйонів гривень. І то ця сума дуже занижена, реальні цифри набагато вищі. Здавалося б, не так і багато грошей недоотримують автори. Та це лише на перший погляд. Нині в Україні 33% дефіциту спеціалістів ІТ-ринку. А де вони? Їдуть з України туди, де найголовніший капітал — людський. У такій економіці люди реалізують знання на практиці й ніколи не сидять без копійки в кишені. Таких професіоналів цінують за кордоном, але не у нас.
— Які ще сфери мають проблеми через недосконалу систему виплат роялті?
— Через проблеми з інтелектуальною власністю Україна не цікавить іноземних інвесторів. Бо перше, на що звертає увагу інвестор з Європи, — це те, як у країні захищають інтелектуальну власність. Тому інвесторів у нас бракує.
— Раніше науковий потенціал України був набагато потужнішим.
— До 90-х років усі наукові відкриття СРСР мали українське походження. Наша країна тоді за кількістю винаходів не поступалася західним сусідам. Скажімо, флешку і плазмовий телевізор винайшли в Україні. А який винахідник не хоче, щоб його продуктом користувалися всюди у світі? Я впевнений, автор плазмового телевізора скрізь намагався «просунути» свій винахід, але в Україні нікому він не був потрібний. А іноземці просто вкрали ідею і почали масово виробляти цю прибуткову техніку. В Україні авторські права винахідника ніхто не захистив. Гігантські корпорації Японії мають величезні виробництва, але навколо кожного з них — дуже багато малих фірм. Кожна з них виробляє певні окремі деталі, мікросхеми для продукту головного виробника. На цьому будується малий і середній бізнес. Малі і середні підприємці за кордоном виробляють товари, а в Україні малими підприємцями є ті, хто стоїть на базарі, нічого не виробляють, а лише продають. У нас маленьких фірм, які б виробляли щось своє, одиниці.
— З цього приводу ви писали відкритого листа до Президента України. Є якісь результати?
— Я двічі надсилав листа Президентові, останній № 09/10/11-1 від 09.10.2011 року. Запитав, хто тепер в Україні забезпечує єдину економічну, фінансову, торговельну політику у сфері інтелектуальної власності? Відповіді мені ніхто не дав. Отримав, правда, недолугого листа. Мовляв, мені відповість Кабінет Міністрів. Минуло більше двох місяців, а Кабмін мовчить. Гаяти часу не можна, бо знедавна ситуація ще більше погіршилася. З колишнього Держдепартаменту інтелектуальної власності зняли усю відповідальність. Немає відповідальності — немає проблем. Закони можна не виконувати, бо в Україні просто немає державної служби, яка має нести відповідальність за прямі порушення законів України та Угоду про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угоди ТРІПС).
— Як же зробити, щоб автори і держава отримували належні їм гроші?
— Передусім, треба повністю відокремити Державну службу інтелектуальної власності від інших установ і покласти на неї відповідальність, яка була у Державного департаменту інтелектуальної власності. Це може вивести з «тіні» 50—80% ринку інтелектуальної власності.
— Але ж є й інші причини, чому ці гроші не виплачують.
— Звісно, не все так просто. Але, передусім, річ у тім, що творці самі не знають своїх прав та обов’язків. Звісно, є й махінації. Наприклад, у 2007 році Державна агенція з авторських суміжних прав «випадково» перевела кошти авторів у розмірі 13 мільйонів гривень у Європейський банк розвитку і заощаджень. А через півроку цей банк оголосили банкрутом. Так кошти авторів, навіть без їхнього відома, нещадно вимивають з економічного простору України.
Інтерв’ю взяла Катерина ГОНЧАРЕНКО.
Мал. Костянтина КАЗАНЧЕВА.
