Із досьє «Голосу України»

Алла Александровська, народний депутат України від КПУ чотирьох скликань, секретар Комітету Верховної Ради з питань бюджету, перший секретар Харківського обкому КПУ. Народилася 7 грудня 1948 року в Харкові. Після закінчення Харківського авіаційного інституту (1972) пройшла шлях від інженера до керівника групи на НВО «Електроприлад» (пізніше АТ «Хартрон»). У 1994 році обрана депутатом Харківської обласної ради, де працювала у складі постійної комісії з питань бюджету. Одночасно отримала вищу економічну освіту. Обиралася народним депутатом України в 1998, 2002, 2006 і 2007 роках від КПУ.

— Ви за освітою й попередньою роботою — інженер, свого часу працювали над створенням ракетно-космічних комплексів. Чи впливає інженерне мислення на політичну діяльність?

 

— Після закінчення Харківського авіаційного інституту я працювала на підприємстві, котре розробляло апаратуру систем керування ракетно-космічними комплексами, брала участь у розробці різних бортових приладів, у тому числі ракети-носія «Енергія» та «Бурану» (радянський аналог шатла). Досвід системної і планомірної роботи й самоосвіти, вміння бачити зв’язок нормативних документів з реальною дійсністю — все це мені допомогло і в роботі у Верховній Раді. Законотворчість вимагає логічності й послідовності. Це властиво й інженерній праці.

— Чому ви стали комуністкою? У чому відмінність нинішніх українських комуністів від радянських? Як особисто ви сприйняли розпад СРСР, відкриття правди про репресії комуністичного режиму, проголошення незалежності України?

— Навряд чи можна відповістити на запитання «чому?», коли мова заходить про світогляд, про систему цінностей, які наслідуєш у своєму житті. Чи варто нагадувати, що прагнення до справедливого устрою світу завжди бути властиве людям? І десять відомих заповідей не відкинуто й не піддано ревізії, хоча й сьогодні, у XXІ столітті, до їхнього втілення в життя дуже далеко. Але кроки в цьому напрямі — до соціальної справедливості, потрібно робити, борючись за кожну можливість з її просування, переборю-ючи будь-які спроби вкоренити несправедливість, нерівноправність людей.

Відповідаючи на другу частину запитання, варто розуміти, що комуніст — це переконання. Я вступила до КПРС у 1975 році. Після незаконної її заборони разом із товаришами добивалася відновлення діяльності Компартії в Україні, зокрема на Харківщині. Сьогодні в КПУ перебувають і ті, хто був у партії до заборони, і нові товариші. Багато хто залишився поза партією, тому що їхні переконання виявилися некомуністичними. Тож комуністів, як ви визначили, «нинішніх» і «радянських», відрізняє тільки практика політичної діяльності й рівень розуміння марксистсько-ленінської ідеології. Ми, «нинішні», на практиці переконуємося у правильності оцінок і прогнозів Маркса і Леніна.

Знищення СРСР вважаю трагічною подією в історії наших народів. Адже «комуністичний режим», про який ви запитуєте, дав народам Радянського Союзу справжню соціальну рівність, створив систему влади, котра працює в інтересах народу. Адже сьогодні неможливо навести приклади інших влад в інших країнах, щоб вони так само, як радянська влада в СРСР, дали народу безплатне житло (яке й сьогодні для абсолютної більшості громадян України дає змогу мати дах над головою!), безплатні освіту та охорону здоров’я, на які рівнялися інші народи і країни. За «комуністичного режиму», як ви сказали, у молодих і старих було таке відчуття впевненості в майбутньому, про втрату якого сьогодні варто лише шкодувати!

А незалежність... Її потрібно не проголошувати, а створювати. Так, як це було з Радянською Україною, — зібрали воєдино українські землі (і ще трохи більше...), розвинули в Союзі з іншими республіками економіку, науку, створили велику промисловість, організували ефективну роботу аграрного сектору народного господарства... Тобто створили потенціал, який і сьогодні ще працює! До речі, це все не з неба впало. Це — результат великої праці всього народу. Хіба підневільною працею можна було створити все це багатство Радянської України? Звісно, що ні!

— На вашому персональному сайті є така ваша цитата: «Я не даю нездійсненних обіцянок, намагаюся робити людям добро, не нав’язую своїх переконань іншим...». А які обіцянки ви даєте людям, адже багато вимог, з якими до вас як народного депутата звертаються люди, напевно, в умовах нинішньої економічної кризи нездійсненні? Навряд чи зможете повернути безплатну медицину, забезпечити житлом, підвищити зарплату...

— Я, справді, дотримуюся викладених принципів. Ви правильно зауважили: люди часто звертаються із проханнями, які виконати сьогодні просто неможливо. Як допомогти знайти роботу, якщо перестали існувати десятки заводів, проектних інститутів, наукових організацій, на які такий багатий був мій рідний Харків? Колишні науковці перекваліфікувалися у дрібний бізнес і торгують на «Барабашці»... Як допомогти зробити безоплатну операцію, якщо на повний хід охорона здоров’я рухається до страхової медицини, а її фінансування не забезпечує наявності в лікарнях елементарних ліків? Як добитися справедливого розрахунку пенсії, якщо під виглядом «реформ» знищують пенсійну систему? Жодні обіцянки в цих випадках неможливі... Можлива лише пропозиція — змусити владу знову працювати для людей! Як це було за соціалізму, за радянської влади. Комусь це здасться нереальним. Але це реально — добитися справедливого розподілу загальнонаціонального багатства в інтересах переважної більшості народу України. Досвід Радянського Союзу, сьогоднішніх Білорусі, В’єтнаму, Китаю свідчить про це.

— Ви входите до складу парламентської більшості, а чи несете відповідальність за всі, в тому числі й непопулярні, реформи нинішньої влади?

— Звісно, ми відповідаємо за свої позицію, голосування. Дуже добре, що будь-яка інформація про роботу народних депутатів у Верховній Раді сьогодні доступна всім бажаючим. Будь-яке питання, що обговорювалося в залі, викладено у стенограмах засідання. Абсолютно всі підсумки голосування, всі проекти законів можна побачити на сайті Верховної Ради. «Судіть їх за справами їх!» — цілком правильний принцип і його потрібно дотримуватися виборцям. Ви дуже м’яко визначили те, що обурює людей, — «непопулярні реформи». Платність освіти і медичного обслуговування, перекручування пенсійного законодавства, відмова держави від гарантій соціальних прав громадян, встановлених Конституцією, — хіба це реформи?! Це спроба розв’язати економічні проблеми держави за рахунок громадян. Ми, комуністи, ніколи не підтримували такої політики! Більше того, ми запропонували альтернативу, з якою нещодавно виступив наш лідер П. Симоненко, — Анти-кризову програму, розроблену за участю вчених — економістів, соціологів.

Нашу позицію розуміють і підтримують велика кількість людей — і найманих робітників, і тих, хто займається бізнесом. Про це свідчить наша акція «Народний референдум». Ми винесли на обговорення громадськості ключові питання, що визначають, в якій Україні хочуть жити наші громадяни. Виявляється, наші подання про те, що земля не повинна продаватися, що оплата житлово-комунальних послуг повинна становити не більш як 10 відсотків доходів родини, що Україні не потрібно дослухатися до МВФ і брати у фонду кредити, що держава не повинна приватизовувати підприємства, стратегічно важливі для країни, тощо, поділяють сотні тисяч громадян!

— Останнім часом ви берете активну участь у підготовці законопроекту про реформування української газотранспортної системи. Чи може стати поступкою заради зниження ціни на російський газ передача Росії управління українською ГТС?

— ГТС України без газу нікому не потрібна. Необхідна модернізація системи, щоб вона відповідала всім сучасним вимогам і була надійна й вигідна в експлуатації. На ГТС потрібно дивитися не тільки як на технічну систему, що забезпечує енергетичну безпеку та економічну стабільність країни. У цьому питанні (про можливість спільного управління) Україна повинна продемонструвати здатність і вміння вирішувати складні економічні й політичні питання. Уже були пропозиції про досягнення тристоронніх домовленостей, уже зрозуміло, що в постачальників газу до Європи є альтернативні (минаючи Україну) шляхи... Я впевнена, що наш інтерес — щоб система модернізувалася, працюючи на сучасному науково-технічному рівні, забезпечуючи гарантовані поставки газу, що зростають, і в Україну, і в Європу. Без цього неможливо забезпечити нашу енергетичну безпеку.

— Над якими законопроектами ще нині працюєте?

— Вважаю, що потрібно працювати над удосконаленням Бюджетного кодексу України. На мою думку, у його сьогоднішньому варіанті є багато несправедливостей у питаннях формування місцевих бюджетів.

— Якою повинна бути жінка в сучасній українській політиці?

— Компетентною.

— Чим захоплюєтеся крім політики?

— Люблю читати. Але часу дуже мало, а я люблю читати запоєм.

— Ви віруюча людина? Чи відвідуєте церкву?

— Ні, я — атеїст.

— Як вам вдається поєднувати політичне життя із сімейними турботами? Чи поділяє ваша родина комуністичні погляди?

— Сини виросли — в них свої сім’ї. Шкода, що мало часу можу проводити з онуками. Молодь моя любить аналізувати те, що відбувається, сини цікавляться економікою, політикою, багато читають і, на мій погляд, роблять правильні висновки.

Бесіду вела Юліана ШЕВЧУК.