Навіть невелике підприємство може самотужки добувати кіловати для своїх потреб
Черговим прикладом цього став солобковецький плодоконсервний завод, який працює в Ярмолинецькому районі. Тут навчилися добувати енергію не тільки з відходів власного виробництва, а й, у буквальному розумінні слова, із усілякого сміття. Хоча технології енергозбереження довелось впроваджувати самотужки, без будь-якої фінансової підтримки, проте ефективність таких витрат швидко дала про себе знати.
Загалом ТОВ «Яблуневий сад», до складу якого входить і солобковецький завод, нічого спільного з енергетикою не має. Просто на підприємстві прагнуть працювати ефективно, а без енергозберігаючих технологій при цьому не обійтися. Придумувати щось нове тут не стали, вирішили скористатися вже давно відомим у багатьох країнах методом, коли енергію виробляють з відходів власного виробництва. А оскільки для консервників основна сировина — яблука, з них вирішили й розпочати.
У розпал переробки на завод яблука звозять і з багатьох районів Хмельниччини, і з п’яти сусідніх областей. Переробники виготовляють яблучний концентрат, який швидко розходиться не тільки на українському, а й на російському та європейському ринках. А от вичавки залишаються. Спочатку їх просто вивозили на сміттєзвалище. Так було кілька літ, поки молоде підприємство ставало на ноги. Але потім зрозуміли, що не варто викидати те, що може згодитися.
Адже в переробний сезон щодня відвантажували до 150 тонн відходів. Правду кажуть у народі: що згоріло — те не зогнило. Отож замість того, щоб макуха перегнивала на смітнику, її вирішили спочатку висушити. Для цього встановили кілька сушарок, котрі працюють паралельно з основним виробництвом. Якщо з одних ліній виходить солодкий сік, то з інших — ретельно висушений порошок. Його пакують
у спеціальні мішки. Лишки можна скласти про запас, але більша частина йде одразу в печі, щоб отримати енергію для виробництва.
Органічне паливо горить у котельні не гірше від газу, забезпечуючи практично стовідсотково потреби виробництва. От тільки різниця в ціні істотна. Якщо за тисячу кубометрів блакитного палива доводиться платити сотні доларів, то «яблучні дрова» коштують значно дешевше. Принаймні цю статтю виробничих витрат зменшено майже втричі.
Звичайно, у цього енергетичного ресурсу є і свої обмеження. Насамперед це те, що важко забезпечити рівномірну доставку фруктів протягом усього року. Запаси потрібно робити тільки в сезон збору врожаю. Та й з останнім інколи можуть виникати проблеми, бо не кожного року вдається збирати такі щедрі врожаї, як це було, скажімо, позаторік.
Однак виручає добре відпрацьована технологія, бо, врешті-решт, у котлах успішно згорає не тільки яблучне, а й будь-яке інше органічне паливо. Скажімо, те, що «видобувають» із зрізаних дерев.
Зрубану деревину чи гілля в селі тепер ніхто не поспішає підбирати: в хатах є газ, і палити дровами охочих меншає. Тому й у Солобківцях місцевих жителів спочатку чимало дивувало, що гілля з розчищених придорожніх посадок не покинули на місці, не запалили вогнища, а акуратно зібрали й повезли на плодоконсервний.
Консервів із такої сировини не зробиш, але як від джерела енергоресурсів не відмовляються. Тут не пошкодували коштів, щоб придбати спеціальний щепоріз, котрий і дрібнить деревину та, зрештою, і все, що раніше потрапляло у відходи. Справа виявилась настільки вигідна, що заводчани з готовністю вивезли всю зрубану деревину, яка лежала після розчисток уздовж траси від Хмельницького до Кам’янця-Подільського.
Та й це виявився не останній пункт у власній програмі енерго-
збереження. На заводі порахували: купувати електроенергію не у традиційного постачальника, котрим десятки років була обласна енергопостачальна компанія, а в незалежного значно вигідніше. Тарифи останнього набагато дешевші.
Здавалося б, такі прості кроки. А в результаті вони привели до того, що завод зменшив річне споживання газу на 750 тисяч кубометрів, зекономивши понад 2,5 мільйона гривень.
Такий досвід запровадження енергозберігаючих технологій знадобився б багатьом. От тільки запровадити його наважуються одиниці. І не тільки через інертність чи неповороткість, а ще й через те, що шлях до дешевого палива пролягає через інвестиції. Щепорізи, сушарки, спеціальні печі, котли — не кожне виробництво може дозволити собі такі витрати.
Здавалося б, підтримати ентузіастів має держава. На Хмельниччині розробили регіональну програму з енергоефективності. Понад півсотні підприємств готові взяти в ній участь і сподіваються на фінансову підтримку. Однак дочекатися бюджетних коштів непросто. Поки вони потраплять до щасливчиків, у печах згорить не одна тисяча кубометрів дорогого газу.
Хмельницький.
