Розмови навколо переробки вугільних териконів і відстійників то затихають, то активізуються з новою силою. Наприклад, варто було японцям евакуювати зі Свердловська цілий ешелон териконової породи, як в області заговорили про власні проекти з переробки відходів вугільної галузі. Відправили німці до себе на батьківщину два вагони краснодонської породи — знову пішли розмови про невикористані резерви області. Однак серйозних проектів із переробки териконів в області, на жаль, поки що немає, незважаючи на те, що відходи вугільної промисловості вважаються для регіону найбільшими забруднювачами.
— Ми обстежили терикон, який зацікавив німців, і зрозуміли, в чому річ, — розповідає керівник АТЗТ «Промінвест-екологія» Борис Філіппов. — На цих відходах можна заробити великі гроші. У Польщі, наприклад, гірнича маса, яка має деякі цінні властивості, із шахт одразу йде на керамічні заводи і підприємства будіндустрії, а не складується, як у нас. Гарних родовищ глини в Європі практично не залишилося, все вироблено в процесі розвитку цивілізації, тому увага зосереджена на відходах промисловості, які ще можуть послужити на благо розвитку економіки.
Кажучи про цінність териконів і шламовідстійників, Борис Філіппов насамперед спирається на розробки рідної «Промінвест-екології». Із горілих териконових порід тут удалося отримати відмінне в’яжуче.
— Як отримують цемент? Беруть глину, додають шихту, спікають. Виходить клінкер. Клінкер перемелюють, знову додають хімічні компоненти, «печуть» — і виходить цемент. — пояснює Філіппов. — Ми дивимося: у нас терикони породи, складені в купи. Усередині неймовірний тиск і температура. Усе перегоряє. Ми запатентували наше ноу-хау — в’яжуче для одягу автодоріг. В усьому світі сьогодні зрозуміли, що асфальтобітумне покриття екологічно шкідливе й довго не служить. А бетонні дороги довели свою міцність і під час землетрусів, і під час повеней — в Європі, Америці, Японії. Сьогодні вже й Росія переходить на бетонні дороги. Наше в’яжуче схоже на цемент, але ми добилися, що застигає воно приблизно втричі довше, ніж портландцемент. Дорожнє покриття повинно вистояти, тоді його руйнування настає в десятки разів пізніше.
Здавалося б, такий ефективний засіб має зацікавити шляховиків і виробників будівельної індустрії, мати, зрештою, широке розповсюдження. Однак розроблювачі не можуть просунути своє ноу-хау, тому що...
— У законодавстві є багато неврегульованих моментів, — пояснює Борис Філіппов. — Скажімо, терикон стає тягарем для будь-якої місцевої влади. Але тільки-но ми беремо його в розробку, від нас одразу вимагають оформити землю і сплатити земельний податок. Добре, платять вугільні підприємства — вони ж бо складують відходи на землі громади. А той, хто взявся переробити терикон? Не до кінця прописано й закон про екологію.
За великим рахунком, ми рекультивуємо землю, впорядковуємо її, повертаємо їй природний баланс. Отже, за це повинні отримувати гроші від держави. Але ми просимо не грошей, ми просимо звільнити нас від несправедливого оподаткування. Давайте спочатку почнемо роботу, отримаємо якийсь прибуток, а потім будемо розв’язувати соціальні проблеми. Наприклад, будувати сільські дороги за нашою технологією. Може, зі створенням технопарку ситуація зміниться?
Луганськ.
