Сергій ШКАРЛЕТ: «Законодавче оновлення у сфері вищої освіти є актуальною і нагальною потребою»

— На моє глибоке переконання, чинний закон «Про вищу освіту» вже не відповідає реаліям життя і вимогам часу. Враховуючи те, що у 2005 році Україну прийняли до Європейського освітнього простору, законодавство у сфері освіти взагалі й у сфері вищої освіти зокрема необхідно терміново адаптувати відповідно до сучасних потреб економіки та її інноваційного розвитку. Я вважаю, що законодавче оновлення у сфері вищої освіти на часі, більше того — є актуальною і нагальною потребою.

— Справді, у Верховній Раді знаходяться три законопроекти — урядовий і два альтернативні. Особисто я не дуже погоджуюсь із терміном «урядовий» і назвав би його скоріше «експертним», враховуючи загальний час підготовки (майже 4 роки) та ту кількість обговорень, «круглих столів», слухань, прийнятих поправок, що передували поданню цього документа до Верховної Ради, а також те розмаїття учасників його обговорення, фахівців, експертів. Я ознайомлений з усіма законопроектами і позитивно оцінюю прагнення авторів до змін у вищій освіті. І все ж перевагу віддаю урядовому. Щодо альтернативних проектів, то вони з’явилися недавно, практично наприкінці року. Тому викладацькому та студентському загалу їхні положення маловідомі. На мою думку, точка зору їх розробників не враховує те розмаїття ідей, яке присутнє в урядовому законопроекті. Хочу зазначити, що останній обговорювався майже у 900 науково-педагогічних колективах, на радах ректорів усіх рівнів, на комітетських слуханнях, на студентському референдумі та на декількох всеукраїнських студентських зібраннях за представництвом Всеукраїнської студентської ради (об’єднує майже 2,5 млн. студентів) та Національного студентського союзу (об’єднує майже 1 млн. студентів), а на ІІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти був одноголосно схвалений як такий, що підлягає спрямуванню до Верховної Ради України — як першочерговий. До нього внесено і враховано понад 1200 поправок від експертів різних рівнів. Тобто це справді законопроект, який вийшов, так би мовити, з народу.

— Так. І неодноразово. Тільки наш вуз направив 11 пропозицій щодо поліпшення змісту урядового проекту і, слід зазначити, більшість з них врахована. Наприклад, одна з поправок нашого науково-педагогічного колективу стосувалася редакції статті 23 законопроекту. Зокрема, ми пропонували відмовитись від визначення типів ВНЗ за параметром кількості студентів денної форми навчання. Ця поправка прийнята. В існуючому урядовому законопроекті типи вищих навчальних закладів визначаються з урахуванням наукової складової у їхній діяльності.

— Я не думаю, що вони докорінно змінять зміст урядового законопроекту. Хоча були й такі пропозиції, що лише б поліпшили його зміст у частині розширення автономії вищого навчального закладу. Це насамперед надання ВНЗ права самостійного розпорядження власними коштами спеціального фонду без обмежень з боку юридичних норм Бюджетного кодексу, тендерного законодавства і регуляторних впливів державного казначейства. На зустрічі з М. Азаровим 24 січня цього року 99 відсотків присутніх підтримали урядовий законопроект і наполягали на його негайному розгляді в першому читанні. Адже сьогодні зволікання з його прийняттям шляхом чергового доопрацювання — це саме той випадок, коли, як мовиться російською, «лучшее — враг хорошего». І взагалі, на мою особисту думку, процес прийняття нового закону «Про вищу освіту» давно вже перейшов з практичної площини у кулуарно-політичну. Мені, наприклад, незрозуміло, чому такі найбільш суперечливі законопроекти, що стосуються пенсійної реформи та «підприємців-спрощенців», уже давно розглянуті в парламенті та запроваджені в дію, а вкрай необхідний для однієї з найбільших галузей законопроект досі збирає навколо себе суперечливі обговорення і дискусії.

— Я наведу лише один приклад: урядовий законопроект значно розширює автономію вищих навчальних закладів у більшості зі сфер їх діяльності. Зокрема, цінність згаданого ми особливо відчули під час налагодження співпраці з вузами Великобританії. Як відомо, у квітні Кабінет Міністрів України прийняв постанову щодо Положення про навчання студентів та стажування аспірантів, наукових і науково-педагогічних працівників у провідних вищих навчальних закладах та наукових установах за кордоном, а у травні — затвердив порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для навчання, стажування, підвищення кваліфікації студентів, аспірантів, науково-педагогічних та педагогічних працівників за кордоном. І ось коли ми готували, базуючись на цих урядових рішеннях, договори про співпрацю із закордонними партнерами, останні хотіли пересвідчитись у нашій надійності, самостійності, значимості.

На англійських представників вищої школи велике враження справив урядовий законопроект нашого «освітянського кодексу», що сьогодні фактично ідентифікується як довгоочікуваний закон про вищу освіту. Саме він упевнив їх, що ми на правильному шляху до Європейського освітнього простору, і з нами були укладені відповідні контракти на навчання студентів та стажування співробітників у одному з університетів Великобританії.

— Так. У жовтні 2011 року вісім найкращих студентів інженерних спеціальностей нашого університету відбули на навчання, а три молодих доценти — на стажування до Гліндвордського університету. Цей вуз в Уельсі — один із найпрестижніших у Великобританії, оскільки дає ґрунтовну та якісну освіту. Наші студенти здобуватимуть знання в Гліндвордському університеті безплатно, навіть отримуватимуть стипендію. Повернуться вони додому вже магістрами за спеціальностями Mechanіcal Manufacturіng та Computer Scіence. А вдома після повернення з Великобританії матимуть можливість отримати магістерський диплом і свого рідного технологічного університету.

При цьому зазначу, що прийняття закону «Про вищу освіту» в редакції урядового законопроекту полегшить подальші подібні контакти українських вищих навчальних закладів із зарубіжними вузами. Адже, наприклад, реалізація урядової програми освітньої співпраці у нинішніх умовах потребувала прийняття п’яти підзаконних актів, щоб виділені кошти на поїздки студентів, аспірантів, викладачів можна було використати.

— Насамперед, ідея про скасування при вступних іспитах бала вищого навчального закладу. Я вважаю, що вона істотно понижує автономію вузів. В урядовому законопроекті йдеться про необхідність дозволити вищим навчальним закладам приймати громадян на основі повної загальної середньої освіти під час вступу на навчання з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу. Це, до речі, нормальна європейська і світова практика. Будь-який університет США, Великобританії, Франції, ФРН установлює свої певні критерії для відбору студентів. Хто їде навчатися за кордон, це добре знає. Чому ж у нас повинно бути по-іншому? Три роки тому ми приймали в університет на навчання з 17 спеціальностей (нині 28. — Прим. авт.). І ось один абітурієнт одразу подав 17 заяв на всі спеціальності, аби десь-таки «пройти». Чи потрібна вузу така молода людина, якій все одно, ким вона хоче бути? Чи можна з нього підготувати кваліфікованого фахівця? Адже метою такого навчання є просто отримання диплома про вищу освіту. Тому я стою принципово за те, щоб наш університет мав можливість за допомогою співбесіди чи іншого додаткового випробування відбирати, по-перше, студента, який справді вирішив навчатися саме в цьому вищому навчальному закладі і саме на певній спеціальності, а, по-друге, здійснити відбір найкращих кандидатур на вакантні студентські місця.

— Щоб цього не трапилося, необхідно в експертну чи екзаменаційну комісію під час прийому ввести представників студентських рад. Це, сподіваюся, унеможливить корупційні схеми потрапляння на бюджетну форму навчання юнаків і дівчат з очевидним браком знань. А взагалі, обирати вищий навчальний заклад має не тільки абітурієнт, а й сам ВНЗ повинен мати право «знаходити» свого студента.

— Я знову ж таки можу апелювати до цього, скориставшись зарубіжним досвідом. У Великобританії, з якої я щойно повернувся, за плагіат студента без винятків відраховують. У нас же в будь-якому місті, столиці стовпи, паркани обклеєні оголошеннями про виготовлення за певну суму рефератів, курсових, дипломних робіт і навіть дисертацій. За кілька годин роботи в Інтернеті теж можна без особливих зусиль скористатися чужими думками, сторінками для «створення» певної праці. Цій сумнозвісній практиці зрештою треба ставити заслін. Чи потрібний роботодавцю фахівець, який не навчився мислити самостійно? Що це за навчання, коли випускник не вміє викласти логічно свої думки, розібратися у тій чи іншій проблемі? Якщо молода людина зі студентської парти звикла до легкого освоєння-плагіату чужих текстів, ідей, то, ясна річ, у подальшому житті їй буде або складно, або вона стане неконкурентною серед інших фахівців.

— Передусім хочу зазначити, що жоден ректор без погодження зі студентською радою не може відрахувати за те чи інше порушення студента. Згідно з чинним законодавством нині у представницькому органі — вченій раді та у вищому колегіальному органі університету — загальних зборах 10 відсотків складу — студенти. До речі, такі самі норми збережені й в урядовому законопроекті. І їхній голос істотно впливає на ті чи інші рішення ректора. Зазначу, що перед ним не стоїть завдання позбутися з вузу якнайбільшої кількості тих, хто не живе своїм розумом. Але суворе покарання за плагіат повинне бути у новому законі. Можливо, ввести це положення у дію потрібно дещо пізніше з чітким викладенням механізму його застосування, аби молодь встигла переорієнтуватися до нових законодавчих вимог.

Сувора боротьба із плагіатом, як на мене, позитивно вплине на якість підготовки спеціалістів у вузах. Вона стимулюватиме студентів до самостійної наукової роботи, творчого осмислення завдань.

— На жаль, сьогодні студент бюджетної сфери і за «3» отримує стипендію. Чи справедливо це? Чи не варто було б спрямувати державні кошти на найталановитіших юнаків та дівчат? В урядовому законопроекті прописано, що стипендія має бути на рівні прожиткового рівня. Це досить важливо, оскільки у такому разі враховуються інфляційні процеси тощо. Студентська громада позитивно оцінює факт підвищення стипендіального забезпечення, але із занепокоєнням ставить питання: чи буде підвищення в бюджеті держави загальної суми стипендіального забезпечення? Адже якщо ні, то стипендію за підвищеним рівнем має отримувати менша кількість студентів — принаймні ті, хто навчається без трійок. На мою думку, стипендія на рівні прожиткового мінімуму — це безумовно позитивний стимул до якнайкращого навчання, а оцінка «3» завжди вважалася посереднім результатом ідентифікації наявних знань.

— Я дуже сподіваюсь на те, що вищі навчальні заклади України у недалекому майбутньому отримають довгоочікуваний нормативний документ, що регламентує їхню діяльність. І це буде великий плюс не тільки для нашого університету, а й для всієї освітянської громади. Вона відповідно до положень існуючого урядового законопроекту отримає передусім законодавчу норму про те, що передбачені права вищого навчального закладу, які визначають його автономію, не можуть бути обмежені іншими законами. Окрім цього, надзвичайно важливими є закріплені юридичні нормативи щодо формування автономії вищого навчального закладу в частині: самостійного визначення форм навчання та організації навчального процесу; прийому на роботу педагогічних, наукових, науково-педагогічних та інших працівників; самостійного запровадження власних програм наукової, науково-дослідної, науково-технічної та інноваційної діяльності; самостійного запровадження і припинення спеціалізації, визначення їх змісту і програми вибіркових навчальних дисциплін; утворення, реорганізації і припинення діяльності структурних підрозділів; встановлення власних форм морального та матеріального заохочення працівників вищого навчального закладу; розпорядження власними надходженнями, зокрема, отриманими від надання додаткових платних послуг здобувачам вищої освіти та іншим фізичним і юридичним особам; відкривати поточні та депозитні рахунки в банках та інші.

Чернігів.