Півторатонну скульптуру вождя світового пролетаріату на повен зріст встановив на власному обійсті житель райцентру Бершадь, що на Вінниччині, Анатолій Тарковський
— Коли я дізнався, що в одному із сіл демонтували пам’ятник Леніну, поцікавився, що з ним хочуть робити далі, — каже пан Анатолій. — «На звалище викинемо, а куди йому ще дорога», — відповіли. Анатолій попросив віддати йому скульптуру. «Якщо зможеш завезти, бери, — сказали, — все одно вже ніде не числиться». Клопотів з доставкою було чимало.
Встановлення пам’ятника перетворилося на справжнє дійство, що чимось нагадувало радянські часи. «Прийшли ветерани, принесли квіти, — розповідає чоловік. — Усе, що відбувалося, хто що казав, зафіксували на відео, отже, маємо фільм про Леніна».
— Бачите, яке тут гарне місце, — продовжує пан Тарковський. — Поруч — озеро, недалеко — автовокзал. Люди приходять, старші згадують, як колись було, а молоді дивуються, бо де ще побачиш предмети країни, якої вже не існує». Крім пам’ятника Леніну, Анатолій Тарковський зібрав понад сто експонатів радянського періоду.
Три прапори майорять на обійсті Тарковського — СРСР, Радянської України і нинішньої незалежної держави. «Я надзвичайно ціную нашу незалежність, — каже господар. — Люблю свою землю, шаную традиції предків. Але не сприймаю, коли ламають те, що було створено іншими».
Своє ставлення до минулого пан Тарковський висловив так: «Перед тим, як знищити чи зганьбити старе, створи щось нове, краще». Він переконаний, що не все радянське було таким поганим, яким його подають нині, тож не варто чорнити все підряд. «Треба з повагою ставитися до всього, що зроблено до нас. Не поспішати руйнувати, бо його робили люди, такі, як ми. Нема їхньої вини, що жили в ту епоху».
Пан Анатолій каже, що колекція речей і предметів неіснуючої держави створювалася експромтом. Десь побачив, щось підібрав. А найбільше — це подарунки друзів, знайомих чи й незнайомих людей. «Дехто каже, що не знав, де подіти ту чи іншу річ, викидати шкода або совість не дозволяла, а тут — такий музей...» Створення колекції — не самоціль, пояснює її власник. Він не має з цього жодного зиску. Зате клопотів вистачає. Більшість експонатів на зиму треба сховати під дах. Улітку вони стоять на подвір’ї.
— Радію, коли люди розглядають експонати й діляться спогадами, — каже власник колекції. — І їм приємно, і мені. У тих, хто виїхав за кордон, ностальгія. Коли приїжджають в гості у Бершадь, приходять до мене. Тут і спогади, і сльози. Бо перед нами — фрагменти нашого минулого життя.
Експонати колекції не систематизовано. Власник каже, що нема на це часу та й потреби. Бо це не музей, а своєрідні фрагменти мозаїки минулого. Сам пан Анатолій ставиться до свого «добра» з нотками іронії. Це розумієш, коли дивишся на бюст Леніна, на який почепили шарф із символами однієї з політичних сил. А долоня пам’ятника є зручною підставкою: на ній можна побачити чашку з водою або чарочку з горілкою. Вождь не ображається. А пан Анатолій каже: «У світі відомі троє людей на прізвище Тарковський — Андрій, Арсеній і Анатолій, тобто — я».
Фото Федора ШЕВЧУКА.
Де ще, як не в Бершаді, можна побачити пам’ятник Леніну на подвір’ї!
