З низького старту — на ударний фініш!

Темпи здачі в експлуатацію житла можуть вийти на докризовий рівень. Про це повідомив директор департаменту держпрограм і розвитку житлового будівництва Мінрегіонбуду і ЖКГ Олександр Непомнящий. Логічно. Якщо торік, за попередніми даними, ввели 9,8 мільйона квадратних метрів житла, а середньорічний приріст становить близько двох відсотків (за винятком 2007-го — рекордного — року), то чому б ні? Для того є й інші передумови, як-то: намір подвоїти обсяг будівельних робіт, відновлення програми з рефінансування іпотечних кредитів Державною іпотечною установою (ДІУ), відносна активізація з дофінансування об’єктів незавершеного будівництва, спорудження доступного житла тощо. Зрештою, на піку політичного циклу (вибори!) логічно очікувати від влади приємних сюрпризів. Аби ж то!

На заваді можуть стати згасаючі темпи промвиробництва. Бюджетна підтримка галузі торік виявилася значно урізаною, це може статися і в 2012-му. Чи не найбільш прикра новина — зниження прогнозного рівня зростання ВВП на один відсоток для України від Європейського банку реконструкції і розвитку. До того ж спиратися тільки на арифметику означало б дивитися на проблему дещо однобоко. Це те саме, що за розчищеними вулицями бачити авторучки чиновників замість лопат підприємців, яких із першим снігопадом закидали в столиці штрафами на сотні тисяч гривень. Або те саме, що за кількістю вкладених в енергозбереження грошей судити про заощаджений мільярд «кубів» газу в житлово-комунальному секторі. В Черкасах обмежували теплопостачання десяткам багатоповерхівок одного з мікрорайонів через борги ТЕЦ перед ВАТ «Черкасигаз». Здача житла передбачає «розмороження» недобудованих об’єктів соціальної інфраструктури, водовідведення, інженерних комунікацій тощо. Досить сказати, що з 237,9 мільярда гривень, котрі, як вважають регіони, потрібні для добудови перспективних об’єктів, тільки 55,9 мільярда гривень припадає на житло. Тому для добудови знадобиться не один, а п’ять—шість років. Для досягнення мети треба зробити доступнішими ставки за кредитами, адже до 70 відсотків кв. м дотепер здавали коштом споживачів.

Розвиток житлового будівництва нині гальмують і фундаментальні чинники (низький рівень доходів населення, неготовність банків видавати кредити на тривалий термін, висока вартість квадратного метра житла), і специфічні, як-то — нестача капіталу в ДІУ, недостатня відповідальність забудовників за своєчасне здавання об’єктів в експлуатацію, обмежені можливості місцевої влади братися за добудову незавершених об’єктів, навіть за того, що 41 відсоток таких об’єктів перебуває у комунальній власності.

Утім, про комунальну власність говорили значно менше, ніж про комунальні тарифи. Бо глава Держфінінспекції Петро Андрєєв доповів уряду про результати перевірки рішень місцевих органів влади стосовно підвищення тарифів на роботи та послуги на місцях, які спостерігалися у січні. І, звісно, приголомшив. Піднімали тарифи на місцях дружно — в Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Полтавській, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській, Миколаївській, Харківській та Херсонській областях. Безвідносно до рівня собівартості, зате «по-дорослому»: на Харківщині — на 300 відсотків, на Черкащині — на 200... Хтозна, чи то з важкого похмілля після новорічних свят, чи то під впливом висновків Прем’єр-міністра Миколи Азарова про підвищення купівельної спроможності споживачів у 2011 році, а, може, — під гіпнозом розповідей міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка про перспективи скорочення дорогого споживання природного газу.

Я так думаю, було всього потроху. Уявіть метикуватого чиновника, якому натякають, що ось-ось усі ТЕЦ перейдуть із газу на вугілля. Він арифмометра зламає, підраховуючи всі витрати на переобладнання котелень, підготовку складських приміщень і транспортних маршрутів. А ще, дивись угорі, в нього на території сила-силенна недобудованих інженерних споруд та об’єктів водовідведення. Хіба він не дійде висновку, що на часі піднімати тарифи на гаряче водопостачання!? Я не спрощую. Заміщати газ вугіллям було і є життєво необхідним, відколи він почав дорожчати, як це практикують, наприклад, у Польщі. І не треба скаржитися на брак грошей для модернізації.

Нашому ПЕК бракує інвестицій не тому, що енергоносії в дефіциті, а тому, що він непрозорий, не захищений від політичних впливів. Споживачі комунального сектору до сьогодні позбавлені права вибору постачальника. Енергоринок спирається на перехресне субсидіювання і множинність цін, що суперечить газовій директиві ЄС, до якої причетна Україна. Але водночас усе це суперечить також інтересам кінцевих споживачів природного газу. Ми ніяк не віднайдемо місця для побудови термінала скрапленого газу, тоді як світ ним торгує понад півстоліття. Ми покладаємось на азербайджанський газ, тоді як мали б про це подбати ще років шість-сім тому, ще до того, як розпочався видобуток на родовищі Шах-Деніз. «Газпром» клюнув — і уряд пообіцяв надалі спиратися на власні ресурси, а не імпортні. Біда лиш у тім, що перехід на нові енергозбережні технології, як показує практика, до снаги лише грошовитим категоріям споживачів, продукція яких орієнтована на внутрішній ринок.