21 грудня 2011 року Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти провів слухання на тему «Про участь центральних та регіональних органів виконавчої влади, об’єднань роботодавців у формуванні трудового потенціалу держави та професійній підготовці кваліфікованих робітників для сучасної економіки України».

У слуханнях взяли участь народні депутати, а також майже 100 представників центральних та регіональних органів виконавчої влади, об’єднань роботодавців, наукових установ, навчальних закладів, громадських організацій, профспілок.

За останні чотири роки Комітет з питань науки і освіти вже вчетверте предметно розглядає питання професійно-технічної освіти.

За результатами приймалися відповідні рішення, які надсилались до Кабінету Міністрів України, міністерств, обласних державних адміністрацій, академій наук.

У прийнятих рішеннях комітет послідовно орієнтував і продовжує орієнтувати уряд, центральні та регіональні органи виконавчої влади, наукові установи на розв’язання проблем професійно-технічної освіти, на її модернізацію з урахуванням потреб ринкової економіки та реального ринку праці.

На жаль, не все вирішується належним чином. Профтехосвіта, на відміну від інших ланок освіти, інтегрована в економіку і не може розвиватися у відриві від неї. Намагання досягти якісних змін у підготовці кваліфікованих робітників без врахування цього чинника ніколи не призведуть до бажаного результату.

Внаслідок саме такого підходу до розв’язання проблем профтехосвіти вона перебуває у стані, який сьогодні нікого не може задовольнити.

Реальний стан справ, аналіз матеріалів дають змогу зробити такі висновки.

Професійно-технічна освіта України як система вже давно увійшла у суперечність з іншими системами і не задовольняє їх потреб (зокрема, таких систем, як держава, суспільство, економіка, людина). Вона набула ознак системної кризи та потребує якісних змін.

Дослідження сучасних науковців свідчать про те, що роботодавці вважають рівень підготовки кваліфікованих робітників у державних професійно-технічних навчальних закладах низьким і таким, що не відповідає потребам виробництва.

Президент Національної академії наук України Борис Патон в одному з листів наголошує на тому, що діючі механізми відтворення робітничих ресурсів не повною мірою забезпечують підготовку кваліфікованих робітників відповідно до вимог роботодавців. З причин низької мотивації молоді до трудової діяльності як робітників значно скоротилася їх підготовка для виробництва.

Федерація роботодавців України у спеціальному зверненні до Верховної Ради України зазначає, що чинна система професійно-технічної освіти, яка є базовою у поповненні робітничих ресурсів, не здатна надавати високоякісні послуги, які потребує економіка.

Рахункова палата України у 2011 році за результатами аудита ефективності використання коштів державного бюджету на підготовку робітничих кадрів дійшла висновку, що навчальними закладами профтехосвіти випускаються фахівці, які отримують такі професії і рівень підготовки, що не відповідають потребам економіки. Молодь, що є найактивнішою частиною суспільства, поповнює лави безробітних, оскільки фактично дезорієнтована щодо її затребуваності.

Всеукраїнська Асоціація працівників професійно-технічної освіти (ВАПП) погоджується з оцінками системи ПТО роботодавцями та стверджує, що відсутність в Україні протягом тривалого періоду виваженої державної політики в підготовці кваліфікованих робітників призвела до критичного дисбалансу на ринку праці. Виробництво відчуває гострий дефіцит у кваліфікованих робітниках. Нинішній механізм управління відтворення робітничого потенціалу не відповідає викликам ринку праці, вимогам роботодавців, гальмує розвиток економіки. Все це несе загрозу національній безпеці України.

Із національної доповіді «Новий курс: реформи в Україні 2010—2015»

На потребі здійснити кардинальні реформи в професійно-технічній освіті наголошується також у виступі Президента України Віктора Януковича на засіданні Громадської гуманітарної ради у травні 2010 року.

Прем’єр-міністр України Микола Азаров на засіданні Кабінету Міністрів України у вересні 2011 року, констатуючи, що «ПТУ випускають не тих фахівців, яких чекають у промисловості», зазначив: «Ми маємо привести систему професійної і вищої освіти у відповідність до вимог національної економіки»..

Проблемним залишається також питання професійного розвитку персоналу на виробництві. Рівень кваліфікації значної кількості працівників не відповідає вимогам сучасного виробництва. Періодичність підвищення кваліфікації в середньому по Україні залишається у 2,5 разу нижчою від необхідної. Вся система підвищення кваліфікації потребує докорінних змін та удосконалення.

Незадовільний стан справ у відтворенні трудового потенціалу високої професійної кваліфікації в державі зумовлюється на сьогодні такими чинниками.

Перше. Відсутність затвердженої Кабінетом Міністрів України Стратегії (концепції) розвитку професійно-технічної освіти на найближчі роки та віддалену перспективу, яка б визначала дії владних структур та слугувала орієнтиром при формуванні показників комплексних програм розвитку системи ПТО на всіх рівнях. Добре, що освітянська громадськість на останньому своєму з’їзді у 2011 році схвалила Національну стратегію розвитку освіти в Україні на 2012—2021 роки, в якій приділено увагу і професійно-технічній освіті. Але цей важливий документ не є урядовим. Не може, на нашу думку, замінити сучасну Стратегію (концепцію) розвитку профтехосвіти і Національна доктрина розвитку освіти, яка була затверджена указом Президента України ще у 2002 році. По-перше, профтехосвіта представлена в цьому документі фрагментарно, по-друге, минуло вже 10 років, і багато чого в нашій державі змінилося.

Друге. Недосконалість нормативно-правової бази в частині професійної підготовки робітничих кадрів та залученні до цього процесу всіх соціальних партнерів: держави, бізнесу, суспільства. Відсутність законодавчої бази для формування нової системи професійних кваліфікацій та запровадження Національної рамки кваліфікацій.

Третє. Спад економіки, зростання безробіття та фактичне самоусунення роботодавців від розв’язання проблем системи професійно-технічної освіти в Україні.

У цьому криються першопричини і проблем організації виробничої практики учнів ПТНЗ на підприємствах, і відсутності мотивації молоді до опанування робітничою професією.

Четверте. Відсутність нової методики науково обґрунтованого прогнозування ринку праці в Україні з урахуванням програм розвитку галузей економіки та нового адекватного механізму визначення потреб у підготовці кваліфікованих робітників за державним замовленням.

За висновками Рахункової палати України, дослідженнями наукових установ, оцінками роботодавців, чинна в державі система формування державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників та порядок їх працевлаштування є хибними, призводять до незаконного та неефективного використання сотень мільйонів гривень з державного бюджету на те, що не призводить до бажаного кінцевого результату.

Державне замовлення у більшості своїй розуміється як підготовка кадрів за державні кошти, а це дедалі більше віддаляє профтехосвіту від економіки та перетворює її в державний інститут соціальної опіки молоді. Це значною мірою провокує утворення такого дисбалансу на ринку освітніх послуг, який не відповідає потребам ринку праці і вимогам економіки. За даними Державної служби статистики, у 2010/2011 навчальному році в середньому по Україні з розрахунку на 10 тисяч населення у вищих навчальних закладах навчалось близько 550 студентів. Водночас у навчальних закладах профтехосвіти цей показник становив лише 95 учнів. Тобто на одного з професійно-технічною освітою припадало майже шість з вищою освітою. В деяких регіонах цей показник можна вважати катастрофічним для розвитку їхньої економіки. Приміром, в Харківській області на 1 учня ПТНЗ припадало 14 студентів ВНЗ, а в Києві на 1 учня ПТНЗ — 28 студентів ВНЗ. При цьому ні ринок праці, ні рівень технологій не потребує таких пропорцій у підготовці кадрів. Більше того, сфера виробництва відчуває дефіцит саме у кваліфікованих робітниках.

П’яте. Украй обмежене протягом останніх 20 років фінансування навчальних закладів та установ системи професійно-технічної освіти з державного та місцевих бюджетів, зокрема, на її розвиток та здійснення системних реформ.

Матеріально-технічна база професійно-технічних навчальних закладів, особливо машинобудівного, аграрного, поліграфічного профілів, а також транспорту, зв’язку та інших на 96—98 відсотків фізично та морально застаріла і непридатна для використання в навчальному процесі. У майстернях, на полігонах та навчальних господарствах нині використовується сільськогосподарська та інша техніка, 60 відсотків якої відпрацювала вже понад 20 років, 36 відсотків функціонує близько 20 років, і лише 4 відсотки — до 10 років. До того ж навчальні заклади не мають сучасних підручників та навчальних посібників. Протягом 2000—2011 років планувалось видати понад 400 найменувань підручників, проте видано лише 30 відсотків від запланованого. В останні два роки жодного підручника для навчальних закладів системи профтехосвіти за державні кошти взагалі не видано.

Шосте. Відсутність науково обґрунтованих концептуальних засад розбудови нової економіки самої професійно-технічної освіти та запровадження сучасної методики розрахунку вартості підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах з урахуванням складності, наукоємності та матеріалоємності професій і кінцевих результатів роботи навчальних закладів.

Сьоме. Відсутність ефективної системи управління якісними змінами в професійно-технічній освіті на центральному та регіональних рівнях, невизначеність функцій та повноважень владної вертикалі щодо профтехосвіти на етапі адміністративної реформи.

Враховуючи стратегічне значення і надзвичайну актуальність питання підготовки робітничих кадрів високої кваліфікації на етапі економічних реформ та потребу в зростанні промислового виробництва в усіх галузях, учасники слухань після обговорення визначеної порядком денним теми схвалили Рекомендації з конкретними пропозиціями щодо подальших дій законодавчої та виконавчої влади всіх рівнів, роботодавців, науковців у розв’язанні проблем підготовки кваліфікованих робітників з урахуванням потреб економіки, у формуванні державного замовлення на підготовку кадрів, в ліквідації диспропорцій на ринку праці, а також в модернізації навчально-матеріальної бази закладів та установ системи професійно-технічної освіти. Сподіваємось, що Кабінет Міністрів України, міністерства, обласні та міські державні адміністрації, громадські організації, все суспільство долучаться до конкретної узгодженої роботи у розв’язанні зазначеної проблеми.

 І будемо пам’ятати, що підготовка кваліфікованих робітників для відродження вітчизняної економіки — це питання національної безпеки держави.

Катерина САМОЙЛИК, народний депутат України, секретар Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.