«Землі сільськогосподарського призначення мають бути в державній власності», — вважає голова Земельного союзу захисту селян «Доля», депутат Луганської облради Володимир ЖИВАГА.

— Володимире Миколайовичу, сьогодні ніхто не заперечуватиме, що Україні потрібен закон, який регулює земельні відносини. За великим рахунком, це реальний порятунок країни від багатьох економічних проблем. Ви багато років переймаєтеся земельним питанням, а в книжці «На роздоріжжі», яка нещодавно побачила світ, ви стверджуєте: вирішуючи долю землі, треба дуже уважно вивчити історію країни й надто чесно думати про її майбутнє. Ви, як і раніше, є активним прихильником того, щоб земля залишалася у володінні держави, і кожний охочий міг придбати право на оренду з можливою передачею цього права в спадщину?

— Можна сказати інакше: дуже хочеться, щоб земля залишалася у власності всього народу. Адже це не знеособлена «територія» чи площа. Це — земля, символ і синонім батьківщини, зв’язки із предками й нащадками. Повірте, для мене це не порожні слова. Я потомствений селянин, з дитинства працюю на землі, знаю всі куточки рідної Старобільщини, де проливали селянський піт мої предки-козаки. Якщо була потреба, вони готові були й крові не пошкодувати, аби тільки не пустити на своє поле чужинців. В останні п’ятнадцять років активно займаюся сільгоспвиробництвом, отож добре знаю проблеми селянства й можу досить точно припустити, що станеться з нинішнім селом, якщо думкою громади буде знехтувано. Проект закону про ринок землі, який сьогодні активно обговорюють у парламенті, на жаль, не можна назвати «вираженням сподівань народу». На мою думку, під час його підготовки й обговорення думка народних мас якщо й не знехтувана повністю, то вже точно досконально не вивчена й не врахована. Коли глава парламенту Володимир Литвин каже про те, що краще ще почекати трохи, і — не кваплячись і не махлюючи! — уважно вислухати народні зауваження, провести більш глибоке обговорення, йому аплодують мільйони селян. Тому що реального обговорення досі не було. Якщо говорити про Луганщину, то чиновники просто на швидку руку відписали потрібний начальству документ, керуючись одним правилом — витримати строки й «не умничать». Говорять одне — пишуть інше. На що мужикові сподіватися? Адже люди повинні мати такий документ, який відповідатиме на всі їхні запитання, міститиме, якщо хочете, чітку інструкцію з купівлі-продажу землі, її подальшого використання й утримання. А що маємо? На жаль, маємо документ, який обмежує права хазяїна-годувальника й розв’язує руки різним пройдисвітам. В юридичному плані вони добре підковані й у всьому, що не є монолітом, дуже скоро й дуже вправно нароблять дірок. Знаєте, селянський підвал із припасами від навали ненажерливих пацюків може тільки бетон захистити чи камінь-дикун. Інакше від соковитого окосту й мотузочки не залишиться...

— Виходить, що в частині прав безпосередньо покупця-землекористувача багато чого залишається нез’ясованим...

— А хто, справді, захищатиме інтереси селян окремо й сільських громад як таких? Хто обстоюватиме права мільйонів людей, подбає про налагодження їх життя в нових умовах? Хоча б що ми говорили і як би культурно відводили осі вбік, а визнавати доведеться: українське село очікують не еволюційні, а революційні потрясіння з непередбачуваними наслідками. Звичайно, можна керуватися правилом «головне вплутатися в бійку, а там — подивимося». Тільки от пластиру й бинтів після такої розваги навряд чи вистачить.

— Якою мірою ваш Земельний союз може захистити селян?

— Чудово розумію, що «Доля» усіх не обігріє й глобальних проблем національного масштабу не розв’яже. Це регіональний проект, створювати який почав тому, що чітко зрозумів: селяни залишаються один на один зі страшним для багатьох ворогом — небажаними змінами. Проти них діятимуть й продажні чиновники, і кмітливі юнаки з відмінною юридичною освітою, і хваткі шахраї, і відверті бандити. Вони давно відчули: при великому переділі очікуються великі заробітки! А що стосується долі? То хто цим переймається? «Доля», звичайно, не билинний богатир. Але допомогти-порадити-підтримати (передусім організаційно й юридично!) зможе. Сила, кажуть, у правді. А ще — в єдності.

— Одне слово, ви вважаєте, що проект закону про ринок землі в нинішньому варіанті ухвалювати не можна і його треба доопрацювати?

— Причому категорично серйозно! Головне питання сьогодні — упорядкувати землекористування. Які категорії землі слід брати до уваги? Який розмір наділу має бути у господарства? Якими мають бути залучені інвестиції? Усе це потрібно підрахувати. Немає обліку — немає порядку. Якщо власниками землі стануть ділки, які нічого не розуміють у сільськогосподарському виробництві, вони ставитимуться до землі, як до звичайного товару. І з нашої землиці вичавлюватимуть максимум прибутку, не опікуючись її станом. У радянський час, як відомо, держава гарантовано забирала у селян урожай, взамін давала техніку, добрива, будматеріали. Так, ми сьогодні живемо в іншому суспільстві. У суспільстві, в якому активно розвиваються ринкові відносини. Однак це не означає, що держава повинна втратити контроль над правильним використанням землі сільськогосподарського призначення й не сприяти розвитку аграрного сектору економіки. І вже зовсім не означає, що влада може дозволити собі сподіватися на відродження навіть відкоригованої продрозверстки, коли вирощене не києм, то палицею намагаються забрати мало не нижче від собівартості. Добром такі справи не закінчаться! Якщо я на своїй землі виростив продукцію, то вона належить мені. Тоді чому держава бажає мати всі важелі при розподілі моїх продуктів? То квоти, то ліцензії, то погрози й брехливі обіцянки. На мою думку, держава має створювати умови, мотивацію для того, щоб я сам захотів з нею співпрацювати, щоб мені це було вигідно. Як усе буде влаштовано надалі — закон на це відповіді не дає.

— То що це таке — ринок землі в Україні?

— Купивши землю, людина отримує право нею користуватися — це зрозуміло. Конституція захищає право приватної власності на землю — це теж зрозуміло. І начебто вітається! Але в проекті закону про землю цього немає. Якщо я не оброблятиму свою ниву, у мене її неначебто заберуть. То яка ж це приватна власність? Адже з особистим будинком я вчиняю як завгодно: хочу — у ньому живу, хочу перебудовую, хочу — зношу... Із земелькою, виходить, розпоряджатися в такий спосіб я вже не можу. Начебто б і володію нею, але під чиновницьким наглядом. Але це не власність, це — мішень для свавілля й привід для розгулу корупції. До речі, розмову ми розпочинали з права на оренду й з можливості на успадкування цього права. Адже це також форма власності.

— А ви вважаєте, у держави є ресурси, щоб викупити землі у селян?

— Підраховано, що земля в Україні може коштувати близько 400 мільярдів доларів. Для світового ринку — смішні гроші. А у разі купівлі такого багатства, як орні землі відмінної якості величезної європейської країни — тим паче. Але наш уряд таких ресурсів, кажуть, не має...

— Сільгоспвиробники теж стверджують, що не мають коштів.

— Не скажу нічого про магнатів — їх можливостей не знаю. Але серед знайомих немає таких, хто міг би оперувати реальними сумами й вкласти їх у придбання землі. Селянам нині не вистачає навіть коштів, щоб нормально провести посівну. Банки кредитів не дають. Навмисне чи через власну бідність — розмова окрема. Але висновок напрошується один: ті, хто сьогодні працює на землі, покупцями своїх полів стати не зможуть. Питання «Де взяти гроші?» — головоломка, яку треба буде розв’язати державі, перш ніж прийняти закон про ринок землі. Багато хто каже: дайте кредити! Але в іпотечних кредитів, коли як заставу можна закласти землю, теж є підводні рифи. Хіба обставини не можуть скластися так, коли саме банк, а не сільгоспвиробник, може стати власником частини угідь? За борги. Принаймні закон поки що не дає селянам таких гарантій. Маю зазначити, що більшість сільгоспвиробників не вважають банки рівноправними партнерами й часто розглядають їх як силу, яка паразитує на сільськогосподарському виробництві.

— Як ви вважаєте, Володимире Миколайовичу, а саме селянство готове до реформ на селі?

— Ні, не готове! І я вважаю, що це має бути сьогодні головна тема в обговоренні проекту закону про ринок землі.

— Але йдеться і про продовольчу безпеку нашої держави. Уважається, що нові відносини на селі сприятимуть насамперед досягненню високих обсягів урожаїв. Хіба не так?

— Нам би спочатку розібратися: як зробити так, щоб праця українських селян і рекордні врожаї, як, зокрема, торішній, не служили причиною бідності самих селян і проблем усього аграрного сектору.

ПОЗИЦІЯ

Володимир ЖИВАГА: «Хоче держава не мати проблем із забезпеченням продовольства? Тоді в лютому нехай скаже: «Любий селянине, країні потрібно стільки-то мільйонів тонн зерна такої-то якості. Ось передоплата, за яку відповіси майном. Дій!» Країна буде з хлібом, сільгоспвиробник — з гарантованим прибутком. Щоправда, у посередників і різного роду «розводящих» дохід упаде...».

 

 

 

 

 

Фото  з архіву В. Живаги.