Ще півстоліття тому ми й у думках не мали, що можемо перетворитись на націю літніх людей. Тепер тенденції старіння стають дедалі помітніші. І якщо населення світу зростає, то Україна ось уже два десятиліття поспіль фіксує збільшення смертності над народжуваністю і ледь не щороку викреслює з вітчизняної мапи по кілька населених пунктів.

 

Один-однісінький на все село

Такий своєрідний рекорд установив мешканець села Червоне, що у Теофіпольському районі, Олександр Миколасюк. Село це не така вже й глухомань: від райцентру — лише кілька десятків кілометрів, але пусткою стоїть уже декілька десятиліть. У повоєнні роки тут почали заселятися родини. Але так склалося, що до великого господарства Червоне не дотягнулося, тож дуже швидко його визнали неперспективним. Щоб не витрачати кошти на різні соціальні об’єкти та комунікації, влада просто наказала комуністам звідти виїхати. А безпартійні якось не наважились покидати свої оселі. Та ніхто з новачків сюди не приїздив, і місцеві жителі зістарілися. Разом з ними і село поступово перетворилось на хутір. З часом у ньому залишилася тільки одна родина — Олександр Якович з матір’ю. Потім не стало і її, тож уже майже три десятиліття чоловік — єдиний господар у Червоному. 

Утім, це свідомий вибір людини. Бо скільки було пропозицій Олександру Яковичу перебратися чи то до будинку престарілих, чи бодай у сусіднє село, де голова сільради з готовністю допоміг би вибрати новішу і теплішу хату, — від усіх чоловік відмовився. Твердо стоїть на своєму: «Тут моя батьківщина — тут і доживатиму віку».

Поки світ «підростає»...

Уперше з таким явищем як природне скорочення населення, тобто збільшенням кількості померлих порівняно з народженими, Хмельниччина зіткнулася понад двадцять років тому. Тоді в області народилося 19,6 тисячі немовлят, а померло на дві тисячі людей більше. Відтоді й покотилося: щороку край недораховувався по кілька тисяч осіб. Найбільше зменшення — не тільки через смертність, а й через міграцію — сталося десять років тому. Тоді статистика зафіксувала зменшення подолян майже на 16 тисяч осіб.

Наскільки загрозливі ці тенденції? Проаналізувати ситуацію і поділитися своїми спостереженнями взялися фахівці обласного статистичного управління. 

За останні півстоліття землян побільшало на три мільярди, і нині їх уже сім мільярдів. Довгий час і в Україні зберігалися тенденції до зростання. Так тривало до 1993 року. Тоді кількість жителів країни сягнула 52,24 мільйона. Зате наступних два десятиліття вона стрімко падає. А тому відшукати такі села як Червоне, де мешкає від одного до десятка людей, вже давно не проблема.

Життя швидше тікає з глибинки

Село виявилося тим лакмусовим папірцем, котрий перший зреагував на загострення демографічних проблем. За останніх п’ять років подолян зменшилося на сорок тисяч. Це вже не кілька сіл, а цілий район перестав існувати. Причин чимало. Але не можна не помітити, що життя найперше тікає з глибинки, де буття не тільки фізично важче, а й помітно бідніше.

Найвищий рівень безробіття та найменші заробітки, найгірша забезпеченість медичними працівниками і ліками при найвищому рівні захворюваності, найнижчий рівень освіти і мінімальна забезпеченість побутовими зручностями — не важко здогадатися, що саме це характеризує рівень сучасного сільського життя. 

— Хоча останнім часом в області зафіксовано поступове зростання народжуваності, проте змінити баланс між новонародженими і померлими на позитивний поки що не вдалося, — розповів начальник головного управління статистики в області Василь Скальський. — Ця проблема настільки серйозна, що змушує задуматись, як поліпшити медицину, екологію та економічну ситуацію. Адже на демографію впливає до півсотні різних факторів. 

Тим часом процес старіння стає вже тепер виразно помітним. Скажімо, середній вік сільського населення області нині становить майже 44 роки. Це один з найвищих показників у країні. Старішими виявилися лише чернігівські та сумські селяни. Мало того, частка осіб, що перевищили працездатний вік, уже перейшла за чверть населення. Зате питома частка дітей, котра близько двадцяти років тому становила майже 25 відсотків, тепер знизилася практично до 16 відсотків.

Як відомо, першим, хто забив на сполох з приводу того, що старість стрімко насувається, став Пенсійний фонд. 

Це стало приводом і для збільшення пенсійного віку. Але чи зможе такий запобіжний захід справді розв’язати проблему? В області спробували спрогнозувати, якою буде тривалість життя подолян у найближчі роки. Виявляється, середній показник сягатиме 71,4 року, а в селі ще менше — 69,5. Чоловіки ж у селі ледь дотягатимуть 64 років.

Що ж, «економія» для ПФ очевидна. Але що виграє від цього нація?

Побутує думка, що не бідність визначає народжуваність. Не важко пригадати післявоєнний дитячий бум, коли в найбідніші й найголодніші роки українці народили стільки дітей, що вже за два десятиліття нація досягла свого максимуму в чисельності. Нинішні часи не зрівняти з тодішніми за рівнем достатку, а от головного багатства — дітей чомусь так і не додалося.

То в чому ж річ? Очевидно, лелек приманюють у гнізда не так гроші, як бажання жити. Тепер і на цій землі. Хто і як може розбудити його в українцях?