Виповнилося двадцять років Старовижівському лісгоспу — одному з найкращих на Волині
Що всі лісівники люблять закладати нові бори і діброви, знаю вже давно. Але, напевно, ніде з таким нетерпінням не чекають цієї бажаної весняної пори, як у Старій Вижві. Ледь зблисне сонечко, потечуть струмки, як тут уже поспішають садити ліс. За останні одинадцять літ (саме стільки років Старовижівський лісгосп очолює Петро Сахарук) тут посаджено 1565 гектарів лісових культур, у тому числі 560 гектарів нових лісів на землях, які вийшли із сільсьгосподарського користування. І якби в державі спростили процедуру передання таких земель під заліснення, то засадили б борами піврайону. Земель, що облогують, на жаль, тут не бракує. Тим паче що лісгосп єдиний в області зберіг дві лісопосадкові машини.
— На створення на неугіддях лісів і догляд за ними витрачено значні кошти, за які можна було б щось побудувати або придбати, — зауважує Петро Сахарук. — Тому, вважаю, було б справедливо, якби держава як компенсацію виділила кошти на оплату актів на землі, на яких ростуть ці та інші ліси.
Розраховувалися вином, дошками, зерном...
 Тривалий час Старовижівський район був єдиний на Волинському Поліссі, який не мав свого держлісгоспу. А розташовані на його території Дубечнівське лісництво належало Ратнівському держлісгоспу, а Старовижівське — Ковельському. Тобто всі податки і відрахування від їхньої діяльності йшли в інші райони. 
Після двох років різних погоджень, численних поїздок до Луцька та Києва у Старій Вижві таки створили власний лісгосп. До нього ввійшли два вже згадувані лісництва, а також місцевий міжгосподарський лісгосп. Відлік своєї історії колектив розпочав 2 січня 1992 року.
На минулих виборах 28 осіб, або кожного четвертого працівника лісгоспу, обрано депутатами селищної і сільських рад.
— Гострою проблемою для колективу була нестача кадрів, адміністративних приміщень, техніки, — пригадує перший директор Старовижівського держлісгоспу Петро Костючик. — Заробити на чомусь також не дуже могли. Адже в переданих нам лісах на той час залишалося мало стиглої деревини. То були нелегкі для країни часи. Розпочалася галопуюча інфляція. Все купувалося і збувалося через звичайний товарообмін, тобто бартер. Зарплату теж давали чим могли: деревиною, зерном, меблями, вином...
Болісними для колективу стали небаченої сили буревій 1997 року, який ламав вікові дерева як сірники, а також пожежа 1994 року, що знищила 300 гектарів лісу. Та попри все новий лісгосп ставав на ноги. У 1992 році побудували контору Сьомаківського лісництва, в 1993-му отримало адміністративне приміщення Любохинське лісництво, в 1995-му — Буцинське, а в 1996-му — Старовижівське.
Спрацювали як належить
З приходом у 2000 році на посаду директора лісгоспу Петра Сахарука чимало було зроблено для розвитку матеріально-технічної бази, зокрема зміцнення автопарку. Сьогодні підприємство має в своєму розпорядженні три лісовози, чотири потужні автомобілі УРАЛ із маніпуляторами. Відтак завантаження деревини на лісосіках механізовано. Реконструйовано шишкосушарню в Дубечнівському лісництві, яка є однією з найкращих в Україні. За двадцять років тут отримано 19 тонн насіння сосни та ялини, яким заліснено 20 тисяч гектарів не лише у Волинській, а й у Київській, Полтавській, Херсонській областях, куди лісгосп продавав насіння і сіянці.
Особливо успішним став для Старовижівського держлісгоспу минулий рік. Реалізація продукції зросла на 35 відсотків, заробітна плата — на 28. Зароблені кошти дали змогу підприємству купити бульдозер і гідроманіпулятор, продовжити спорудження нової контори Любохинського лісництва, побудувати нову лісову дорогу в Сьомаківському лісництві. Сотні людей вдячні лісівникам за матеріальну і моральну підтримку. А хіба не є промовистим той факт, що лісгосп надав допомогу в спорудженні і ремонті понад тридцяти храмів. За рахунок господарства в селах району встановлено 25 світлоточок, а торік у вересні 53 одиноким громадянам завезено дрова для опалення.
За підсумками минулого року Старовижівський лісгосп вийшов переможцем змагання серед колективів Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. У цьому велика заслуга і його директора Петра Сахарука, і кожного члена дружного колективу. На врочистостях з нагоди 20-річного ювілею багатьом його трудівникам вручено нагороди. Та найвища з відзнак — це авторитет, який лісгосп має в районі та області. 
Фото автора.
Коментар спеціаліста
 
Богдан Колісник, начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, заслужений лісівник України, кандидат економічних наук:
— З повною відповідальністю заявляю: рівень господарювання в Держагентстві лісових ресурсів і підпорядкованих йому підприємствах вищий, ніж в інших відомствах. Це добре видно на прикладі Старовижівського держлісгоспу, в склад якого при створенні підприємства увійшли різні лісокористувачі. Від міжгосподарського лісгоспу йому дісталися ліси низькобонітетні, низьконаповнені, малопродуктивні. На Поліссі про такі кажуть — корчі. Фактично майже всі ці двадцять років Держлісгосп займався на них лише реконструктивними рубками, завдяки яким намагався поліпшити якісний склад насаджень, створити повноцінні високобонітетні насадження. Тепер вони мало чим різняться від лісів тих двох державних лісництв, які в 1992 році теж увійшли до складу Старовижівського держлісгоспу. Це одне з найкращих в області підприємств за рівнем ведення лісового господарства, культурою створення лісових насаджень, підготовкою кадрів.
Заслужені працівники Cтаровижівського лісгоспу (зліва направо) директор Петро Сахарук, головний лісничий Михайло Бабій та лісничий Сьомаківського лісництва Григорій Семенюк.