Садова пристрасть моряка

— Урожай яблук і груш цьогоріч мене дещо розчарував, — констатує Микола Федорович, — літо ж надто спекотним видалось, а на підкореневі поливи води брати нема звідкіля. А от хурма на дикій вергінці (мається на увазі сорт підщепи. — Авт.) порадувала — з двох дерев зібрав аж 27 ящиків чудових плодів.

Свій сад чоловік заклав одразу, як тільки-но після відставки за вислугою років і переїзду до Криму придбав дачну ділянку неподалік Джанкоя. Прикметно, що це не був такий собі експромт, до чого зазвичай вдаються деякі непосидючі військові пенсіонери. Кожен саджанець, кожен унікальний сорт підбирався після всебічної консультації з відомими помологами і селекціонерами. Узагалі ж на плодівництві відставний офіцер трохи розуміється, бо ще у шкільні роки перечитав мало не всі праці Мічуріна і навчився прищеплювати фруктові дерева. Та й вже потім, у вільний від флотської служби час, не полишав інтересу до рослинного світу.

— Коли отримав свою першу за офіцерську службу квартиру у Петропавловську-Камчатському, — згадує Максимов, — висадив у горщиках на підвіконні лимон, апельсин, фейхоа, інжир, ананас. І навіть повноцінний урожай, 5—6 плодів, з них регулярно отримував.

Для більшої переконливості Микола Федорович показує мені чорно-біле фото свого квартирного саду з видом на камчатську сопку Сигнальна. І далі пояснює, що попервах, під час служби командиром бойової частини науково-дослідного судна «Чумикан» Тихоокеанської експедиції ВМФ (Максимов закінчив вище військово-морське інженерне училище), за хатніми рослинами здебільшого доглядала дружина. Лише згодом, коли з корабля за станом здоров’я офіцера «списали» на берег і призначили викладачем військово-морської кафедри місцевого морехідного училища, то більше часу їм приділяв уже сам особисто. Але по-справжньому відвів душу Микола Федорович тільки на пенсії.

Такої щільності дерев, як у саду Максимова, відверто кажучи, ніде не довелось бачити. Лише яблунь у нього близько сотні сортів, причому ще навіть не районованих у північному Криму. Від самих ранніх, що набирають знімальної стиглості вже у другій декаді червня, і до стійких до різних інфекцій американських клонів на кшталт Джонаголда. Тож фруктовий «конвейєр» у Максимова безперебійно працює протягом усієї вегетації. Відтак його родина, численні родичі та друзі, приміром, аж у Карелії смакують свіжі, екологічно чисті фрукти від урожаю до врожаю. А все тому, що Микола Федорович — прихильник органічної, відновлювальної технології плодівництва. Простіше кажучи, не труїть дерев фунгіцидами та іншою хімією, а віддає перевагу низькорослим рослинам, які для формування потрібної крони власноруч прищеплює і перещеплює. А ще обсаджує їх часником, петрушкою, квітами, наприклад, чорнобривцями, котрі своєю пахучістю відлякують від дерев капосних шкідників.

Сусіди, зізнається мені Микола Федорович, називають його диваком. Ще б пак, адже бур’яни та всілякий хмиз, які вони зі своїх ділянок виносять для подальшого спалювання, той потім акуратно збирає і устеляє ними ґрунт під своїми деревами. І таким чином не бере в руки лопати, називаючи традиційне перекопування форменим шкідництвом саду. Цікаво, що старі та загиблі дерева Максимов не викорчовує, як це робить більшість його сусідів-дачників. На трухлявих пеньках він збирається приживити грибниці опеньків та печериць. Узагалі у поглядах на мале садівництво колишній військовий моряк і затятий мічурінець ще й справжній філософ.

— Промислові сади, — продовжує Максимов, — майже всюди однакові, це технологія. Дачні та присадибні сади різні. Це справжнє мистецтво. Деякі з них створені лише для отримання естетичного задоволення і нагадують мальовничі міські парки. Інші ж, на довершення до всього, ще й непогано плодоносять. Хтось ще збирає та вивчає на дачних сотках винятково колекційні сорти. Одне слово, скільки господарів — стільки різновидів. Бажано при цьому ще й дотримуватись золотого правила: розраховувати лише на власні сили і можливості, не створювати своїм захопленням зайвих проблем родині. Ніхто ж, скажімо, силоміць не тягне близьких людей на футбол чи риболовлю. І тому не потрібно ображатись, коли ваші діти чи внуки не хочуть копирсатись у землі на вашій дачі. Це винятково ваше хобі. Ви тільки можете порадувати близьких людей власноруч вирощеними квітами і фруктами, нічого не вимагаючи взамін, окрім хіба що визнання вашої праці.

А чи живе за цим золотим правилом він сам? Аякже. Утім, його донька Ірина, капітан-лейтенант Військово-Морських сил України, та син Андрій, штурман пасажирського лайнера Ту-154 російської авіакомпанії «Сибір», при всьому бажанні фізично не можуть долучитись до дачних турбот батька. Однак, каже Микола Федорович, визнають його безсумнівні садівничі успіхи на ниві плодівництва, надто коли смакують батьківський врожай. При нагоді, під час відпустки, залюбки допомагають йому поратись у саду.