Понад 30 років про нього у Кременчуці тривають одні лише розмови
«Міст мрії» — так тепер називають у Кременчуці новий мостовий перехід, розмови про який ще в дитинстві вперше почули ті, кому сьогодні вже... за 30. Як сказав один кременчуцький колега, міст через Дніпро — це для нас ніби «радянська казка про світле майбутнє»: ти ростеш-ростеш, а його все нема і нема...
21 грудня тут кричали «Слава Сталіну!»
Так званий Крюківський міст спорудили у Кременчуці ще за часів Олександра ІІ — у 70-х роках позаминулого століття. До цього спонукало і будівництво залізниці, мережа яких тоді в Росії стрімко розвивалася. Однак той, перший, міст був одноярусний — і поїзди, і підводи (як основний вид «сухопутного» транспорту) рухалися на одному рівні. Події громадянської війни надовго перервали рух через Дніпро, а відновили міст лише наприкінці 20-х. Під час Великої Вітчизняної відступ Радянської Армії супроводжувався підривом усіх дніпровських переправ (до речі, знаменитий Дніпрогес теж підірвали «наші», а не німці, як писали про це в СРСР). Серйозно постраждав і Крюківський міст. Німці навіть не намагалися його відновити, спорудивши неподалік «времянку» — понтонну переправу, яку підірвали, коли вже відступали самі.
Тож відновлювати «дорогу життя» почали лише у мирний час. До речі, після війни споруджувати новий міст взялися на тих само, ще «олександрійських», опорах і здали його в експлуатацію 21 грудня 1949 року — в день народження «вождя всіх народів» Йосипа Сталіна. Хай там як, а майже півсотні років «сталінський» міст відслужив Кременчуку і всій Україні вірою і правдою.
Уже на початку 90-го його вважали небезпечним
«Мостовою» проблемою у Кременчуці опікувався ще уряд УРСР. Принаймні з 1987 року, коли фахівці, обстеживши «старий» міст через Дніпро, дійшли висновку, що вже в найближче десятиріччя він стане «непроїзним і повністю паралізує автодороги республіканського значення». Тоді ж визначили і вартість будівництва, яка, за найскромнішими підрахунками, мала сягнути понад 120 мільйонів радянських карбованців. Навіть у масштабах СРСР сума доволі «кругленька», тож з реалізацією проекту не квапились. Але набирала обертів «перебудова», тож власне до самого будівництва справа не доходила, а з розпадом СРСР і взагалі стало «не до жиру — быть би живу»!
Та постала інша проблема — стрімка «автомобілізація», на яку не розраховували навіть в СРСР. Отож міст міг просто не витримати такої інтенсивності руху. Якщо у 1981-му через нього за добу проїжджало трохи більш як 10 тисяч одиниць транспорту, то вже у 1994-му — 28 тисяч! (Нині, до речі, понад сто тисяч). Треба було щось робити. Знову «латати» старий?
Варто згадати, що міст «одночасно» є і залізничним, тож його господар — Південна залізниця — як міг проводив «косметичні» ремонти конструкцій.
Та навіть за умови наявності відповідних коштів, але відсутності відповідної «мостової альтернативи», робити серйозний капітальний ремонт тут було неможливо. Бо треба повністю перекривати рух. А тоді розривається «дорога життя» не лише для транзитного транспорту, а й для самого Кременчука, оскільки велика частина сучасного міста — Крюківський район — опиняється відрізаною на іншому березі Дніпра. А найближчі мости розташовані аж у Дніпродзержинську (120 км) та Світловодську. Хоча останній назвати повноцінним дуже важко, адже фактично це лише доволі вузька дорога, яка проходить... греблею Кременчуцького водосховища з усіма обмеженнями щодо вантажного транспорту, які звідси витікають (цей шлях, до речі, теж не у кращому стані).
За паперами — папери, а діла немає...
Нині навіть важко перерахувати хронологічно всі події і рішення довкола нового мосту. Варто згадати, що ще у 2002 році тодішній Президент України Леонід Кучма давав доручення Кабміну щодо його проектування та будівництва. Минуло 10 років — і що?
Тривали дослідні роботи, виготовлялися й узгоджувалися відповідні техумови, проекти, але до будівництва справа так і не доходила, а вся документація тим часом «старіла». Мали місце курйози: 2007-го робота була вже на стадії «ось-ось» — узгодження техніко-економічного обґрунтування (ТЕО), але доки документи на шляху до затвердження Кабміном блукали в міністерських кабінетах, сам Кабмін... відправили у відставку. Як то кажуть, наша пісня гарна й нова, починаєм її знову!
Пригадується й емоційний виступ тодішнього міського голови Кременчука Миколи Глухова під час презентації державного бюджету-2009 у Палаці «Україна», коли він з трибуни звернувся безпосередньо до Юлії Тимошенко: «Допоможіть!». Прем’єр пообіцяла «внести питання» на розгляд Кабміну, але що потім знову трапилося із самим урядом і його очільницею, ми знаємо...
Економіст Сергій Старченко навіть жартує, що людину, яка до копійки змогла б підрахувати всі кошти, які принаймні за останні 20 років «вбухали» у «спорудження» неіснуючого мосту, можна було б сміливо висувати на... присудження Нобелівської премії.
Одне ТЕО, яке виготовляли вже тричі, чого варте! А це десятки мільйонів гривень, витрачених на дослідницькі роботи та виготовлення документації. Не кажучи вже про те, що з року в рік зростає і вартість самого будівництва. Так, 2006 року воно вартувало 3,8 мільярда гривень, а вже через рік — майже на півтора мільярда більше. Не буде великим перебільшенням, якщо відтоді на кожен новий рік «накидати» ще бодай по мільярдику. Тим паче що саме будівництво розтягнеться щонайменше років на 5—6 років. І то лише за умови регулярного фінансування.
Турки, як завжди, готові допомогти. Але хто платитиме?
Днями до Кременчука знову «долетіла» обнадійлива інформація: відбулася зустріч голови Полтавської облдержадміністрації Олександра Удовічен-ка з представниками турецької компанії «Cengіz holdіng», яка готова вкласти в
будівництво мостового переходу через Дніпро близько 500 мільйонів доларів. Але... Але за умови державних гарантій відшкодування інвестицій. Керівник ОДА, реально оцінюючи можливості й самої держави, застеріг, що «черга до нього може дійти лише після завершення спорудження такого ж об’єкта в Запоріжжі». Водночас, мовляв, є попередня домовленість з урядом щодо виділення коштів — близько 28 мільйонів гривень — на проектні роботи. Ще 28 мільйонів!
Турецька сторона пообіцяла опрацювати можливі варіанти участі компанії в реалізації цього проекту, в тому числі у вигляді концесії. Ураховуючи, що це була перша робоча зустріч, голова облдержадміністрації запропонував представникам фірми підготувати відповідні пропозиції для представлення в уряді.
З огляду на це, що-правда, видається тепер дуже дивною подія, яка відбулася у квітні цього року. Тоді Кременчуцька міськрада підписа-ла відповідний протокол про наміри з науково-виробничим об’єднанням «Мостовик» (Омськ, Росія) та Кременчуцьким заводом металоконструкцій, які теж бралися... побудувати міст через Дніпро! І теж ішлося про «отримання гарантій уряду України». Ну і хто після цього буде вважати нас серйозними людьми? Чи права рука знає, що робить ліва? Але це вже, як то кажуть, інша тема...
Що ж до «турецької ситуації», то, ймовірно, гості примчали до Полтави не випадково. Офіційного рішення щодо кременчуцького мосту немає, але звідки взялася інформація про «попередню домовленість з урядом»? Тут, як то кажуть, шила в мішку не сховаєш.
Не так давно в Полтаві відкривали електрифіковану дільницю Полтава—Кременчук—Бурти Південної залізниці. Так от, як «зізнався» голова облради Іван Момот, віце-прем’єр-міністр України — міністр інфраструктури Борис Колесніков після врочистостей пообіцяв у приватній розмові допомогу і погодився, щоб полтавці, мовляв, готували «відповідні пропозиції з проектування мосту через Дніпро». Підтвердив, що така розмова була, і міський голова Кременчука Олег Бабаєв. Він навіть запевнив журналістів, що найближчим часом планує зустрітися в Києві з Б. Колесніковим, де й «обговорить питання виділення з державного бюджету місту 26 мільйонів гривень для продовження проектних робіт».
Сумніватися в тому, що черговий проект мосту таки виготовлять, не доводиться. Та чи з’явиться сам міст? Адже його з паперів не побудуєш...
