* Державний бюджет торік перевиконаний за доходами на 3,5 відсотка (Мінфін) — про особливості фіскальної еквілібристики.
* Промвиробництво за 2011 рік становило 7,3 відсотка (Держстат) — про ступінь неготовності до чергової кризи.
Доходи центрального бюджету торік становили 314,6 мільярда гривень, що перевищує аналогічний показник попереднього року на 22,4 відсотка.
Сповіщається, що стабільне перевиконання планових показників дало змогу 14 разів коригувати загальнодержавний баланс, збільшуючи доходи (до 22,4 мільярда гривень) і видатки (до 20,8 мільярда гривень). Вражаюче. Водночас це говорить і про непрофесійний рівень бюджетного прогнозування, і про посилення фіскального пресингу на бізнес.
У другій половині року додаткове навантаження на центральний бюджет справляла неочікувано низька для влади інфляція, як результат жорсткої монетарної політики й високого врожаю. Зазвичай, нагадаю, інфляція допомагає нагромаджувати доходи, але минулого року все було навпаки. Щоправда, низьку (за нашими мірками) інфляцію все-таки треба занести владі в актив, бо психологічно вона зміцнює довіру до неї та банків. Але я б не переоцінював бюджетних реляцій ще й тому, що суспільні доходи переобтяжені борговими зобов’язаннями, невиправданими преференціями, пасами ручного управління. Адже істотно додала в державну казну на початку минулого року не тільки активізація ділової активності сировинних галузей, а й механічна зміна класифікації доходів.
Наш бюджет дивує дивовижними зборами, а Податкова служба — складною системою адміністрування єдиного податку, а тим часом її іменують спрощеною.
Простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ немає — це добре, за рік відшкодували 42,8 мільярда гривень, більш як третину — автоматично. Але загальний обсяг ПДВ після багаторазової корекції і підтяжок має вигляд жертви пластичної хірургії. На ньому лежить печатка прагнення фіскальних органів контролювати не тільки грошові, а й товарні потоки. Президент країни Віктор Янукович слушно вказує уряду на те, що бізнес скаржиться на посилення податкового тиску. Й, судячи з того, як згортає обсяги виробництва промисловість, цей тиск посилюватиметься, попри зниження ставок податків.
Промисловість досягла приросту виробництва у 7,3 відсотка. За обмеженого кредитування і дефіциту гривневих ресурсів у другій половині року на більше не варто було й розраховувати. Промисловість знижувала темпи виробництва, починаючи з серпня, оптимізуючи свої видатки в очікуванні другої хвилі глобальної економічної кризи. В грудні проти грудня 2010 року темп зростання уповільнився вже на 0,5 відсотка. Поза тим, загальний підсумок року виявився цілком прийнятним. Видобувна промисловість зросла на 6,9 відсотка, в тім числі, видобуток паливно-енергетичних копалин — на 8,1 відсотка. Шкода лишень, що здобутки вугільної галузі ніяк не порівняти зі здобутками нафто- і газодобувної галузі. Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки за рік скоротилося на 8,5 відсотка. Зате порадували металурги й машинобудівники, приріст виробництва яких становить 10,7 і 16,9 відсотка відповідно. Хочеться сподіватися на високий ступінь готовності зустріти другу хвилю кризи, яка може розпочатися на європейському континенті. На відміну від обсягів промислового виробництва в єврозоні, наші, хоч і зростають, але ще не додають упевненості в насиченні внутрішнього ринку товарами кінцевого споживання. Серед від’ємних річних показників — і продукти харчування. Можна тільки вітати намір Прем’єр-міністра Миколи Азарова відновити рівень номінального ВВП і купівельної спроможності громадян до рівня 2007 року, але для того вочевидь слід підняти і якість впроваджуваних реформ, і ступінь готовності до викликів світової та своєї власної економіки. Судячи з підсумкової річної прес-конференції Прем’єр-міністра Миколи Азарова, уряд, як піонер, — завжди напоготові.
Серед головних викликів, звісно, ціни на імпортний природний газ, зниження яких уряд обстоює упродовж багатьох місяців у Москві, та призупинення співпраці з МВФ, що унеможливлює появу в Україні дешевих запозичень. Якщо уявити, що доведеться працювати на умовах «Газпрому» і без співпраці з МВФ, то цілком очевидно, що годі очікувати на покращення платіжного балансу країни, а відтак — і на розв’язання багатьох фінансових та економічних проблем. Водночас уявити можна тільки непоступливість «Газпрому», оскільки вона продиктована переважно політичним шантажем — без України Митний союз нічого не важить. А відверті зазіхання на активи ГТС зумовлені здебільшого сприятливим моментом. І мають більше відношення до культуризму, ніж до газових цін. Відсутність багатомільярдних капіталовкладень, які дали б змогу відновити приріст власного газовидобутку, для росіян чудова нагода пограти політичними м’язами, не більше. Адже навіть, якщо запрацює «Південний потік», від того транзитна потуга нашої ГТС в очах європейців не втратить. Як, до речі, і український сир — на столах росіян, бо його не замістити білоруським. Отже, чимало оцінок на кшталт «переговори зайшли в глухий кут» не сприймається взагалі: вони звідти ніколи не виходили, бо там затишно. Це спадає на думку щоразу, як чую, що переговори з «Газпромом» пройшли конструктивно.
Водночас важко уявити Україну без підтримки МВФ. Мабуть, Президентові Віктору Януковичу це зробити також важко, бо серед тижня прийняв відставку міністра фінансів Федора Ярошенка.
