Школа № 160 нічим не відрізняється від сотень інших. Навчається в ній понад півтисячі учнів. Щоб діти росли здоровими й всебічно розвиненими, влада спорудила в її стінах два спортивні і зал хореографії, кімнати для гуртків і спортивних секцій.
Кілька років тому 160-та, яка сусідить із Палацом спорту, була відома унікальною дитячою хокейною командою. Хлопці їздили на змагання навіть за океан.
Від занять звільнено сотні школярів
— Сьогодні, — каже директор школи Лариса Шевченко,— у нас працюють гуртки з футболу, єдиноборства і танцювальний. Стадіон потребує реконструкції, яка запланована за кошти міста. Спортивний комплекс, можливо, з’явиться цього року.
Хвилює керівника інше. Якщо раніше від уроків фізкультури звільняли одиниці, то сьогодні від неї відсторонено за висновком лікарів десятки, а то й сотні дітей. Близько тридцяти відсотків їх в 160-й — у так званій групі ризику. Їм рекомендовано невеликі фізичні навантаження.
Звичайно, є тут спортивно обдаровані діти. Позаторік шкільна команда посіла перше місце в малих олімпійських іграх, які традиційно проводять в області. Є й кандидати в майстри спорту.
Цифра вражаюча, чи не так?
Відповісти на це запитання докладніше міг би медпрацівник, шкільна медсестра.
Але поговорити з нею не вдалося — напередодні вона звільнилася. Розумію: бути, по суті, сімейним лікарем і одержувати аж чверть і без того худої ставки може тільки людина, у якої є все.
Керівник дитячої поліклініки № 15, що опікується школою № 160, Євген Кадук здивований: «Кожний другий учень потребує медичної допомоги? Ну, це вже надто!» Каже, що не має такої статистики, а якщо лікарі й дали таку цифру, то її варто розуміти інакше.
Не знаю, як інакше назвати цю ситуацію — наші діти наполовину хворі, чи наполовину здорові — але факт залишається фактом.
Місцева влада чимало робить, щоб оздоровити дітей. У місті постійно проводяться спортивні заходи, відкриваються майданчики, секції, подвір’я наповнюються інвентарем. Але тисячі дітлахів з так званих неблагополучних родин надані самі собі й нічній вулиці, з усіма її пороками й вадами, особливо згубними для молодого організму. Саме цими дітьми, як мені здається, ніхто й не опікується. Може, вони й «псують» картину в середньостатистичній школі?
Що робити? Не шкодувати коштів, не заощаджувати на підростаючому поколінні. Зруйновані заводи можна відбудувати. Занедбаний генофонд нації швидко відновити не вдасться...
Харків.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
