У лютому 2006 року тодішній міністр освіти та науки Станіслав Ніколаєнко, поділяючи незадоволення «центральної та місцевої виконавчої влади ситуацією з розвитком української освіти», пообіцяв, що «...у недалекому майбутньому в Севастополі побудують сучасну Українську школу-колегіум». Обіцянка мала міцний у прямому значенні слова фундамент: у 2005 році будівельні роботи на так званому «нульовому циклі» уже велися.

Незабаром школа-новобудова одержала і юридичне обґрунтування: Президент України в листопаді 2007 року підписав указ «Про деякі заходи щодо розвитку гуманітарної сфери в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі». У ньому особливим пунктом Кабміну, Радміну Криму й Севастопольської міськдержадміністрації було запропоновано «розробити та затвердити до кінця 2007 року в установленому порядку комплекс заходів та обсяги фінансування: будівництва загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання в містах Ялті, Алушті та Севастополі».

Здавалося б, активістам громадських організацій, які з добрий десяток років пробивали це питання, можна було й відпочити. Тим паче що в ЗМІ періодично з’являлася оптимістична інформація. Так, наприкінці 2009 року голова СМДА Сергій Куніцин ознайомився з перебігом будівництва школи-колегіуму й поставив перед будівельниками завдання здати школу в експлуатацію до початку наступного навчального року: «Завдання — здати школу до 1 вересня. Об’єкт дуже важливий, гроші на будівництво є».

Надії вселяло й те, що в 2009-му Міністерство регіонального розвитку й будівництва виділило Севастополю 34 мільйони гривень. Через ейфорію, мабуть, якось повз увагу городян пройшла дрібна деталь: об’єкт, названий спочатку українською школою-колегіумом, поступово «втрачав» перше слово...

Улітку наступного року з’ясувалося, що до нового навчального року її не здадуть. Новий голова СМДА Валерій Саратов пояснив причини затримки будівництва: «Цього року, на жаль, фінансування недостатнє. Дуже просили, щоб нам дали двадцять один мільйон гривень. Але, на жаль, Міністерство регіонального розвитку дало тільки чотири цілі шість десятих мільйона».

В. Саратов запропонував «поміняти тональність навколо школи»: «Я бачив би цю школу гуманітарним ліцеєм, у якому з першого класу вивчали не тільки українську, а, звичайно, російську, а також англійську мови».

Для того, щоб побудувати першу після розпаду СРСР школу, центральна й місцева влади домовлялися об’єднати зусилля: міський бюджет мав профінансувати п’яту частину від загальної кошторисної вартості. Але депутати жодного разу не розщедрилися. Мало того, ті чотири з лишком мільйона гривень від Мінрегіонрозвитку, про які говорив Валерій Саратов, витратили на інші цілі — на них ремонтували й будували каналізаційні мережі.

З державного бюджету витрачено вже майже двадцять два мільйони гривень.

У державному бюджеті України на 2012 рік фінансування на довгобуд не передбачено. Можливо, міські депутати згадають, що свого часу обіцяли, нехай і частково, допомагати будівництву й з мільярда семиста мільйонів бюджетних надходжень два-три мільйони віддадуть будівельникам храму науки?

Севастополь.

Коли тут почнуть сіяти розумне, вічне?

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.