У Верховній Раді нині перебуває на розгляді три проекти нової редакції закону про вищу освіту. Урядовий — розроблений Міністерством освіти на чолі з Дмитром Табачником, в авторстві постійного представника Президента України у парламенті регіонала Юрія Мірошниченка та альтернативний від опозиції — автори Леся Оробець та Арсеній Яценюк. Попервах експерти та й самі народні обранці прогнозували, що після нового року, у січні, ще до завершення дев’ятої сесії парламент (точніше — парламентська більшість) проголосує за урядовий законопроект (№9655) у першому читанні. А, можливо, навіть одразу і в цілому. Всі законопроекти фактично мають одну мету — реформування системи вітчизняної вищої освіти, запровадження фінансової, кадрової та академічної автономії вишів, мінімізацію втручання держави у справи університетів та інститутів, студентське самоврядування. Однак механізми пропонуються різні.
І чи то гучні студентські протести, чи то неузгодженості всередині уряду та провладних політичних сил у парламенті відклали розгляд усіх трьох законопроектів до невизначених часів.
Досі не прийняв рішення щодо законопроектів і профільний Комітет із питань науки та освіти, хоча на останньому його засіданні відбулася широка дискусія за участю багатьох запрошених поважних людей від освіти та представників студентського самоврядування, був і кворум, депутатам було роздано проект рішення комітету — підтримати урядовий законопроект. Засідання комітету завершилося на оптимістичному «далі буде», однак до кінця сесії комітет більше не збирався.
Голова підкомітету з питань базової освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Леся Оробець аргументує невідворотність потреби законодавчих змін тим, що вища освіта в Україні важко хворіє вже не один рік: «У неї є декілька недуг: повна централізація прийняття рішень, яка не сприяє і не мотивує ані боротьбу за якість освіти, ані креативність, ані новації. Друге — повна відсутність університетської автономії, академічна і фінансова залежність, деградація системи державного замовлення. А також поширення корупційних сфер в освітній галузі». При цьому «ліки» для освіти кожен законопроект пропонує свої. Опозиція закидає урядові, що в своєму законопроекті він вирішив лікувати централізацію ще більшою централізацією, додавши Міносвіти нові 115 функцій. Недофінансування — ще більшим ручним контролем за фінансовими потоками. Відсутність студентської автономії — декількома правами, які насправді губляться в суворому контролі з боку міністерства. Чимало критичних стріл летить і у бік пропозицій враховувати середній бал атестатів про середню освіту під час вступу до вишів. «Натомість у нашому законопроекті ми намагалися виходити з того, що в ситуації, коли у державі немає ані коштів, ані адміністративного таланту вирішити проблеми освіти, яка тенденційно деградує, потрібно зробити все, щоб дати повноваження і можливості талановитим працівникам університетів, студентам проявити себе з найкращої точки зору», — стверджує Л. Оробець.
У законопроекті Ю. Мірошниченка є багато положень, компромісних із урядовими та опозиційними ініціативами. У пояснювальній записці до законопроекту серед головних завдань законопроекту першим названо забезпечення автономії вищих навчальних закладів.
Однак у Міносвіти переконують, що і в урядовому законопроекті відпрацьовано певні права автономії вишів — у майже 30 питаннях. Але бачення автономії досить специфічне. «Водій, який сидить за кермом, теж має автономію — він як хоче сидить, але має і певні обов’язки — дивитися вперед, триматися за кермо, дотримуватися правил вуличного руху, — каже директор департаменту вищої освіти Міносвіти України Ярослав Болюбаш. — Реалізація автономії повинна мати певні етапи. Домагаючись автономії, ми забуваємо думати, чи зможемо це втримати в руках. Навіть тими правами автономії, які мають вищі навчальні заклади, не вміють правильно скористатися, і сама університетська громадськість ще не готова до автономії».
У свою чергу, ректори університетів майже в один голос намагаються переконати чиновників від освіти, що головне — надати фінансову автономію вишам, щоб вони могли самостійно розпоряджатися законно заробленими коштами. Саме це залишається основним каменем спотикання. Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт серед недоліків урядового законопроекту також називає неможливість вплинути університетові на зміст освіти, відсутність можливості запровадження міждисциплінарних програм — коли студент, поступивши на один факультет, має змогу обирати на вибір ще й курси з інших дисциплін. «Фінансова автономія вишів є декларативною: скажімо, урядовий законопроект дозволяє університетам відкривати депозитні рахунки, однак немає можливості витрачати кошти на власний розсуд, перекинути витрати з однієї статті на іншу, — зауважує С. Квіт. — Так само університет не матиме права й самостійно затверджувати штатний розпис та створювати структуру Вищої атестаційної комісії (ВАК)».
А ще освітяни дружньо визнають, що чи не найбільше на заваді освітнім реформ стає... їх політизація. За різних міністрів та урядів — адже нова редакція закону про вищу освіту розробляється вже п’ятий рік. «Ми надмірно захопилися політизацією освіти, — каже проректор Київського національного університету імені Т. Шевченка Володимир Бугров. — Можливо, політикам це до вподоби, що вони все переводять у політичну площину, але освітянам політизація тільки шкодить і заважає у розумінні освітнього процесу. Насправді ми повинні говорити про інше — про суспільну злагоду у відповіді на запитання, хто така освічена людина. Нині не кожен диплом про вищу освіту є ознакою освіченості людини. І жоден із законопроектів не дає відповіді на запитання, що таке якість освіти».
Утім, з огляду на суспільний резонанс, очевидно одне: реформування освіти вже так назріло і перезріло, що годі його відкладати у довгу шухляду.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
Зліва направо: директор «Центру освітнього моніторингу» Павло Полянський, народний депутат України Леся Оробець, екс-директор Українського центру оцінювання якості освіти Лілія Гриневич.
