Той факт, що Луганщина посідає чи не перше місце в Україні за накопиченням промислових відходів, змушує жителів області відверто дивуватися: і як ми тут живемо?

Першопрохідцю завжди нелегко

Шлакові відвали — це ознака того, що десь поруч виробництво чорних металів. І це сигнал про небезпеку. Тому що ці сірі гори, на яких не росте навіть дика трава, містять велику кількість шкідливих для здоров’я людини елементів. У радянський час про екологію думали мало. Шкідливі відходи металургійного й феросплавного виробництва цілими десятиліттями скидалися поблизу населених пунктів, але про відповідальність за здоров’я людей тоді ніхто не думав. Біля міста Алмазне, наприклад, відвали Алмазнянського металургійного і Стахановського феросплавного заводів займають площу 20 га, а маса відходів оцінюється в 370 тис. тонн. 

Проблема ліквідації таких відходів феросплавного виробництва залишається актуальною вже не одне десятиліття. І тільки в останні роки в Україні, нарешті, з’явився досвід, вартий уваги. Зокрема, йдеться про товариство з обмеженою відповідальністю «Екологічна ініціатива» або скорочено «Екіна». Десять років тому це підприємство першим в Україні зайнялося ліквідацією шлакових покладів металургійної промисловості, розв’язуючи проблему не тільки переробки відходів, а й поліпшення екології регіону. З ініціативи генерального директора «Екіни» Сергія Борисенка (на знімку) та за його активної участі фахівці підприємства розробили свою технологію повної переробки відходів в екологічно безпечні продукти виробничо-технічного призначення. Найзначимішим із цих продуктів є феросиліцій різних марок, установлених стандартом.

— Коли ми розробляли свою технологію, нам пророкували поразку, переконували, що в нас нічого не вийде, — розповідає Сергій Борисенко. — Мовляв, багато хто пробував, однак безуспішно. «А у нас вийде!» — переконував я себе й інших. І справді вийшло. Наша технологія переробки шлаків дає феросплав, який набагато якісніший від західних зразків. Кажу не голослівно. Це підтверджують десятки дипломів, знаків та інших офіційних визнань, отриманих нами на різних європейських і міжнародних форумах. Таких шкідливих домішок, як сірка, фосфор, алюміній тощо, у наших феросплавах у п’ять-десять разів менше, ніж у тих, що отримані стандартним способом, а споживання електроенергії при цьому в півтора разу менше. В умовах ринкової економіки перед промисловими підприємствами гостро постають проблеми енерго- і ресурсозбереження. Металургійне переплавлення відходів феросплавного виробництва є не тільки економічно вигідним, а й зменшує кількість, площу полігонів промислових відходів.

Історія «Екіни» бере початок з 1992 року. Тоді Сергій Борисенко викупив відвал Стахановського феросплавного заводу й зайнявся його переробкою. По суті, він був першопрохідником у цій справі, тому спочатку, як кажуть, набив багато гуль, доки не зрозумів, що примітивна переробка шлаків до успіху не приведе. 

Потрібні передова технологія, сучасне обладнання, досвідчені кадри. На цих трьох китах Борисенко й почав будувати бізнес. В 2002 році він запатентував свою технологію, яка давала змогу з непридатної сировини одержувати високоякісний товар і зробити виробництво безвідходним.

— Коли я побачив, як переробляють шлаки за кордоном, був дещо здивований, — розповідає Сергій Лукич. — Мене вразила, наприклад, ощадливість італійців, з якою вони ставляться до природи, сировини, і як раціонально поводяться з відходами. Усе йде в діло, із усього створюється нова продукція. Знаєте, прикро стало за Україну. Працювати ми вміємо, кмітливість є, цілеспрямованості не позичати... Отже, треба пробувати, робити, ризикувати. І я ризикнув. Почав будувати завод, створювати технологію, у тісній співпраці з інститутом імені Патона розробляти спеціальне устаткування. На цю підготовку пішло чотири роки. Це був складний шлях успіхів і помилок, але він привів до успіху. Я, зізнаюся, прагнув отримати якість продукту на рівні європейської, а вийшло навіть краще.

Феросиліцій, отриманий з відходів феросплавного виробництва, «Екіна» відправляє в Європу, Азербайджан, на Новокраматорський машинобудівний завод і низку українських підприємств. Хоча стоп! Точніше було б сказати «відправляла»...

Пани чубляться, а в холопів чуби тріщать

Український ринок феросплавів сьогодні представляють чотири гравці. «Екіна» серед них має найменший обсяг виробництва, однак у ситуації, яка склалася, на споживчому ринку потерпає тією самою мірою, як і її великі конкуренти. Запорізький феросплавний завод, наприклад, майже зупинився через неліквідність своєї продукції. Проблеми з реалізацією товару виникли й в інших феросплавних підприємств. «Екіна» поки що тримається, однак одну робочу зміну вже довелося скоротити. Що ж відбувається?

— А відбувається те, що в Україну, яка раніше експортувала феросплав за кордон, тепер завезли його з інших країн, причому у величезних обсягах — чи не 60 відсотків того, що виробляє вітчизняна галузь, — пояснює Сергій Лукич. — У підсумку металургійні заводи, як, зокрема, Алчевський меткомбінат, перестали купувати у нас феросплав і перейшли на імпортний. А куди нам дівати свою продукцію? Якщо в європейській державі завозять хоча б 5 відсотків імпорту й це негативно позначається на стані економіки галузі й загалом держави, одразу ж створюють спеціальну комісію, яка припиняє імпортування продукту. Те, що становить небезпеку для розвитку держави, не приймають ні під яким виглядом. А у нас завозять 60 відсотків (!) продукту, через що страждає ціла галузь, і це нікого не хвилює. Через дві великі бізнесові групи, які не поділили український ринок, ламається вся напрацьована й добре налагоджена система. Страждає держава, страждають люди.

На доказ Сергій Борисенко навів свій приклад. За станом на 1 грудня він заплатив 7 млн. грн. податків. З кожної тонни феросплаву підприємство віддає в бюджет країни 2 тис. грн. «Екіна» не має боргів ні перед енергетиками, ні перед трудовим колективом, робить виплати з соціальних гарантій тощо. Через завезений імпорт продукція підприємства стає неліквідною, а це означає, що вже завтра не буде чим платити за спожиту електроенергію, з’явиться заборгованість перед робітниками, не виконуватимуться соціальні гарантії. Недоотримає податків і Попаснянський район, на території якого розташоване підприємство. Одне слово, ламається ціла система, від чого передусім справді страждають люди. Українська асоціація виробників феросплавів стурбована збільшенням імпорту феросплавів до України, що спричиняє проблеми у вітчизняних виробників цієї продукції, і звернулася з позовом до суду, вимагаючи відновлення справедливості. Однак суд програли і апеляція ролі не відіграла. Зрозуміло чому: ситуацію має вирішувати уряд, а не судова інстанція. Цю логіку важко спростувати. Саме уряд має ухвалювати рішення з цього приводу, орієнтуючись не на особистість власника, а на інтереси країни. Інакше кажучи, потрібен державний підхід.

Ситуація на підприємстві серйозна. Однак вона дає змогу поки що не скорочувати колектив, працювати гірше, ніж раніше, і, не дай Боже, погіршити якість продукції. Щоправда, почали більше заощаджувати на електроспоживанні, працюючи за режимними годинами, у нічний час. Це дає можливість не підвищувати собівартість продукції, і за рахунок цього підприємство тримається. Але це сьогодні, а що буде завтра?

У 2011-му «Екіна» відправляла свою феросплавну продукцію Новокраматорському машинобудівному заводу, «Запоріжсталі», а також підприємствам гірничо-металургійного комплексу, зокрема, Алчевському меткомбінату, Дніпровському меткомбінату імені Дзержинського та до Азербайджану. Шлях в Європу підприємству сьогодні перейшов китайський феросплав, який не вирізняється якістю, зате привабливий своєю ціною. Але Сергій Борисенко націлений на те, щоб його продукція все-таки зайняла на зовнішньому ринку свою нішу.

Переробляти в рамках закону — дуже важкий процес

За великим рахунком, держава повинна дати певні пільги переробникам шкідливих промислових відходів, оскільки, по суті, вони займаються поліпшенням екології своїх територій. Скажімо, визначити для них пільгове оподаткування, надавати допомогу в розробці спеціальних програм, у тому числі й екологічних, забезпечити вигідними кредитами тощо. Україна потонула у відходах, однак мотивації для активної їхньої переробки досі не створено. Притому, що, скажімо, шлакові поклади переробити не просто. Важлива технологія, важливий правильний варіант того, як привести відходи в безпечний стан і при цьому ще й заробити. Сергій Борисенко знайшов таке рішення. ... І викликав інтерес великого російського бізнесу. «Екіна» уже отримала пропозицію поділитися своєю технологією з переробки відходів феросплавного виробництва й організувати подібне підприємство на Уралі. Але Борисенко не змінює своїх патріотичних настроїв: співпрацювати готовий, але ділитися технологією не буде.

Шлаки феросплавів належать до четвертої групи небезпечних речовин. Вони містять миш’як, шкідливі гази й ще масу елементів, які впливають на здоров’я людини. Якщо, наприклад, в озеро, яке утворювалося після дощів на відвалі Алмазнянського металургійного заводу, кинути автомобільний скат, то через два тижні він повністю розчиниться від фторових кислот. Уся ця отруйна суміш потрапляє в місцевий ставок, звідти — у річку Луганку й потім у Сіверський Донець. Про цю небезпечну схему відомо ще з радянських часів, але раніше про це мовчали, а сьогодні на поліпшення екологічної ситуації немає коштів. Такі підприємства, як «Екологічна ініціатива», беруть на себе розв’язання природоохоронних проблем, однак підтримки не одержують. Наприклад, згідно із законодавством підприємство має витримати санітарну зону в 300 метрів, яку зобов’язано озеленити деревами, кущами і травою. Однак Алмазнянська міськрада таку кількість землі не виділяє, тоді як екологічні інстанції загрожують штрафами за порушення закону.

Сама назва підприємства — «Екологічна ініціатива» — уже визначає її природоохоронну діяльність. За останні роки «Екіна» висадила в степу понад 25 тис. дерев різних порід. Спочатку цим займалися самі працівники заводу, а потім Борисенко уклав договір з Ломоватським розплідником. З його допомогою на 23 гектарах уже висаджено більш як 35 тисяч дерев.

— Словом, — зазначає Сергій Лукич, — плани на 2012 рік у нас великі й настрій працювати є. От якби ще уряд звернув серйозну увагу на нашу галузь, яка становить важливу ланку української економіки. Екологія багато в чому залежить від нашого ставлення до природи, тому закликаю всіх: любіть природу, примножуйте її й бережіть.

Фото з архіву Сергія БОРИСЕНКА.

Розробка відвалів.