До календарної зими — місяць, а природа вже випробувала холодами. Ніби нагадала: поспішайте утеплюватися, шукайте, хто ще не знайшов, паливо, бо буде морозної пори непереливки...
У лісах повно дров, а в школах — катма
Учительку-пенсіонерку з села Худоліївка Чигиринського району Ганну Іванову (на знімку) паливом на зиму забезпечили діти. Вони мешкають по сусідству. А ось тим її односельцям, у котрих міські сини та доньки не спроможні допомогти стареньким батькам, доводиться скрутно. Машина дров твердих порід дерев сягнула нечуваної досі ціни — 2100—2500 гривень. Така дорожнеча не по кишені більшості селян. Та й не вистачить однієї хури дров, щоб оселя була теплою всю зиму. Потрібно шукати ще якесь ломаччя, хмиз, сухостій...
— У нашій лісостеповій зоні, — каже сільська мешканка, біолог за фахом, Валентина Тимченко, — можна повністю забезпечити школи, дитсадки, медамбулаторії та будинки сільських жителів дровами. Ви подивіться — скільки в лісах, байраках та лісосмугах сухих дерев і бурелому! Готові сухі дрова лісгоспи не встигають самі вивозити, а населенню не дозволяється збирати в лісі навіть хмиз. Був би дозвіл, й бригади волонтерів під контролем лісівників та екологів зробили б дві добрі справи: розчистили лісові масиви від завалів та забезпечили паливом села.
На жаль, ця прагматична і проста ініціатива не знаходить підтримки. Ані у верхніх ешелонах влади, ані в нижніх.
— «Високій» владі не до того, — вважає еколог Тетяна Федорова. — А органи місцевого самоврядування по природі своїй дуже інертні й байдужі. Досі немає палива для школи чи бібліотеки? Ну то й що? Бігти з пилкою до лісу? Уряд пообіцяв привезти вугілля із Африки! Що ж стосується лісівників, то їм невигідно пускати на свої угіддя «чужих». Живі гроші за «ліві» дрова поповнюють не касу лісгоспу, а кишені начальства. Тому, — переконана Тетяна Іванівна, — тільки активність самих територіальних громад, вимога до властей змінити правила гри в лісовому господарстві зможе вирішити проблему забезпечення села паливом.
Крім поповнення енергоресурсів зі «звичайних» лісових масивів, кажуть мої співрозмовники, можна значно збільшити кількість дров за рахунок санітарно-оздоровчих заходів у заказниках. Мінекології неохоче дає дозволи на очищення від сушняку цих територій. Між тим саме в лісових заказниках море дерев-буреломів, сухих нетрів, крізь які не пролізти навіть лісовим мешканцям-тваринам. Однак, щоб міністерство вникло в проблему енергетичної кризи, його також потрібно інформаційно «потрусити».
Був брикет, та загув
У Володимира Шевченка приватний будинок опалюється газовим котлом. Якщо попередні зими послуги «Черкасигазу» обходились хазяїнові у 900—1100 гривень на місяць, то подорожчання газу змусить прикручувати тепло. А якщо взимку будуть перебої з блакитним паливом?
— Я почав з’ясовувати, які альтернативні котли пропонує торгівля, — ділиться Володимир Петрович. — Найскладніший, тривалого горіння, вартістю тисяч 18—20, можна завантажити паливом, і він горітиме до п’яти діб. Але практики кажуть, що для такого котла потрібне ідеальне вугілля, без породи, або дрова вологістю не більше двадцяти відсотків. Інакше утворюватиметься конденсат, і котел заіржавіє. У піролізних котлах годин вісім закладка горить. Однак потрібні абсолютно сухі дрова твердих порід, як-то дуб. Це також нереально. Зупинився на котлі тривалого горіння за сім з половиною тисяч. Але й він виявився непридатним, бо залежить від електроживлення. Зараз уже розпочалися віяльні відключення від енергосистеми. А що буде зимою?!
Забезпечення теплом житла, медичних, культурно-освітніх та соціальних об’єктів у зимовий період часто обговорюють і у владних кабінетах. Уряд довів області «рознарядку» — скоротити споживання газу на 30 відсотків. Облдержадміністрація прозвітувала, що готові зменшити понад те — до 35 відсотків. Утім, на колегії ОДА керівник освітньої галузі області прямо заявив, що в багатьох районах загальноосвітні школи зовсім не забезпечені паливом. Вугілля немає, дров — також. Хто з директорів шкіл активніший, той самотужки намагається заготовити хоч якесь ломаччя у лісосмугах.
Тим часом на Черкащині були всі умови, щоби перевести частину газових котелень на альтернативні види палива. Хоч би й на торф. Однак упродовж року, серед білого дня, методично й цинічно грабувалося державне підприємство «Черкаситорф» , а цього не помічали ні тодішня влада, ні правоохоронні органи.
Пішов під ніж прес для виготовлення торф’яних брикетів, який ще не був у дії і який виробляють тільки в Росії, — крається серце голови Ірдинської селищної ради Олександра Максимова. — Вирізали вузькоколійку вбік торфодільниці Ірдинь-1, забрали кілометрів п’ять рейок. Пограбовано склад пально-мастильних матеріалів — великі місткості, залізничні цистерни по 50—60 кубів... Вивезли один тепловоз, посягнули й на інші, але народ повстав. Ходили навіть з вилами. Це вже була весна нинішнього року. В Києві стояв Майдан, а тут хотіли дограбувати підприємство. В районі вже не було голови держадміністрації, після звернень ірдинців приїхала Самооборона. І зразу так звані вантажники, богатирі, разом із п’ятьма великоваговозами та двома кранами повтікали... На зборах селищної громади вирішили: самі охоронятимемо майно, що залишилося, не допустимо нікого, поки не буде проведено перевірку підприємства Держфінінспекцією...
— Зараз прийшов новий керівник, — продовжує Олександр Леонтійович, — і вже, принаймні, дим з труби іде. Але борги за підприємством багатомільйонні. Директор намагається повернути вкрадені бульдозери, екскаватори. В цьому році хочуть випустити 8 тисяч тонн брикету. Але це непросто. Треба відкачати воду, відремонтувати поля видобутку, відпрофілювати, фрезерувати, звалкувати, вивезти під вузькоколійку... Собівартість торфу зростає. Зараз його возять кілометрів за 15—20, по нетрях, болотах. І ремонт залізниці триває. І запасів торфу таких, як було раніше, вже немає. Я збирав своїх бюджетників — школа, лікарня, дитсадок. Кажу: хлопці й дівчата, переходимо на дрова, не чекаємо брикету...
Програма «анти-путін»
Село Водяне Шполянського району, що недалеко від географічного центру України, так і не дочекалося газифікації. Але цієї зими, хтозна, чи й позаздрить «газифікованим» сусідам. Олександр Ржевський, співзасновник СТОВ «Урожай» та ТОВ «Енергія», розповідає:
— У нас у Водяному діє, як я це назвав, жартуючи, ще роки три тому, «програма анти-путін». Після збору урожаю в сільгосптоваристві залишається солома. Деякі СТОВ її просто спалюють на полях. Навіть цієї осені куди не кинь оком — димовища. А ми роки чотири тому збудували цех грануляції соломи. І робимо гранули — пелети. Обладнання українсько-німецьке та прибалтійське. Солому заготовлюємо в скирти і протягом року гранулюємо. Беремо тільки свою, нам вистачає. Можемо виробляти 20—30 тонн продукції на добу. Можна робити пелети й з відходів деревини, очерету, лушпиння соняшнику. Зараз цех зупинили. Немає замовлення. В основному пелети купувала Європа, а наш брат, українці, вважають, що їм це не потрібно. Ще не холодно...
— Ми виробляємо й котли, які спалюють ці гранули, — веде далі О. Ржевський. — Котли працюють цілодобово — засипаєш паливо на дві-три доби, а далі працює автоматика, забезпечує задану температуру. Такими котлами вже три роки опалюємо адмінприміщення. І ще одна сім’я в селі придбала цю новинку, але вона виявилася для оселі занадто великої потужності. Дуже тепло в кімнатах. Ми їм замінимо котел на менший.
— А скільки «ковтає» котел, і що це в грошах?
— Зараз реалізуємо гранули по 1200 гривень за тонну. Коли у великі морози опалювали приміщення контори та сільради, то використовували близько 100 кілограмів пелет на добу. За помірних морозів та відлиги — близько 70. Адмінприміщення має площу понад 400 квадратних метрів. Котел коштує з розрахунку 1 кіловат — 60 євро.
— Сусіди досвід переймають? — запитую керівника-новатора.
Як з’ясувалося, ні. Продовжують диміти у полі соломою, стернею. Згодом нагріватимуть небо соняшничинням, кукурудзинням, картоплинням. Вони ж не датчани чи фінни, аби берегти кожен кілограм сільськогосподарських відходів. Обігрівати ними будинки, топити сауни. Не привчені до цього. Не звикли. Почухавши потилицю, наші аборигени глибокодумно скажуть: «Та скільки тієї зими?!» Й продовжуватимуть чотири-п’ять місяців сидіти у промерзлих сільрадах, конторах, клубах. Добре, що китайці нашили «немарких» дутих куфайок, культурно назвавши їх пуховиками...
Фото автора.
