Могильник промислових відходів Горлівського хімічного заводу і колишні виробничі території Микитівського ртутного комбінату, за оцінками фахівців, становлять серйозну і масштабну небезпеку.
Вміст бензолу та інших токсичних речовин «зашкалює»
«Голос України» неодноразово писав про небезпечні наслідки зупинення Горлівського хімічного заводу (ГХЗ), який працював колись на оборонну промисловість. На той час на його території накопичилися тисячі тонн агресивних відходів хімічного виробництва: мононітрохлорбензол (у рідкому й твердому стані), відомий у народі як «кров’яна отрута»; відходи виробництва цієї отрути, що зберігаються в могильниках, власне ґрунти могильників; фенол, хлорбензол, сірчана кислота; тротил... Усі згадані шкідливі речовини загрожують не тільки Горлівці та її населенню, а і області загалом.
Ці висновки зроблено на основі аргументованих повідомлень фахівців, котрі роками вивчали аспекти впливу могильника на довкілля й рукотворні об’єкти. Стежать у місті й за тісним багаторічним сусідством з навколишніми житловими масивами 400 гектарів нерекультивованої території ртутного виробництва. За образним висловом головного гідрогеолога державного регіонального геологічного підприємства «Донецькгеологія» Юрія Моренка, «якби ворог вирішив знищити міста, кращого місця не знайшов би». Побудований свого часу на самому вододілі завод насичує отрутою і похідними, які утворюються в результаті численних і багатоетапних хімреакцій, ґрунт, підземні та ґрунтові води, річки, Азовське море, інші водні об’єкти, геть усе в них.
І така географія поширення — аж ніяк не фантазії. «Коли в 1989 році на горлівській шахті без видимих на те причин загинули робітники, члени урядової комісії кидали у воду, що підтопила виробку, своєрідні «маячки». А виловлювали їх потім в... Азовському морі», — згадує перший заступник Горлівського міського голови Володимир Оленьов. І представники «Донецькгеології», і начальник Артемівської еколого-гідрогеологічної партії Василь Павленко ведуть мову про активну міграцію токсичних речовин з місць накопичення їх на території хімзаводу.
Після загибелі шахтарів 1989 року, яка сталася в результаті проникнення в шахтні води токсичної отрути ГХЗ, для постійних режимних гірничо-геологічних спостережень було пробито шість свердловин. Відомчі інстанції передали «Донецькгеології» методики з визначення в ґрунті й рідинах наявності й щільності токсичних речовин. Але в переданні методики визначення наявності мононітрохлорбензола відмовили. Такі дослідження, як запевнило керівництво секретного підприємства, вели винятково в заводській лабораторії. Однак хронічний гострий дефіцит фінансування, а потім — банкрутство заводу звели нанівець цю роботу.
Нещодавно із чотирьох пробитих у різних місцях могильника свердловин було відібрано проби води: учасники наради в міськраді змогли візуально оцінити їх. В одній пластиковій пляшечці — непрозора коричнева рідина, у другій — безбарвна, але дуже мутна, в інших рідина була чистіша. Для загартованих професією членів еколого-геологічної партії добір проб не обійшовся без негативних наслідків: геологи поскаржилися на погіршення самопочуття. Вміст фенолу та хлорбензолу в пробах доходить до сотень і тисяч(!) гранично припустимих норм, досить високі перевищення за вмістом сульфатів, іонів амонію, миш’яку, заліза та інших токсичних речовин. Фахівці категоричні в характеристиці ситуації: забруднення води потрапляє під визначення надзвичайного.
Нове покоління розплачується за помилки попередніх
Немає чого дивуватися: звалище хімвідходів не ізольоване, що видно неозброєним оком. Крім того, украй несприятлива геологія підприємства: його побудовано на найвищих точках вододілу. І вся гидота, яка накопичується в цьому місці, вносить лепту в «харчування» річок, припливів, спрямованих у бік Єнакієвого, Донецька... Представник заводу розповів, що в штаті нині — лише три фахівці. В 1989—1990 роках, після шоку від жахливих смертей у шахтній воді, коли захисні костюми рятувальників на очах перетворювалися на розплавлене лахміття (що тоді відбувалося з ніжною людською шкірою?), — було встановлено, що загибель робітників у гірничих виробках шахти «Олександр-Захід» спричинена наявністю у водах, котрі підтоплюють виробки, хлорбензолу. Разом з іншими токсичними отрутами він потрапив з хімзаводу. Щоб знизити ризик просочування агресивних хімвідходів у ґрунт і воду, через брак фінансів токсичну органіку, частину просоченого нею ґрунту та обладнання склали в застелені поліетиленом котловани. Накрили поліетиленом і землею, заспокоївши населення, що протягом найближчих 5 років уміст могильника (близько 12 тисяч тонн!) буде утилізовано. Минуло майже 22 роки — який поліетилен стільки зберігає агресивні відходи?!
Смітник промвідходів ГХЗ за природою не може не бути джерелом постійного забруднення отруйними хімічними речовинами ґрунтів, водних джерел, підземних вод. Майже за Біблією: наслідки перевищують мету (завод військового призначення!). За недалекоглядність дідів розплачуються наступні покоління, до того ж кожне нове — дедалі уразливіше.
Для прогнозування ситуації й визначення заходів з її оздоровлення треба терміново встановити обсяги агресивних хімнакопичень на ГХЗ, вважає Василь Павленко. На його думку, допоможуть у цьому й чотири свердловини, які готові для режимних спостережень.
Представник обласної санітарно-епідеміологічної станції також підкреслив важливість лабораторного контролю. Санітарний лікар з Горлівки Дмитро Нестеров звернув увагу на те, що після ядерного вибуху на шахті «Юний Комунар» (Єнакієве) в 70-х роках минулого століття шлейф могильника місцевого хімзаводу було виявлено навіть у водах шахти «Вуглегірська», що досить неблизько від Горлівки. Вибух був експериментом з дегазації вугільних пластів. Нині екотрагедія хімзаводу — це не тільки зростаюча загроза для Горлівки, Єнакієвого, Артемівська, вона нависла над усією південно-східною Україною, вважає санлікар.
Але чи знайде дієвий відгук пропозиція взяти участь у якнайшвидшому розв’язанні проблем хімзаводу, з якою горлівці звернулися до керівників найближчих міст? Хочеться дати маленьку підказку жителям і керівникам місцевої влади: частіше згадуйте 1989 рік, загибель людей, котрі вступили в контакт із шахтною водою. Як показує життя, тільки активність населення й допомагає хоч трішки наводити порядок.
Допомагають іноземці
А поки що за підсумками міжнародного тендера ізраїльська фірма, яка має досвід вивезення великих обсягів хімвідходів, за договором з обласним підрозділом МНС здійснює перезатарювання й вивезення мононітрохлорбензолу в рідкому й твердому стані. Як розповів кореспондентам керівник міського управління цивільного захисту населення Олександр Павелко, «кров’яної отрути» має бути вивезено понад 2 тисячі 300 тонн. Для цього виділено з держбюджету 60 мільйонів гривень.
З очищенням від тротилу й вивезенням сірчаної кислоти допомагає впоратися американський благодійний фонд Blacksmіth Іnstіtute. За попередньою домовленістю, у разі своєчасної та повної оплати робіт (а це 9 мільйонів гривень тільки на вилучення тринітротолуолу з технологічної лінії, на виділення яких з держбюджету місто дуже розраховує і, очевидно, не менша сума — на утилізацію) безпосередньо утилізація розпочнеться навесні. Проблеми з могильниками хімзаводу, на дослідження яких міськрада Горлівки виділила 150 тисяч гривень, розглядали на нараді з різних боків. Держкошти на утилізацію їх тільки плануватимуть, але вивезення мононітрохлорбензолу, що наближається до завершення, напевно, багатьом дає іскру надії.
Колишні кар’єри можуть зруйнувати головну водну артерію Донбасу
Ще одна незагоєна рана Горлівки — нерекультивовані виробничі площі колишнього Микитівського ртутного комбінату. Як розповів керівник ТОВ «Микитртуть» Михайло Ханін, уперше рідкий метал одержали тут 125 років тому. Не експлуатовані з 1995 року кар’єри та інші території колишнього ртутного виробництва тепер безпечні для населення, частина їх уже поросла гаями, в одному з кар’єрів б’ють джерела. Інша річ — старі виробничі приміщення, стіни яких просочені ртуттю. Їх очищають. Підприємство саме себе ліквідовує, попутно заробляючи гроші на часточках ртуті, які вилучають з обладнання тощо. У такий спосіб з відходів добуто понад 100 тонн ртуті.
Зростають і ціни на рідкий метал, «Микитртуть» відправляє його до Китаю, США. Колектив очищає підземну частину заводу, готує її для подальшої експлуатації. Шахта № 2-«біс» працює в гідрогеологічному режимі, відкачує воду, щоб не перевантажувати вугільну шахту імені Гагаріна. Працює один насос. Під час видобутку руди на поверхню підняли 55 мільйонів тонн гірської породи.
Однак інші фахівці думають інакше. Юрій Моренко, Олександр Павелко та Володимир Оленьов убачають з боку зупиненого ртутного комбінату серйозні загрози і для каналу Сіверський Донець—Донбас, і для населення. Єдиний насос, трансформатор, який експлуатують 50 років, ось-ось можуть вийти з ладу й затопити зупинену вугільну шахту, затим розпочнуться підтоплення об'єктів соціальної сфери. На думку вчених, канал у цьому разі може просісти, а згодом — зруйнуватися. Величезний регіон залишиться без води. Кошти на відновлення каналу знадобляться грандіозні, а де їх брати? Імовірні обвали стінок кар’єрів, пилові бурі та інші форс-мажорні обставини. Гірничі відводи відпрацювань — як листковий пиріг: піщаник та сланець. Під час обробки утворюються провали, які доводиться засипати, час від часу відбувається сповзання ґрунту.
...Некомпетентність у поєднанні з поверховим підходом до таких серйозних заходів, як будівництво промислових об’єктів, навіть через десятки років обертається трагічними ситуаціями. І добре, якщо із трагедій будуть зроблені правильні висновки. У Горлівці вирішили звернутися до профільних міністерств за обґрунтованою фінансовою держпідтримкою. Адже екологічні проблеми краю давно перевищили ті благі цілі, для яких споруджували підприємства.
Валентина БАРДАР, Ліна КУЩ.
Фото Валентини БАРДАР.
P. S. Коли матеріал уже підготували до друку, на Горлівському хімічному заводі сталася історична подія: звідси вивезено останню партію мононітрохлорбензолу. Із 1972-го по 1994 рік тут накопичилося 2 350 тонн високотоксичних відходів, але проблему не розв’язували роками. У 2011 році Міністерство екології та природних ресурсів виділило резервні кошти в сумі 60 мільйонів гривень із Державного фонду охорони навколишнього природного середовища для перевезення та утилізації мононітрохлорбензолу. В результаті всю цю речовину вивезено на знешкодження за межі України.
У цих блакитних ялин відчувається сильний запах паленого мигдалю: це нюховий індикатор токсичної отрути.
Будинки одразу через дорогу від заводу.
Орденоносці заводу.
Заява на довідку про заборгованість у зарплаті.
