Ботанічний сад Херсонського державного університету віднедавна став місцем справжнього паломництва херсонців і гостей міста. Адже саме тут відкрився Музей національних культур, у якому дбайливо зібрано цілу колекцію точних, але зменшених копій знакових для різних народів споруд і пам’ятників. Тут можна побачити й крихітний Кремль від російської громади, і мініатюрну Стіну плачу від громади єврейської. Але однією з перших до створення музею підключилася все-таки азербайджанська діаспора. На кошти її визнаного лідера — директора херсонського СП «Центральний ринок» Нураддіна Юсифова — в ботанічному саду спорудили зменшену копію легендарної Дівочої вежі одинадцятого століття, що дотепер височіє в Баку як частина древньої фортеці Ічарі Шахар. За переказами, з висоти цієї вежі кинулася у хвилі Каспію юна красуня, яка відмовилася виходити заміж за нелюбого нареченого, нав’язаного їй батьками.

Утім, якщо херсонці тепер можуть помилуватися символом столиці Азербайджану, то й в Азербайджан стараннями Нураддіна Юсифова незабаром повернеться одна з реліквій його народу. Власне, ця реліквія також стала символом сплетіння доль славних азербайджанської та української військових династій — пам’яттю нашого спільного минулого й спільної долі.

1916 року виходець із династії українських козаків, рядовий російської армії Андрій Заболотний під час Першої світової війни врятував від знищення дивізію генерала від кавалерії Гусейна хана Нахічеванського. Винятково грамотно коректуючи вогонь артилерії, навідник допоміг придушити більшість кулеметних точок на передньому краї німецьких і австро-угорських воєн, завдяки чому кавдивізія, що брала участь у Брусиловському прориві, зазнала мінімальних втрат. Після бою генерал Гусейн хан Нахічеванський велів відшукати рядового і особисто подякував йому, вручивши на пам’ять свій срібний кишеньковий годинник.

Андрій Заболотний воював героїчно — дослужився до поручика, став кавалером Георгіївського хреста. У його житті траплялося всяке: і арешт у роки сталінських репресій, і нелегке життя на окупованій фашистами території. Хай би як було важко, родина Андрія Ананійовича свято берегла пам’ять про його подвиги — брегет царського генерала (Гусейна хана Нахічеванського в 1919 році розстріляло ЧК, і навіть місце його поховання залишилося невідомим).

Уже перед смертю Андрій Заболотний вручив срібний годинник улюбленому внуку Миколі. Микола Якович Заболотний все життя віддав контррозвідці, вийшов у відставку генерал-майором і нині очолює Херсонську обласну організацію ветеранів спецпідрозділів СБУ. Як історія роду, так і подарунок діда офіцеру дуже дорогі. Однак він визнав, що нагородний годинник не можна сприймати просто як сімейну реліквію — адже він ще і є нагадуванням про славні сторінки історії азербайджанського народу, який шанує династію ханів Нахічеванських, котра дала йому відразу трьох видатних воєначальників і генералів — Ісмаіл хана, Джамшит хана й Гусейн хана Нахічеванських. Ім’ям Джамшит хана Нахічеванського сьогодні навіть названо Військову академію в Баку. Тому Микола Заболотний і вирішив передати історичний брегет Нураддіну Юсифову, якого знав ще по службі (Нураддін Юсифов також очолював одне зі спецпідрозділів міліції України і вийшов у відставку полковником).

— Азербайджанська громада Херсона намагалася знайти нащадків Гусейна хана Нахічеванського в Азербайджані й налагодити з ними зв’язок, щоб разом визначити подальше майбутнє реліквії. Однак це виявилося складно — все-таки ми живемо в іншій державі, з якою в Азербайджану навіть немає спільних кордонів. Тому громада вирішила передати раритет, що символізує спільну історію наших народів, послу Республіки Азербайджан в Україні, пану Ейнулла Ядулла оглу Мадатли. Зараз для цього готуються супровідні документи, — резюмує Нураддін Юсифов. — Місце годиннику в якомусь із музеїв, тому буде справедливо, якщо рішення на його рахунок прийме влада держави Азербайджан.

Брегет великим планом.

Нураддін Юсифов демонструє генеральський брегет.

Фото автора.