Багато добрих слів про цього керівника я чула від фахівців приватного підприємства «Агро-Експрес-Сервіс», що успішно господарює на орендованих у селян землях у Волинській, Рівненській і Тернопільській областях. Генеральний директор Сергій Костючко сказав, що господарство, яке очолює відомий в Білорусі аграрник Олексій Скакун, «Остромечево» — це мрія кожного керівника, це та вершина, до якої треба прагнути, тож не соромиться переймати білоруський досвід.

 

СВК «Остромечево» — один з найбільших у Білорусі сільськогосподарських виробничих кооперативів, тут працює тисяча людей. Створений на базі чотирьох колгоспів, виробничі підрозділи — у 17 населених пунктах Брестського району.

«Санаторії» для корів

Білоруський досвід «Остромечево» щодо ведення молочного скотарства перейняли і працівники «Агро-Експрес-Сервісу», зокрема, на тваринницькому комплексі в селі Башарівка Радивилівського району Рівненщини за їхнім прикладом створили комфортні умови для утримання племінного стада.

— Щоб худоба давала віддачу, про неї потрібно дбати, це — прописні істини, — каже керівник «Остромечево» Олексій Скакун. — Тож мій перший «НЕП» — це наведення елементарного порядку на всіх виробничих дільницях господарства, у тому числі і в корівниках. У нас на фермах підтримується певний температурний режим, ніде не побачиш гною — настільки ефективна система його очищення, хоча й на безприв’язному утриманні стоїть 2,3 тисячі дійних корів. У кожної — своє комфортне місце: такий собі «одномісний» номер. Тож усі, хто до нас приїжджає по досвід, жартома називають корівники «санаторіями» для корів.

— Маємо п’ять сучасних доїльних залів. Доїмо корів під музику — помітили, що це позитивно впливає на надої, — продовжує Олексій Скакун. — А оскільки у нас ферми комп’ютеризовані, то знаємо про продуктивність кожної чорно-рябої. В середньому отримуємо по 8 тисяч літрів молока від корови за рік. А щодня на переробку відправляємо по 50 і більше тонн молока.

До речі, щодо переробки молока, то «Остромечево» має свою. Крім традиційних молока і сметани, сябри виготовляють більш як півсотні найменувань морозива і сорок п’ять — солодких сирків, які експортують до Ізраїлю. Взагалі, за словами Олексія Скакуна, вони роблять ставку на якість сільськогосподарської продукції, бо тільки така може конкурувати на світовому ринку, а також матиме попит на внутрішньому.

— У цьому полягає і мій четвертий «неп» — нова екологічна політика, — каже заслужений аграрій.

Спеціалізація «Остромечево» — виробництво молока і м’яса, зерна, яблук. Тут є звірокомплекс з вирощування норки, який має статус «племінного господарства», свій цех з вичинки та пошиття хутряних виробів, які успішно продаються на хутряних міжнародних аукціонах у Санкт-Петербурзі та країнах Європи.

Днювали й ночували на виробництві

— Ви пропустили другий і третій «непи», — кажу Олексію Степановичу Скакуну, на що він зауважує:

— Гадаєте, тридцять років тому я прийняв господарство таким, як воно тепер? До мене змінилося чимало керівників, і люди вже, було, зневірились, що в нас щось зміниться на краще. Ми з фахівцями днювали й ночували на виробництві, щоб підняти господарство з колін. І не лише підняти, а й зробити економічно міцним. Саме у тому, щоб господарство поставити на тверду економічну основу, і полягає мій другий «неп». Привели до ладу поля, стали якісно їх обробляти — отримали результат: збираємо в середньому більш як 60 центнерів пшениці з гектара. Це при тому, що господарюємо не на родючих чорноземах. Маємо достатньо і кормів для худоби, бо разом із молочним стадом утримуємо 14 тисяч голів великої рогатої худоби.

Олексій Степанович згадує, що коли він прийняв господарство, тут отримували по 14—16 центнерів зернових з гектара. Завзятий до праці і по-доброму гоноровий керівник вирішив, що підняти врожайність допоможе його третій «неп» (новий економічний підхід), який полягав у тому, щоб налагодити тісний зв’язок з провідними вченими аграрних вузів Білорусі, закордону, залучення в господарство всього передового, чим володіє сучасна аграрна наука. Нові завдання, звичайно, під силу вирішувати висококласним фахівцям, тож у господарстві тепер працює більше сотні спеціалістів з вищою освітою. Сильні тут як агрономічна, так і зоотехнічна служби. Проводиться науково-дослідна робота з виведення і впровадження нових сортів зернових культур.

Тож «Остромечево» отримує високі врожаї зернових, цукрових буряків, має потужну кормову базу для худоби, високі показники не лише у молочному, а й у м’ясному скотарстві: завдяки збалансованій годівлі бички щодоби по кілограму додають у вазі. — Рентабельність виробництва м’яса у нашому господарстві нині становить 30, а молока — більше 60 відсотків, — розповідає керівник «Остромечево».

До речі, сам Олексій Скакун теж передає свій багатий досвід студентам-аграріям, вчить їх поєднувати науку, економіку та виробництво. Це, каже, є його п’ятий «неп». Заслужений аграрій Білорусі — автор шести наукових робіт та п’яти книг, де викладено його багатющий досвід.

Академік учився у Героя

— Тепер до нас у господарство їдуть по досвід, — розповідає Олексій Скакун. — Я теж не цураюсь переймати його в інших. Був час, коли ми їздили до вас на Рівненщину в агрофірму «Зоря» (що в селі Зоря Рівненського району. — Авт.) до двічі Героя Соціалістичної Праці Володимира Антоновича Плютинського, світла йому пам’ять, вчитися вирощувати сади.

Нині в «Остромечево» під яблучним садом — 300 гектарів. Це — особлива гордість керівника цього господарства, бо тільки він та його колеги знають, скільки праці й розуму вкладено в те, щоб дерева прижилися і добре вродили у цьому краї.

В урожайні роки сад дає до третини прибутку господарства. Для зберігання яблук — сучасні фруктосховища, де підтримуються належний температурний режим і вентиляція. А ось з некондиції виготовляють яблучні вина. Віднедавна тут освоїли виробництво зовсім нової продукції — яблучних чіпсів, які, крім внутрішнього ринку, користуються попитом і зі межами Білорусі. У це виробництво інвестовано 3,3 мільярда білоруських рублів. У планах — виготовляти ще й сушені шматочки моркви, буряка, гарбузів.

— Загалом аграрна галузь має активно розвиватися за рахунок власних ресурсів, працювати не тільки на внутрішній ринок, а й на експорт, отримувати прибуток і спрямовувати кошти на технічне оновлення, передові технології, а головне — на подальше підвищення рівня життя людей, — вважає Олексій Скакун. — Ми це і робимо, тож люди дорожать своєю роботою.

«Остромечево» має сучасну матеріальну базу (сховища) для зберігання вирощеного врожаю. Особливо знадобились вони для зберігання яблук, на виробництві яких спеціалізується господарство.

Думка парламентарія

— Ви свого часу були депутатом Верховної Ради Білорусі, кілька скликань підряд обираєтесь у верхню палату — Раду Республіки Національного Собранія Республіки Білорусь, тобто, на ваших очах практично твориться економічна політика вашої держави. То в чому, на вашу думку, білоруський феномен, коли така невеличка держава виробляє достатньо не лише для себе сільгосппродукції, а й експортує її? — з таким запитанням звернулася до білоруського парламентарія.

— Першоосновою цього успіху стала аграрна політика Білорусі, а також те, що не запровадили приватну власність на землі сільськогосподарського призначення і не зруйнували великотоварне виробництво. Питання про власність на землю вирішувалось на республіканському референдумі, — каже член Ради Республіки Національного Собранія Республіки Білорусь Олексій Скакун. 

— Цьому в Україні знайшлося б багато опонентів, оскільки популярна думка, що на приватній, своїй, землі господарюють ефективніше — викликаю його на дискусію.

— Тоді, скажіть, чому в країнах Азії, Африки, де приватна власність на землю, бракує продовольства? І чому найвищих показників досягають селяни на державних землях, скажімо, Голландії та Ізраїлю? — чую у відповідь.

— Крім того, що в Білорусі зберегли державну власність на землі сільськогосподарського призначення і великотоварне виробництво, які ще чинники забезпечили успіх білоруських селян? — цікавлюсь.

— Державна підтримка агропромислового комплексу — з кінця 90-х років у нас успішно реалізовані дві такі урядові програми. Це дало змогу розробити унікальну на пострадянському просторі державну програму відродження і розвитку села на 2005—2010 роки, на реалізацію якої передбачалось 35 мільярдів доларів. Це колосальні для невеликої країни кошти! Програма виконується. Селян не залишили один на один з ринком, при якому вони завжди програють, бо ціни на промислову продукцію, як свідчить вся світова історія, зростають швидше, ніж на сільськогосподарську, виникає їх диспаритет. І щоб не задушити село в петлі диспаритета, необхідне регулювання цін і підтримка з боку держави, що і робиться. У тому, що Білорусь взяла правильний курс, переконують результати: скажімо, виробництво зерна з 2001 року, коли вже почалась віддача від прийнятих в республіці програм, по 2009-й зросло на 65, урожайність — на 67 відсотків, ще кращі показники у тваринництві...

— Воно й не дивно. Чула, що в Білорусі майже у кожному господарстві є суперсучасні ферми, а в деяких — по дві-три і більше?

— Це правда. Наприклад, у нас, в «Остромечево»  — сім молочнотоварних ферм з повною комп’ютеризацією, які не поступаються кращим світовим зразкам. Не кажу вже про комплекс з вирощування та відгодівлі великої рогатої худоби на 8,5 тисячі голів на рік, де забезпечено найсучаснішу технологію виробництва.

 

Рівненська область.