Голова Гречишкинської сільської ради Іван Іванович Ларін (на знімку) вочевидь почав нервувати після телефонного дзвінка. Якось не міг зосередитися на думці, робив паузи, а потім раптом на півслові перервав свою розповідь.

— Ви мені вибачте, я мушу піти на кілька хвилин. Мені ось зателефонували й повідомили, що вода вже налилася у вежу і йде через край. Потрібно вимкнути насос. Отож я побіг, а ви тут поки що чайку попийте.

Той факт, що голова сільської ради виконує обов’язки електрика, не так здивував, як зацікавив. Тому ми продовжили цю тему, щойно господар кабінету повернувся на своє робоче місце.

— Сьогодні штат сільських рад настільки скорочено, що самому доводиться виконувати функції і електрика, і працівника ритуальних послуг, і сміття вивозити... Міркуйте самі, штат ради складається з чотирьох осіб — секретаря, бухгалтера, касира, ну й мене — головного чоловіка (посміхається). Навантаження на колектив велике, при тому, що в нас чимало роботи з оформленням різних довідок, документів для жителів, ще різні підрахунки, статистика... За тиждень ми часом видаємо до півтори тисячі довідок. Вірите, іноді вгору нема коли глянути. Віримо, бо бачимо: Гречишкинська громада без діла не сидить.

Ще рік тому сільська рада була дотаційною. Але у зв’язку з новим законодавством, що дозволяє залишити у своєму бюджеті всі 100 відсотків плати за оренду землі, орган самоврядування запрацював активніше й досить продуктивно. Є настрій. Одна справа, коли розраховуєш в основному на дотації, і зовсім інша, коли сам розпоряджаєшся своїми грошима. З гектара оренди землі сільрада одержує 80 грн. прибутку, а загалом у її активі 12 тис. га.

Вогнище культури будувалося до війни, будинок уже просів, але може послужити ще не один десяток років, якщо його капітально відремонтувати. Раніше на ці цілі грошей не було, сьогодні їх теж не дуже багато, але ситуація оптимістичніша. Тому депутати вирішили поступово, у міру можливості, закуповувати будматеріали, щоб відремонтувати клуб ґрунтовно. Сюди вже проведено газ, закуповують опалювальні конвектори. До речі, клуб без тепла стояв упродовж майже сорока років. Трохи протоплювали, звичайно, в окремих приміщеннях. Де дискотеки вихідними проходять, де займається жіночий ансамбль «Калина», що має звання народного. Гречишкинські співачки прославляють не тільки своє село, а й Україну, беручи участь у міжнародних співочих і фольклорних фестивалях.

«Наші люди вміють трудитися»

Гречишкинська громада переживає ті самі соціальні проблеми, що й інші, — населення старіє, робочі місця скорочуються, має розвиток тенденція вимирання окремих сіл. Сьогодні на території сільради, у структуру якої входять ще три села, крім Гречишкиного, живе півтори тисячі людей. У радянський час було більше. До 1996 року, наприклад, у місцевому радгоспі в сезон працювало до 800 осіб. Однієї дійної череди тоді було 1 тис. 600 голів, а на консервному заводі в сезон працювали навіть у три зміни. Раніше людей бракувало, сьогодні бракує роботи. Тут створено лише два великих господарства. Здебільшого населення воліє обробляти свої паї власними силами. Не можна сказати, що тут живуть заможні селяни, але точно не бідні. Хати в Гречишкиному добротні, у центрі нещодавно побудована гарна церква, а ще, розповідають, у громади є обладнаний для відпочинку ставок, на якому дітвора відпочиває на канікулах.

— Наші люди вміють трудитися, — коментує Іван Іванович. — Вони хочуть, щоб територія розвивалася, тому не шкодують своїх коштів. На гроші селян і спонсорські внески ми побудували церкву, упорядкували ставок, провели в кожний будинок газ. Сільрада складається із сімнадцяти депутатів, і ми не тільки обговорюємо проблеми, а й знаходимо способи їх розв’язання. Так уже сталося, що жодна допомога відомих міжнародних фондів на нашу територію не зайшла. Тому обходимося власними силами.

І виходить. Бо самоорганізація населення тут на рівні. І голова, і депутати налаштовані на те, щоб на території громади створити максимум умов для роботи й життя. Щоб молодь поверталася на землю предків.

Самі Гречишкини

Треба сказати, що Гречишкине — козацьке село. Відповідно до офіційних документів, воно виникло в 1699 році, але історики та краєзнавці стверджують, що поселення з’явилося ще раніше — за часів Булавіна, і було названо за ім’ям одного з козаків — Гречишкина. Його сімейство розросталося протягом століть. У 70-х роках минулого століття, наприклад, прізвище Гречишкин мали вже майже 90% жителів села. Сьогодні Гречишкиних поменшало — лише 30%, проте такого показника не має жоден із населених пунктів області.

— У нас тільки в сільраді з чотирьох штатних працівників — троє Гречишкиних. Тільки я — Ларін, та й то через те, що народився в іншому місці, — сміється Іван Іванович. — Є повні тезки за ім’ям, по батькові та прізвищем, тому в списках на виборах кожному з них привласнюються додаткові номери: Гречишкин-1, Гречишкин-2... Та однаково часом буває плутанина. А от населення у своїх визначеннях не помиляється, бо користується вуличними прізвиськами.

Як би реформа не наробила лиха

— Якщо реформування сільських рад відбудеться за тим сценарієм, який пропонує сьогодні уряд, багато сіл просто загине, — вважає голова.

— А от якби в нашої громади було більше фінансових можливостей, — веде далі Іван Іванович, — я б передусім створив при сільраді комунальне підприємство, яке б мало трактор, машину, необхідне устаткування. Іноді, буває, взимку так замете, що світа білого не видно. Дороги від села до села розчищати нема чим, доводиться випрошувати транспорт у приватників. А так ми б ні від кого не залежали. Своїм транспортом і сміття вивозили б, і ритуальні послуги надавали. Хоч яка сумна статистика, але доводиться констатувати: за рік у нас помирає до 50 осіб. Самотніх старих людей ховаємо за свій рахунок. Отож, якщо реформа дасть органам самоврядування більше можливостей і прав, гадаю, село житиме і розвиватиметься.

 

Луганськ.

Фото автора.