Чоловік благав міліціонерів не бити його, бо в нього хвора печінка

— Коли Бахтіяр вийшов із міліції, у нього з правої брови текла кров, на обличчі та лобі були синці, він мав блідий вигляд, його трясло і почалася блювота.

Такі пояснення надали в прокуратурі Ладижина свідки, які чекали, поки 27-річного чоловіка відпустять із міліції. Однак їхні свідчення не справили враження на прокуратуру. Там повірили міліціонерам. Помічник прокурора Ладижина пан Джулай відмовив у порушенні кримінальної справи проти міліціонерів. У постанові так і записав: «За результатами перевірки щодо отримання тілесних ушкоджень Алієвим Б. А. установлено, що він отримав їх під час спроби втекти з Ладижинського МВ УМВС України у Вінницькій області».

— У діях старшого дільничного міліції Ладижинського МВ УМВС Терешка М. І., дільничного Тарана 

О. В., оперуповноваженого Красножона О. Д., молодшого інспектора автослужби Жупанова С. А. та оперуповноваженого Деркача В. В. відсутній склад злочину, — йдеться у постанові прокурора.

Чому опинився у міліцейському відділку Ладижина громадянин України з азербайджанським прізвищем Алієв?

Бахтіяр Алієв — студент-заочник Чернігівського педагогічного університету. Його мати також усе життя учителювала. Хлопець одружений. Разом із дружиною Наталією виховують маленьку доньку. Дівчинці немає ще й двох рочків. Проживають у Чернігові, звідки родом Наталія. А в Ладижин приїхали в гості до матері Бахтіяра — Євгенії Данилівни. Пані Євгенія нині на заслуженому відпочинку. У неї п’ятеро дітей. Жінка місцева. Але так склалася доля, що тривалий час проживала в Баку — з чоловіком-азербайджанцем, батьком Бахтіяра. На початку 2000-го жінка повернулася на свою батьківщину.

До одруження Бахтіяр проживав разом із матір’ю. Отримав наше громадянство, має український паспорт. У той момент, коли його забирали в міліцейське відділення, при ньому були всі документи. Міліціонери могли їх перевірити, але...

До матері Бахтіяр приїхав на власному автомобілі. Сусіди попросили привезти з ринку капусту. Купувати її відправили свого сина-восьмикласника Владислава Галушка. Разом із чоловіком у машину сіла й дружина Наталія.

— Я припаркував «Жигулі» в самому кінці ринку, — каже Бахтіяр. — Поруч було багато машин, субота в Ладижині — базарний день, тому немало людей приїжджає за покупками. Ми тільки вийшли з автомобіля, як з’явився міліціонер, який назвався дільничним на прізвище Терешко. Сказав, що стоянка заборонена, й наказав від’їхати в інше місце. Я одразу зробив це, але дільничний знову підійшов до нашого автомобіля. Попросив документи. Я пред’явив права і паспорт, міліціонер хотів їх взяти в руки, але я не віддав. Бо чув від знайомих, що вони відбирають у тих, у кого номера з іншої області, а потім треба платити гроші, щоб повернути назад. На моїй машині номери Чернігівської області. Та й на якій підставі дільничний має вимагати права? Про це я й запитав його. На що міліціонер сильно розсердився і викликав... оперативну групу. Вона приїхала дуже швидко.

Кого саме забирала оперативна група, ми вже згадували. Бахтіяр —син учительки, і сам здобуває спеціальність педагога. Чоловік  мав при собі всі документи. Щоб зрозуміти, з ким мали справу троє доблесних «оперів», яким допомагав ще й дільничний, треба бачити Бахтіяра. Хлопець невисоко зросту, худий. Його худорлявий вигляд мати пояснює тим, що син хворіє на гепатит С. Саме зараз проходить курс лікування. Каже, про свою хворобу говорив міліціонерам. Але ті, за його словами, не хотіли нічого чути, тільки наполягали, щоб сідав у міліцейське авто і їхав із ними.

Як пізніше підтвердили свідки, чоловікові скрутили руки й силою повели до машини. Він кричав, пручався. На цю сцену звернули увагу багато людей. Дехто намагався стати на захист, запитував міліціонерів, за що його забирають. Міліціонери продовжували своє. Не допомогло і вмовляння дружини, яка просила не бити чоловіка, бо він хворий. Хлопця заштовхали в міліцейську машину й повезли з собою. «Мені навіть не дали можливості зачинити на ключ двері автомобіля, — каже Бахтіяр. — Ніби не чули, що просив їх про це».

Про те, що Бахтіяра забрала міліція, його матері повідомив знайомий Віталій Ільницький. Він був свідком цього. Разом із дружиною Бахтіяра, а також Владиславом Галушком, який приїхав купувати капусту, пішли слідом до міліції. Їх не пропустили у відділення. І вони стали чекати на вулиці біля входу в міліцейське приміщення. З їхніх слів, чекали кілька годин. Тільки тоді відпустили затриманого. В поясненні в прокуратурі й Галушко (його опитували у присутності матері, бо він не є повнолітнім), і Ільницький однаково описали, в якому стані побачили Бахтіяра після його виходу з міліції.

— Вони мене ще в машині по дорозі до міліції почали бити, — каже він. — А як тільки переступив поріг, так пхнули в спину, що я одразу опинився на підлозі. Весь час кричали, як на злочинця, залякували і простягали руки. Як я міг від них утікати, коли все кругом на замках? Та й я був один, а їх багато. Коли впав, то ще довго не міг піднятися, так і стояв навколішки.

— Мене завели в кабінет до міліціонера Тарана, туди прийшов дільничний Терешко, — продовжує Бахтіяр. — Терешко сказав підписатися під уже написаним текстом. Попередив, якщо не зроблю цього, мене не випустять. Я злякався, бо з такою болячкою, як у мене, треба у визначений час приймати ліки, вчасно харчуватися. Якби залишили на довше, не знаю, що вони зробили б зі мною. Я підписав, навіть не знаючи, що там написано. Міліціонер не дав мені в руки листок із текстом. Я хотів швидше вирватися від них.

«В Алієва Б. А. виявлено садна в скроневій ділянці голови, лоба, синці по центру тім’яних ділянок голови, на верхній повіці правого ока, на зовнішній поверхні правого плеча, на передніх поверхнях обох колінних суглобів» (у довідці вказано розміри саден і синців. — Авт.).

«Вперше Алієв Б. А. звернувся за медичною допомогою до Чернігівської обласної лікарні 10.03.2011 р. Йому встановили діагноз — хронічний вірусний гепатит «С» генотип «І». Хворий надав письмову згоду на лікування у присутності двох лікарів. Лікування було призначено в повному обсязі згідно з міжнародними стандартами з урахуванням генотипу вірусу терміном на 48 тижнів. Отримані травми не вплинули на функцію печінки, але помічена наростаюча депресія, яка, вірогідно, може бути зумовлена ексцесом. У випадку продовження її наростання, цей стан може призвести до суттєвих протипоказань у продовженні лікування, аж до призупинення противірусної терапії.

На факт депресії у Бахтіяра звертає увагу і його мати Євгенія Данилівна. Жінка каже, що син, буває, не знаходить собі місця, коли згадує про те, що з ним сталося. Його гнітить несправедливість. Фактично його зробили винуватим.

— Я поїду до міністра, але все одно доб’юся правди, — каже жінка. — Хто дав право міліціонерам бити хвору дитину? Це ж треба таке придумати, що він сам побився. І де? В міліції! А прокуратура повірила в цю казку. Не думаю, що міністр у таке повірить. А якщо буде треба, то звернуся до Генерального прокурора. В дитини таке тяжке захворювання, а вони познущалися над нею і тішаться тепер, що все  зійшло їм з рук...