Таїна і сила зернини

Нинішній рік, що добігає свого кінця, був щедрим для «Аркадії». Добре віддячило хлібне поле, не підвів ячмінь, вродили і цукрові буряки... Інша річ, що висока врожайність спричинила падіння закупівельних цін на сільгосппродукцію. Якщо торік, приміром, кукурудза йшла по 2 тисячі гривень за тонну, то цього року — 1200—1300. Добре, що є склади, можна трохи притримати зерно і цукор, очікуючи вигідніших цін.

Водночас агропідприємство істотно нарощує виробництво свинини. Тут уже працює перша черга відгодівельного комплексу. Усе — і мікроклімат, і вентиляція, і видалення гною, і подача кормів — працює в автоматичному режимі, управляється комп’ютерами. На фермі, де нині поставлено на відгодівлю півтори тисячі свиней, працює лише дев’ять осіб. На черзі — закінчення будівництва репродуктивного цеху. Невдовзі завезуть свиноматки англійської селекції, які купуватимуть на українському ринку.

— Зі збутом свинини проблем не буде? — цікавимось у Миколи Івановича.

— Думаю, що ні. Нині є попит на цю продукцію. Правда, ціни не такі, як хотілось би, але вижити можна. То вже не 12 гривень за кілограм живої ваги, як у минулі роки, коли доводилось продавати нижче собівартості.

— Біодобавки не використовуєте?

— А навіщо? Ми корми виробляємо самі — туди входять ячмінь, пшениця, кукурудза, горох, соняшникова макуха і кілька видів потрібних для тварин мікроелементів. М’ясо смачне, натуральне, самі споживаємо.

Власний репродуктивний цех і два сучасні відгодівельні приміщення дадуть змогу «Аркадії» водночас поставити на відгодівлю 5—6 тисяч свиней. На думку керівника, поки що достатньо. Далі працюватимуть над підвищенням рентабельності виробництва.

«Я належу до середняків», — напівжартома-напівсерйозно каже Микола Іванович Пилипів. — У холдингах є свої переваги — вони швидше запроваджують нові сорти, інтенсивні технології, купують найсучаснішу техніку. Але й ми намагаємось не відставати. Їздимо на виставки, семінари, конференції. Їх влаштовують компанії, які пропонують насіння, засоби захисту, передові технології, консультують. Одне можу сказати твердо: я стою ближче до людей, ніж ті, хто керує холдингами з Києва чи з-за кордону.

— Прийшли фахівці, які вміють працювати, — продовжує Микола Іванович. — Бо сьогодні керівнику треба самому знатися у насінництві, засобах захисту, вивчати передові технології, вимагати таких знань від своїх спеціалістів. А ще потрібна високопродуктивна і надійна техніка, вкластися в оптимальні терміни. Щоправда, цьогорічна осінь з аномальною посухою перекреслила і досвід, і наукові підходи. Кілька разів на день заглядав до Інтернету в надії на прогноз дощу. Недавно був у Луцьку, там сніг випав. Якби міг, у кишені б привіз. Приїхав, а в нас сухо.

Більшість проблем, з якими стикається «Аркадія», Микола Пилипів бере на себе. Та й взагалі, на його думку, треба контролювати процеси, які відбуваються у колективі. Бо там, де керівник нічого не упускає з поля зору, діло ладиться. «Розумієте, — розмірковує він, — та маржа, яку маємо у виробництві, є настільки маленькою, що кожен бодай найменший промах завдає відчутних збитків. Трохи запізнився із сівбою, не так, як треба, обробив посіви, не вгадав із засобами захисту — і недобрав грошей. Бо нам рахують те, що зібрали, а не те, що вклали. Тим часом у гектар зернових вкладаємо 5 тисяч гривень, у гектар цукрових буряків — 15 тисяч. Якщо у державі перевиробництво, треба робити квотування. Якоюсь мірою воно у нас було, скажімо, на цукровий буряк. Потім скасували. Вважаю, що треба розширювати і форвардні закупівлі — це вигідна справа і для держави, і для аграріїв».

— Як на мене, то кожна людина, яка увійшла у сільськогосподарську борозну, набуває хліборобської відповідальності. І я такого ще не бачив і не чув, щоб навесні селянин відмовлявся виходити в поле, бо це йому невигідно, — ділиться Микола Іванович. — Він знає одне: яка б кон’юнктура не склалася на ринку, треба сіяти.

— І то смішно чути від деяких науковців, які виходять на трибуну і з серйозними виглядом вчать нас: «Треба дотримуватись сівозмін...» — продовжує керівник «Аркадії». — Звісно, що треба. Бо хіба могли б ми сподіватися на високі врожаї, хіба би взяли на круг по 65 центнерів озимої пшениці та по 63 — ячменю, якби не робили цього. Додайте до цього технологію вирощування, репродуктивне насіння, засоби захисту... Намагаємось брати тільки оригінальне насіння відомих фірм. Так звані «генерики», хоч і дешевші, але можуть завдати шкоди.

— Поруч з вами — сільгоспстанція у Хоросткові — контактуєте з тамтешніми науковцями?

— Хіба що з окремими спеціалістами можемо проконсультуватися, —почули у відповідь. — Але щоб працювати системно, то ні. Бачите, у них є свої проблеми: чи то погано фінансуються, чи ще щось на заваді. Більше вчимося у тих господарствах, які демонструють високі результати. Фірми-постачальники часто організовують семінари. Самі щороку засіваємо демонстраційні ділянки, випробовуємо нові сорти. Ось уже майже десять років працюємо з «Оболонню», вирощуємо для них пивоварний ячмінь. До нас часто приїжджають спеціалісти, консультують, як сіяти нові сорти, підживлювати, щоб не перевищити в рослинах вміст білка. І багато є таких моментів, які треба знати. Поле не обдуриш, як це, на жаль, можна зробити з людиною.

З людьми він обходиться так, як хотів би, щоб ставилися до нього. Багато допомагає селам, де орендує землю. Заміна вікон у школах, опалення, допомога у ремонті й освітленні доріг... З якими б соціальними чи життєвими питаннями не зверталися, намагається посприяти. Цього року у Гусятині влаштували грандіозне свято з нагоди 20-річчя Незалежності — для всієї області. Він також доклався. Розуміє, як непросто керівникам району все це було організувати, бо сам не так давно був у їхній ролі. Вважає, що з приходом в область нинішнього керівника Валентина Хоптяна ситуація змінюється на краще, зокрема, у соціальному плані. Аграрії також відчувають підтримку. Хай моральну, але добре слово ще нікому не завадило.

Свою «Аркадію» Микола Пилипів заснував доволі пізно, коли всі довкола давно господарювали. Якби не кредити, не міг би поповнювати машинно-тракторний парк, будувати сучасні свинокомплекси. «Вчасно повертаємо позичене, маємо бездоганну кредитну історію. Тому банки завжди йдуть нам назустріч. Ще старого кредиту повністю не повернули, а один з банків вже запропонував відкрити нову кредитну лінію», — каже Микола Іванович.

Микола Іванович, як справжній чоловік, збудував дім, виростив дітей, посадив не одне дерево. А тут задумався про цілий сад — промисловий. Хто з нас не милувався бодай раз у житті травневим садом, який купається у біло-рожевому цвіті. Більшої краси, більшого дива, мабуть, немає. Пригадуєте, як у поета: «Тобі я подарую білий сад і зірвані вітрами пелюстини». Наступного року в «Аркадії» планують закласти яблуневий сад на 20 гектарах. Мабуть, станеться це восени. Треба огородити територію, завезти саджанці.

— Бо то просто гріх завозити яблука з-за кордону, — міркує Микола Пилипів. — То ж не банани, які в нас не ростуть. Та й саме садівництво доволі рентабельна галузь, але попервах треба вкласти чималі гроші, зробити все, як належить за технологією. Згодом доведеться подумати і про сучасні сховища для фруктів. Можливо, і про переробку. Добре, що держава допомагає у розвитку садівництва, частково відшкодовуючи вартість саджанців.

Яка ж думка досвідченого аграрія з приводу запровадження ринку землі сільськогосподарського призначення?

— Як вам сказати, — розмірковує Микола Іванович, — начебто український селянин має право розпоряджатися землею, на яку отримав державний акт. Насправді це право доволі обмежене, бо не може продати цю землю. А в житті бувають різні ситуації. То треба робити невідкладну операцію, то терміново заплатити за навчання внука, то ще якісь непередбачені обставини. Ринок має бути. І все-таки я рекомендував би нашим співвітчизникам не поспішати розставатися з таким ліквідним товаром, яким є земля. Бо завтра вона буде дорожчою, значно дорожчою. Як мені відомо, у наших краях готові одразу після запровадження ринку продати землю десять відсотків власників, можливо — двадцять. 

Це думка не лише селян, а й спадкоємців. «Аркадія» орендує землю і у міських жителів Тернополя, Одеси, Запоріжжя, Житомира, Львова... 

І коли цікавишся у них, чи в найближчій перспективі планують продавати отримані у спадок ділянки, то відповідь, як правило, негативна. Бо гроші мають властивість швидко закінчуватись. А орендну плату власник отримує щороку. Незалежно від того, як поле вродило. Зерна, яким розраховується «Аркадія», вистачає селянину і для борошна, і для домашньої живності.

Єдине, що хвилює Пилипіва, до речі, як багатьох його колег-аграріїв, аби землю скупила держава. Таке важливе питання має бути на її контролі та в полі зору місцевих громад. Віддавати в оренду лише громадянам України, фахівцям, які вміють і хочуть працювати на землі. А за надходження до бюджету від орендної плати можна розв’язувати соціально-побутові проблеми, яких у наших селах і містечках вистачає.

У полях за Оленівкою, де колись стояла занедбана ферма, нині — головний господарський двір «Аркадії». З ангарами для техніки, свинофермою, елеватором, конторським приміщенням, їдальнею... Не так давно обгородили територію, обсадили ялинками, фруктовими деревами — усе потроху набирає впорядкованого вигляду.

— Буває, прокинуся після четвертої, — ділиться сокровенним, — і вже не до сну. Думками у полі. Бо своїми діями, рішеннями відповідаю не тільки за себе, свою родину, а й за увесь колектив «Аркадії». Люди пішли за мною, повірили, тому не маю права їх розчарувати.

Микола Іванович не любить говорити про патріотизм, бо переконаний: свою любов до землі, до народу треба доказувати не словами на майданах і з екранів телевізора, а конкретними справами. Він вирощує хліб і до хліба, дає постійну роботу десяткам людей, які мають змогу годувати свої родини, жити в сімейному колі, а не шукати копійки на чужині. Саме такі, як він, і розбудовують нині Україну.

...Коли ми покидали Оленівку, заряснів дощик... Такий жаданий, такий очікуваний ще з серпня. З’явилася надія, що озимий клин виживе, що не доведеться навесні його пересівати. Можливо, хоч ці ночі, коли прийшла волога, не будуть безсонними для Хлібороба?