На Закарпатті з робочою поїздкою побували голова ради Федерації роботодавців України Дмитро Олійник та її генеральний директор Руслан Іллічов.
Подія начебто буденна. Однак вона спонукала до глибокого аналізу ситуації на ринку праці області, окреслила нинішні — далеко не цілком позитивні тенденції. А забігаючи наперед, знову наголосимо: далеко не все, як показує реальна практика, залежить від рішень, нехай і фахових, які ухвалюються на місцях. Без виваженого, продуманого й вольового втручання центру вочевидь не обійтися...
Та про все по порядку. Дмитра Олійника і голову облорганізації роботодавців «Закарпаття» Івана Костіва прийняв голова облдержадміністрації Олександр Ледида. У відвертій діловій розмові обговорено ті болючі моменти, з якими доводиться стикатися роботодавцям краю. А їх — неабияка кількість: не встигає за потребами часу трудове законодавство, не скрізь створено прозорі умови господарювання, подекуди «дбають» про збереження й розвиток трудового й людського потенціалу лише на папері й на словах, зовсім не опікуючись подальшою долею висококваліфікованих інженерних та робітничих кадрів, гострий дефіцит яких уже нині відчувається в багатьох галузях економіки... Але ж, образно кажучи, потрібна ділова, партнерська супряга влади й роботодавця, яка б забезпечила обопільний результат. Лише на таких засадах можна реалізовувати і вдосконалювати сучасну виробничу політику — фундамент суспільного прогресу, створювати реальні робочі місця й комфортні умови працюючим.
Ці тези розвинув і продовжив думку у діловому стилі, по-сучасному рельєфно й конкретно змалювавши реальну картину, Іван Костів на авторитетному зібранні за участю київських посадовців. Насамперед нагадав, що облорганізацію роботодавців «Закарпаття» створили в липні 2003 року 35 засновників. Сьогодні їх — уже 285. Об’єднані в 16 міськрайонних організацій роботодавців галузі охорони здоров’я та підприємств гірничодобувної галузі, вони забезпечують роботою 38 тисяч працівників у всій області.
Об’єднавчий процес триває. Іван Костів інформував, що подали заявки ще дві облорганізації — роботодавці сфери будівництва, проектування та архітектури і лісового й мисливського господарства. Висновок такий: бажання об’єднатися є у всіх. Бо останнім часом накопичилося багато проблем, які самотужки не розв’язати. І боротися з бюрократичною машиною спільно — легше й ефективніше. У червні уклали генеральну угоду з облдержадміністрацією і облпрофрадою на 2011—2012 роки. Подібні угоди уклали в районах і містах. Звичайно, документ багато до чого нас зобов’язує, продовжив Іван Костів. Обов’язків роботодавцям записано там чимало. Правда, намагаємося їх щоденно й постійно виконувати. Багато чого нам не вдається, бо не все залежить від нас.
А перед тим Руслан Іллічов, зокрема, відзначив: закарпатська організація — одна з найстаріших в Україні, а значить — і найдосвідченіша. Добрі стосунки склалися у ФРУ з урядом. Роботодавці присутні на всіх засіданнях Кабміну, до 70 відсотків погоджених з ними постанов спрямовані на захист національного товаровиробника. ФРУ брала активну участь у розробці Податкового і Митного кодексів України, намагається постійно стежити за поверненням ПДВ. Загалом, ФРУ виробила стиль роботи, випродукувала інструментарій, а отже, — має можливість впливати на вирішення проблем, які стоять перед її регіональними організаціями.
Член правління облорганізації роботодавців «Закарпаття», заступник гендиректора облоб’єднання державних дорожніх робіт Микола Москаль двома лаконічними фразами висловив біль усього колективу: за півтора року через недофінансування скорочено 400 із 1800 працюючих; уже три місяці в них немає зарплати; а з 3—3,5 мільйона гривень, які спрямовуються на зарплату, треба сплатити 1,3—1,5 мільйона внесків. Одне слово, підхід практикується такий: усе віддай до бюджету, а затримав зарплатню — плати штраф. Це порочне коло слід розірвати. І якнайшвидше.
Його підтримав голова Тячівської райорганізації роботодавців, голова райради Михайло Данилюк: у найбільшому в Україні сільському районі — Тячівському — понад 2000 кілометрів комунальних доріг. До них практично нікому нема діла. І що не рік-два, то їхній стан не поліпшується, а погіршується. Зарплата ж у шляховиків — 1200—1500 гривень. Який фаховий інженер працюватиме за такі гроші? Ось звідки слід починати реформи в цій галузі.
Михайло Гріга, голова ради облорганізації роботодавців підприємств гірничодобувної промисловості навів такий факт: кар’єри області стоять, хоча у сусідньому Львові споруджують стадіон і дороги, то чому б не взяти від закарпатців хоча б 500 тисяч тонн готової продукції? Друге: матеріали щодо надр у столиці приймають лише по півдня двічі на тиждень. Хіба це по-державному? А де логіка в тому, що, прийнявши новий закон про пенсії і запровадивши єдиний соціальний внесок, функції збору внесків від інших соціальних фондів передали Пенсійному фонду? То чому ж на роботодавців залишили відповідальність за збір у інші фонди? Яка, наприклад, користь області від відділення Фонду соціального страхування від тимчасової втрати працездатності, який, заборгувавши людям понад вісім мільйонів гривень страхових виплат за минулий рік (за лікарняними листками), завозить перед новим роком на два з половиною мільйони гривень (!)... цукерок дітям!?. Спостерігаючи за злиднями на місцях, я не второпаю, чиї інтереси захищає такий фонд. Ясно одне — не хворої матері кількох дітей.
А Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві? На думку багатьох, у нинішній важкий час неекономно і нерозумно утримувати апарат чиновників, які очікують, коли Пенсійний фонд перекаже їм кошти, а вони щось призначатимуть. За роки існування ці структури довели, що не потрібні суспільству. Буде правильним, якщо Пенсійний фонд, зібравши єдиний соцвнесок, із нього і призначить страхові виплати замість цих двох вказаних фондів. Це дасть змогу заощадити кошти, усунути паперотворчість, надумані ходіння, які «діють» з нового року лише для того, аби людина отримала лікарняні чи страхові виплати.
Заступник голови роботодавців «Закарпаття» Іван Олексик сказав, що складається враження, ніби всі реформи проводяться в інтересах чиновника, ніби все зав’язано на Києві, а на рівні області нічого вирішити не можна. За два роки ми не відчули очевидного прогресу. Реформи проводяться, а роботодавці нічого вдіяти не можуть, аби наповнити їх потрібним громадянинові змістом. Доля держави вирішується не на Хрещатику, а на місцях.
З цією думкою погодилося всі присутні.
Голова ради ФРУ Дмитро Олійник ознайомився також із процесом виробництва на автомобільному заводі «Єврокар» та умовами роботи його працівників.
Отже, приїзд на Закарпаття однозначно став обопільно корисним — і для роботодавців регіону, і для їхніх столичних керівників. Сподіваємося, почуте й побачене, а також висловлені думки стануть у пригоді цій структурі, а зрештою — й кожному працюючому.
