«Європа вже тут, у вас»

Любов ЛЕВИЦЬКА.

22 грудня 2011 226

У кабінеті директора ТОВ «Україна», Героя України Олега Крижовачука — високий пишний коровай. Такі випікають лише галицькі господині. Друзі знають: для Олега Петровича нема кращого подарунка на день народження, як коровай. Майже 30 років він, колишній педагог, плекає хліб і до хліба. Господарює мудро: без рвучких кроків, наполегливо і послідовно. Та ще так, як навчала мати: старайся для людей, і добро повернеться сторицею.

Найсучасніше імпортне обладнання, найпередовіші технології

Кілька років тому у нього в Скориках, що у Підволочиському районі на Тернопільщині, побував аграрний міністр Польщі. Оглянув господарство, поля, село. Мова зайшла про європейські перспективи України. Гість захоплено вигукнув: «Пане Олеже, Європа вже тут, у вас». Візитна картка «України» — будинок дирекції. Оригінальний архітектурний стиль, зимовий сад, акваріум, гарне умеблювання, цікаве ландшафтне вирішення навколишньої території, багато зелені. А ще господар дуже хотів показати, як світяться Скорики ввечері. Справді, не повіриш, що перебуваєш у селі, а не десь на київській вулиці. Недарма один із столичних журналістів, відвідавши колись галицьке село, сказав: «Ущипніть мене, бо втрачаю відчуття реальності». Гадаю, тепер у нього було б більше підстав так думати.

Гордість господаря — елеватор у Підволочиську потужністю майже 60 тисяч тонн зерна, що став до ладу напередодні жнив. Обійшовся він «Україні» у 81 мільйон гривень. Погодьтеся, такий проект під силу лише потужному господарству. Найсучасніше імпортне обладнання, найпередовіші технології, повна комп’ютеризація... Це ж не жарт: одне робоче місце на елеваторі коштує чотири мільйони гривень. Зерно тут приймають, роблять аналізи, сушать, зберігають, відправляють... Обслуговує елеваторне господарство 21 працівник. До речі, коли іноземці монтували обладнання, наші механіки, енергетики, інженери працювали нарівні з ними.

— Якби п’ять років тому мені хтось сказав, що куплю тепловоз і будуватиму депо, не повірив би, — каже Олег Петрович. — Але одне тягне за собою інше. На станції Підволочиськ завжди цейтнот, то ми придбали свій тепловоз, будуємо депо, що дасть змогу збільшити продуктивність відправки зерна.

І зберігати, і відправляти, дякувати Богу, є що. Пшениці цього року у товаристві зібрали по 88 центнерів з гектара, ріпаку — по 42, кукурудзи — по 108.

«Україна» — одне з небагатьох господарств області, де ніколи, навіть у найважчі часи, не відмовлялися від тваринництва. Біля худоби ходять так же сумлінно, як біля землі. Надої постійно зростають, висока якість молока, тож скориківську сировину охоче беруть провідні молокопереробні заводи.

Тепер взялися за вирощування свиней. У селі Медині повним ходом йде будівництво першої черги свинокомплексу на 10 тисяч голів, який стане до ладу наступного року. Наступні черги — ще на 20 тисяч голів. Чи треба казати, що й тут усе роблять за останнім словом науки й техніки? Скажімо, у тендері на обладнання ферм братимуть участь три відомі європейські фірми: дві данські й одна французька. Він має відбутися на початку січня, а вже у травні планують завезти маточне поголів’я.

Нова фішка «України» — садівництво. Вже заклали перші 16 гектарів саду: всі деревця оброблені, підв’язані до високих паль. Усього має бути 173 гектари саду. Крім яблунь нідерландської і вітчизняної селекції, садитимуть смородину. Поки сад підростатиме, збудують потужне овочесховище, а потім і переробний завод, де вироблятимуть джеми, соки, концентрати. Що характерно: сад посадили на орендованій на 25 років у селян землі. За словами Олега Петровича, кампанія з укладання договорів оренди тривала півтора дня. Така висока довіра селян до господарства.

Сільські храми, школи, дороги... Їх з Хрещатика не побачиш

На Івана Богослова у Скориках відбулися ще дві значні для його жителів і для Олега Крижовачука події. Священики греко-католицької і православної церков (Київський патріархат) в один і той же час призначали освячення іконостаса і дзвіниці. Як фундатор, мав бути і там, і там. І він, і сільська громада по черзі відвідали богослужіння. Каже, що того жовтневого дня було особливо щемно на душі. Бо як людина віруюча, він переконаний, що все робиться з благословення Господнього.

Православна церква у Скориках — пам’ятка архітектури ХУІІ століття. Дерев’яний храм — окраса не лише села, а й області. За переказами, у ньому молився Богдан Хмельницький, коли йшов на облогу Збаража. Тоді ж він пообіцяв селянам іконостас. І слова дотримав: його привезли на волах десь з-під Києва. Виконаний у візантійському стилі, неповторний, дуже красивий. Коли вже у наші дні у селі побував тодішній Президент України Леонід Кучма, парафіяни попросили його посприяти у відновленні іконостаса. Він розпорядився виділити на пам’ятку сусальне золото. Іконостас знову засяяв, як століття тому. А ось дерев’яну дзвіницю нещодавно зруйнував вітер. Олег Петрович за власні кошти побудував нову. Щоб зберегти стиль, запросив львівських майстрів, які відновлювали Батурин. Легкий, світлий, дубовий іконостас у греко-католицькому храмі — також подарунок Крижовачука.

— Наша громада маленька, — каже церковний староста Орест Ткачук. — Самі б не спромоглися на святиню. І в будівництві церкви Олег Петрович допомагав: будівельними матеріалами, транспортом, робітниками.

Невдовзі у Скориках ще одне новосілля: «Школа майбутнього» прийме учнів із Скориків і навколишніх сіл. Тут наводять останній марафет: встановлюють обладнання, меблі, шиють штори, на трибунах шкільного стадіону встановлюють 600 пластикових стільців (він служитиме всьому селу), облаштують тут і майданчик із штучним покриттям для ігрових видів спорту. Підлога на першому поверсі шкільного приміщення — з підігрівом, багато комп’ютерів, дві ідальні, окреме крило — для шестирічок. Школа розрахована на 162 учні, хоч у старому приміщенні навчається 68 дітей. Тут розраховують, що у такій школі захочуть вчитися діти з навколишніх сіл, а ще — зростатиме народжуваність.

Тим, хто працює в «Україні», немає сенсу кудись їхати на заробітки: висока зарплата, соціальна захищеність... Від добра добра не шукають.

Отже, будуть нові сім’ї, народжуватимуться діти. А ще господарство, як одне з кращих в області за підсумками року, заробило дітям шкільний автобус. Таку оригінальну форму суперництва придумала обласна влада: сільгосппідприємствам — грамоти, дітям — шкільні автобуси.

Школа у Скориках — з довгобудів. Так би їй і залишатися у цьому списку, якби Олег Крижовачук не стукав в усі двері. Держава відновила фінансування, він також вклав власні два мільйони гривень. Активно допомагали у відновленні будівництва голови обласної державної адміністрації Валентин Хоптян, районної — Віталій Сум. До школи веде нова асфальтівка вартістю понад 5 млн. грн. Матиме школа і власний сад.

— Свій обов’язок перед освітою я виконав, — вважає Олег Крижовачук. — Мене завжди муляло те, що залишив педагогічну роботу, а тепер на серці спокійно. Сільські діти матимуть умови не гірші, ніж у столиці.

Не все вимірюється грошима

У навколишніх селах його з повагою називають «героєм». «Герой дав», «Герой пообіцяв», «Герой сказав»... Може, тому, що Герой справжній, а не липовий, як це, на жаль, нерідко буває. По суті, вся соціальна сфера 23 сіл, де «Україна» орендує землю, лежить на її плечах: школи, дороги, газифікація, освітлення, дитячі садочки, клуби, храми... Крижовачук знає кожну «свою» бабусю, кожного дідуся. 34 священики нарівні з усіма отримують орендну плату: їх внесок у виховання громади неоціненний. Щороку на Миколая готують майже дві тисячі подарунків для дітей. Він не може зрозуміти, як можна керувати селом з офісів на Хрещатику. Може, тому українські села такі занедбані, що латифундисти рідко тут бувають, не знають, як живуть селяни і нічого, крім прибутків, їх не цікавить.

На переконання Героя, всіх грошей не заробиш. Є ще щось, що цінується більше, ніж шелест папірців: повага людей, їх вдячність. Щоправда, це починаєш розуміти, коли сивина посріблить скроні. Без зайвої скромності каже, що саме він розбудовує Україну: створює нові робочі місця, платить гідну зарплату, дбає про розвиток сільської інфраструктури. Якщо молода сім’я може заробити вдома 5—6 тисяч гривень на місяць, то для чого кудись їхати на заробітки? «Мама заплете доні косичку, тато загляне у щоденник... Скажіть, за які долари чи євро це можна купити?», — каже Олег Петрович. Стабільну роботу у господарстві мають майже триста працівників, ще сто будівельників трудяться сезонно. Щомісяця лише податків і відрахувань «Україна» робить 500-600 тисяч гривень. Все прозоро, все відкрито.

Знаю, що він був категорично проти запровадження ринку землі. Чи змінилася позиція нині?

— Я своїх переконань не відцурався, — підкреслює Крижовачук. — На відміну від деяких відомих політиків, які кажуть, що раптом прозріли. Реформа Кучми ніби була справедливою стосовно селян. З іншого боку, земля — національне багатство. То чому обділені міські жителі? Та й сільські. Нині до нас приходять молоді спеціалісти, але вони безземельні: все розпайовано. Та якщо вже ринок землі стає реальністю, то треба добре подумати, перш ніж запускати цей механізм. Переконаний, що головним гравцем на ньому у найближчі 15—20 років має бути держава. Хай вона скуповує наділи, а я готовий платити їй за оренду.

— Не боїтеся, що прийдуть іноземні компанії і витиснуть українських сільгоспвиробників?

— Боюся. Але не за себе. За державу. Хіба не знаємо, чиї гроші у багатьох фірмах уже сьогодні ходять? Як махлюють при укладанні договорів, з орендною платою? Якщо піде з молотка головне наше багатство, з чого будемо жити? Господь спитає, що натворили...

Якби наші можновладці більше думали про суд Божий та суд людський, то у державі був би лад і робилося б усе по справедливості. Так, як в «Україні», яка може бути прообразом тієї України, в якій хотілося б жити і народжувати.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.