Ціна влади — або безцінна влада

Уже з перших днів власники партійних списків та монополісти на територію виборчих округів розпочали активну кампанію з добору та розстановки кадрів на майбутні депутатські мандати. Формуються нові ціни на місця під сонцем, які, незважаючи на глибокі кризові явища в світовій економіці, затьмарюють не тільки свідомість, а й розум. Мандатники для досягнення власної мрії мають «здати» до 5 мільйонів чи то в гривнях, чи зеленими — поки що триває дискусія, а кандидати за списками і того більше — гарантувати до партійної казни.

Що зрештою відбувається — сказ, чи торжество демократії? Чому та ради чого такі шалені ставки і такі «патріотичні» бажання за будь-яку ціну потрапити до Верховної Ради — єдиного законодавчого органу в державі. Адже основною функцією парламенту і за його природою, і за змістом, є розробка та ухвалення законодавчих актів, за якими повинна жити і розвиватись вся країна, а не її «найкращі» представники.

Водночас за 20 років незалежності ухвалено більш як чотири тисячі законів, які мають забезпечити створення ефективної економіки, високі світові стандарти життя, гарантувати права і свободи, розвинуту соціальну, культурну і духовну сфери, забезпечену старість та щасливе дитинство всім без винятку, адже перед законом у нас всі рівні. Мета, звісно, благородна, але занадто висока ціна її досягнення на шляху до робочого парламентського місця. Натомість не досить гарний кінцевий результат законотворення у реальному житті.

Варто лише замислитись над тим, чи змінився принципово стан соціально-економічного розвитку за роки незалежності і яку роль у цих процесах відіграють парламентські вибори та як впливає на реалії життя народна воля.

Практично впродовж згаданого періоду в парламенті присутні ті самі політичні сили, які лише змінюють свою полярність шляхом переходу з провладної більшості до парламентської опозиції. По суті, не так активно змінюється й персональний склад народних обранців, сталою є група парламентаріїв, що за час своєї роботи зі зрілого віку перейшли до лав заслужених пенсіонерів, а в їхніх резюме твердо виписано, що вони є незмінними народними обранцями 1, 2, 3, 4, 5, 6 скликань. До цього ще додається й той чинник, що у складі парламентів останніх скликань більшає представників заможної частини народу, які з честю та радістю поповнюють лави вітчизняних мільйонерів.

На перший погляд, перелічені чинники сталої кадрової політики у законотворенні, безперечно, приречені позитивно впливати на якість творення норм життя у всіх його сферах. Водночас наявна, не зовсім вдала, практика законотворчого лобізму тих чи інших груп, що представляють різні бізнесові інтереси, розмиває правове поле і створює ідеальне середовище для конфлікту інтересів, суперечностей і війни законів, у якому надзвичайно швидко збільшуються статки суб’єктів законодавчої ініціативи.

Суспільство отримало чимало нових законів про молоко, м’ясо, мед, бджоли, метал, ліси та надра — все, що повинно рухати на кращий рівень життя та добробут громадян, саме тих, хто делегував під купол своїх представників.

А що має з цього простий пересічний громадянин України? Як змінюється соціальний паспорт нашої держави? Стан розвитку будь-якої країни можна оцінювати принаймні за такими ключовими чинниками, як рівень життя пенсіонерів і молоді, що є свідченням того, як держава вшановує минуле і працю тих, хто його формував, та як влада дбає за майбутнє, або про тих, хто завтра створюватиме духовні й матеріальні цінності суспільства.

Звернімось до офіційних висновків державних інституцій, які постійно здійснюють контроль за дотриманням норм чинного законодавства, особливо в частині фінансового забезпечення і утримання різних верств населення.

За результатами проведених аудитів у минулих роках Рахункова палата не раз звертала увагу всіх гілок влади на недоліки реального стану використання державних коштів, спрямованих на соціальний захист пенсіонерів та молоді. Незважаючи на активну палітру урядових та парламентських змін, стан справ із року в рік у цій сфері кардинально не змінюється. Рахункова палата у своїх висновках, адресованих парламенту та уряду зазначає: «...Не досягається мета державної політики щодо забезпечення повноцінної життєдіяльності однієї з найвразливіших верств населення (людей похилого віку та інвалідів). Причинами цього стало неповне нормативно-правове забезпечення, відсутність цілісної системи соціального обслуговування та взаємодії між центральними та місцевими органами влади». Підтвердженням цього висновку є те, що законодавчо визначене право ветеранів війни на соціальний захист у 2009—2010 роках, як і раніше, обмежувалось в частині забезпечення інвалідів війни автомобілями, визначення щорічної разової грошової допомоги, забезпечення їх санаторним лікуванням та виплати компенсацій за невикористану путівку на санаторно-курортне лікування. Розміри щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни встановлені в абсолютних розмірах, які становили лише 3,5—17,8 відсотка від розмірів, передбачених законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань». Як і в минулих роках, таке виконання норм законів призвело до численних звернень ветеранів до органів правосуддя. Сума коштів, що підлягає виплаті за рішеннями судів станом на 30.12.2011, становить 147 млн. гривень.

Або інша статистика за матеріалами аудитів. Рівень забезпеченості інвалідів війни автомобілями є вкрай низьким: у 2009 році — 0,2 відсотка, у 2010-му — 9 відсотків від потреби. А забезпечення санаторно-курортним лікуванням у ці роки становить відповідно 41 та 36 відсотків.

Водночас в Україні збільшується фізичне навантаження на осіб пенсійного віку, які змушені працювати після виходу на заслужений відпочинок. А пенсійна реформа, яка триває, передбачає збільшення пенсійного віку, щоб життя, як кажуть, не здавалось медом. Відносно молодіжної політики ситуація також спонукає до серйозних роздумів та висновків. У матеріалах парламентських слухань про становище молоді в Україні, схвалених постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2011 року, зазначено, що стан роботи щодо формування здорового способу життя молоді залишається складним, а іноді навіть загрозливим для національної безпеки України. Спостерігається тенденція зростання захворювань на ВІЛ-інфекцію. За останні 10 років частка хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилась у 6—8 разів. В Україні палять 45 відсотків юнаків, 35 відсотків дівчат, вживають алкоголь 68 відсотків хлопців і 64 — дівчат, а 13 відсотків молоді вживають марихуану чи гашиш. Кожна шоста дитина в Україні народжується з відхиленнями від норми.

Проблеми, якими опікується сьогодні молодь і які є життєво важливими для формування майбутнього, абсолютно не торкаються планів дій місцевої влади. В результаті опитування, проведеного Центром соціальних експертиз інституту соціології НАН України (у 2010 році) — 73 відсотки опитуваних серед основних напрямів молодіжної політики виділяють соціально-економічні питання (забезпечення житлом, транспортом, побутові послуги, доступні кредити, професійна підготовка, працевлаштування), натомість 48 відсотків опитуваних стурбовані підтримкою молодих родин, 45 відсотків мають потребу в активнішому впровадженні програм з оздоровлення та охорони здоров’я.

Це ті реалії молодіжного життя, які повинні стати в основі державної молодіжної політики. Чи почує влада побажання майбутнього нації? Залишається тільки сподіватись.

Ось два приклади аж ніяк не повної складової життя пенсіонерів та молоді — минулого та майбутнього України, а ціна та наслідки не втішні.

За коефіцієнтом народжуваності, порівняно з країнами СНД, Україна має найнижчий показник, який з 12,6 у 1990 році зменшився до 11 у 2008-му. Для прикладу, в Російській Федерації цей показник становив у 1990 році 13,4 та 12,1 у 2008 році (кількість народжених на 1000 населення). Водночас коефіцієнт смертності у зазначених роках залишається одним із найвищих серед країн СНД і значно зріс з 1990 року. Так, у 1990 році на 1000 населення коефіцієнт становив 12,1, а у 2008-му — 16,3, не кращі співвідношення припадають і на теперішній час (Соціальні індикатори рівня життя влади. Державний комітет статистики. Київ. 2009 рік).

Такою є загальна картина соціального життя країни, над поліпшенням якої ламають списи всі політичні сили, що прагнуть до влади і переймаються сучасним законотворенням заради кращого життя, європейських стандартів і цивілізованого майбутнього нації.

А на противагу цій сумній статистиці варто нагадати ще одну, абсолютно зворотну динаміку сучасного розвитку, про що часто пишуть засоби масової інформації. Для «благих» справ та творення законів держави «тернисту» дорогу до складу Верховної Ради України у третьому скликанні пробили понад 110 народних депутатів-мільйонерів, у четвертому скликанні — понад 200, а у п’ятому та шостому скликаннях кількість депутатів з такими статками перевалила за 300 чоловік.

Звідси неважко здогадатись, чому за 20 років здобутої незалежності багатіють одні й ті самі, а переважна більшість населення ледь животіє. Про середній клас, який утверджується і саморозвивається в інших державах, у нас залишається тільки мріяти. А з таким арсеналом народних обранців, звісно, що людські проблеми знедолених та людські біди залишаються на шпальтах і гаслах передвиборних програм. Тож до здобутків «золотої верхівки» передусім можна зарахувати:

— катастрофічне зменшення населення України;

— зростання тарифів на комунальні послуги та погашення їх за рахунок громадян України;

— зростання цін на продукти харчування, товари першої необхідності;

— збільшення пенсійного віку;

— знецінення грошових заощаджень громадян;

— практичне скорочення зростання заробітної плати у більшості сфер і галузей економіки, соціальної сфери та найнижчий її рівень у відношенні до інших країн, які також переживають світову фінансово-економічну кризу;

— зростання зовнішнього і внутрішнього державного боргу;

— ліквідація виробничої та соціально-культурної інфраструктури у сільській місцевості;

— роздержавлення та приватизація стратегічних об’єктів економіки, природних ресурсів та державного майна...

Цей перелік можна продовжувати, але більшість «напрацьованого» для блага народу давно всім відома. Та це нагадування не для олігархічної групи законотворців, що прагнуть раз і назавжди приватизувати депутатські мандати, а для простих українців, голоси яких приводять до престолу «патріотів нації».

Доти, доки у владі перестане зашкалювати рейтинг олігархів, доти, доки в єдиному законодавчому органі країни — Верховній Раді України не буде забезпечено широке представництво українського народу, який покликаний виконати свою історичну місію — не лобіювати закони під власні корпоративні інтереси, а формувати правове поле для забезпечення загальнодержавних процесів, у якого пріоритетом мають бути людські цінності та мораль — доти країна тупцюватиме на місці, пригинаючись перед сусідами, закордонними спонсорами, радниками та експертами.  

Цей вислів варто повторювати, щоб замислитись, чому з року в рік ми маємо лише те, що маємо. І не сусіди тут винні, а ми самі, які, відкривши рота та розпустивши вуха, слухаємо на кожних виборчих перегонах тих, кого бачимо у реальних діях десятки років, беручи з їхніх рук черговий виборчий пакунок з набором харчових продуктів, вартість якого обов’язково ляже після виборів тягарем на зарплату і пенсію всієї громади, бо вони відмиють, заберуть, задушать, розкрадуть, роздерибанять — при нашій з вами всенародній підтримці.

Ціна влади давно зрозуміла — що бідніший народ, то дешевша, підкупніша та зрадницька влада. А ось чи варто народу бити поклони та мовчки з опущеною головою йти на сповідь не своїх, а її гріхів?..

А що робити їй — владі — саме у такій ситуації? Варто справедливо зазначити, що як ніколи, влада сьогодні намагається себе знайти. Реальний пошук шляхів виходу з критичної ситуації — активні спроби утвердитись на європейському просторі, адже Україна за своєю природою та історичною місією завжди прагнула до об’єднання та утвердження миру і справедливості. З другого боку, робляться всі спроби для того, щоб найближчий сусід зі Сходу почув і зрозумів, що від нас дуже багато залежить. І цінові параметри великої геополітики не лише у вартості газу, а у нашій добросусідській солідарності. Незважаючи, що в арсеналі перших напрацювань влади домінує не зовсім вдалий критерій кадрового підбору тих, хто вболіває тільки за футбольний клуб «Шахтар», все-таки вдається утримати надзвичайно шалений натиск світового фінансового розвалу.

Етап випробувань відбувся, всім роздано обіцянки за вклад у загальнодержавну справу, їм фортуна посміхнулась — хто отримав за працю крісло міністра, хто область і край майже у спадщину, а хто просто картку депутата та можливість впливати на законотворення у власних інтересах.

Але чи змінило це загальний стан справ в Україні? Трохи вище перераховано здобутки «нової владної» еліти в парламенті — закони, які практично не впливають на поліпшення соціально-економічного розвитку держави, бо більшість громадян не відчула не тільки зрушень на краще, а й навпаки.

З огляду на упередження негативних тенденцій, необхідно терміново запроваджувати екстремальні заходи санації влади. Для цього кадрова політика не повинна базуватись на наданні переваги лише за регіональними чи родинними ознаками, а передусім на досвіді та професіоналізмі у тій чи іншій сферах. Треба принципово позбутись продажу депутатських місць у парламенті України, адже присутність тих, хто купує місця під найвищим куполом країни, за останні десять років не змінила життя держави на краще, тобто вони не можуть і не повинні бути єдиним регулятором сучасного суспільного розвитку. Їх подальше перебування чи то в законодавчій, чи у виконавчій владі зрештою може привести країну до аналогій перебігу подій антидержавних рухів, які відбулися нещодавно у країнах Близького Сходу...

Чи потрібна нам сьогодні така перспектива? Звісно, ні... Україна та її народ втомились від очікувань випробувань, революцій, реформ. Майже щорічна зміна влади з одного політичного поля на інше абсолютно не впливає на позитив у соціально-економічному розвитку держави. На сучасному етапі вкрай необхідна стабільність у політичному і культурному житті держави з тим, щоб рухатись вперед.

Саме тому, щоб не трапилось чергових владних змін — передусім треба переглянути методи сучасного державотворення і формування самої влади. Бо все, що продається, перестає бути цінним, прозорим, ефективним, а головне — воно стає чужим, адже працює тільки на себе, або на чужого. Історія та час повинні навчати. Зрозуміло одне: якщо за існуючим принципом і далі формуватиметься влада, так проводитимуться вибори та продаватимуться мандати, то все залишатиметься абсолютно без змін — політичне протистояння Схід — Захід, позиція — опозиція і закони, що не творяться, а лобіюються і працюють на клан, а не на народ.

Зрештою, ситуація змушує врахувати вимоги часу — де кожен повинен займатись своєю справою: представники народу мають творити закони для народу, бізнесмени — займатись бізнесом, влада — реалізовувати загальнодержавні принципи для суспільства та розвитку країни та її народу. 

Шкода, дуже шкода... Велика, багата держава своїми людьми, котрі вистояли віками стільки лиха, біди і війн, своїми природними ресурсами — гори, моря, ліси, степи, поля і прекрасні родючі землі — і все це віддано на відкуп та у власність декількох сотень олігархічних ненажер, які мають свою «святу» державу там, де заховані їх золотовалютні рахунки і які висмоктують усю кров до останньої краплі з держави під назвою Україна. Вони так добре вивчили психологію українського народу, який завжди терпів до останнього, подивляючись і прислуховуючись іноді до Заходу, а іноді до Сходу. Вони зрозуміли, що після помаранчевої революції з такого народу можна ліпити все, що завгодно, бо він втомився, зневірився і навіть став байдужим...

Свідченням цього вже є перші експерименти над народним запамороченням — прийняття нового пенсійного закону — тиша, прийняття нового Податкового кодексу — тиша, запровадження адміністративної реформи та підготовки до радикальних змін у житлово-комунальній сфері, відповідно до яких все буде віддано на відкуп їхнім інтересам, і, нарешті — на порядку денному земельна реформа — хай йому грець, заберіть і останнє, щоб тільки мир, спокій, незалежність і їхні мільярдні статки.

Скоро Новий рік, нові вибори — голосуйте, радійте новим музичним фонтанам, гала-концертам, на дурняк отриманій олії та гречці. Терпіть, слухайте і сподівайтесь на світле майбутнє, на кращу долю і чесну владу! Демократія вкрай необхідна особливо сьогодні, коли прийшли вони і залишились ми — Народ. Варто розраховувати, зрештою, лише на справедливість, на час та Божу волю, адже такий народ вартий кращого життя, а для держави настав час не лише вшановувати ювілеї незалежності, а й повернутись обличчям до власної історії та її громадян.

P. S. Переконаний, що запропоновані роздуми викличуть іронію та єхидну посмішку у тих, хто вріс назавжди у парламентське крісло і кому ця країна давно вже паралельна, однак сподіваюсь, що переважна більшість ошуканих простих і порядних громадян нашої країни на хвилину задумаються, зітхнуть і скажуть: «Досить!»...