Демократичний курс України передбачає свободу кожного, у тому числі і підприємця, на розвиток власної справи зі своєю унікальністю. Проте якщо кожен бізнес встановлюватиме свої правила для клієнтів, громадяни просто розгубляться у різноманітті пропозицій.

Бізнес має створювати асоціації

Вільний ринок — це одна із головних умов розвитку демократичного суспільства. Щоб він не перетворювався на базар, у ньому мають існувати об’єктивні правила ведення бізнесу, а також діяти відповідні важелі регулювання. Контроль та регулювання державою діяльності кожного підприємця є досить громіздкою та бюрократичною процедурою. Отже, для того, щоб ринок функціонував вільно та розвивався на користь клієнтів, самі компанії повинні об’єднуватись у спеціалізовані асоціації — створювати саморегулятивні структури.

Діалог держави з такими організаціями повинен тривати постійно. Це вигідно обом сторонам. По-перше, держава може делегувати низку функцій саморегулятивним організаціям. Наприклад, збір статистичних та звітних даних від кожного суб’єкта ринку краще здійснюватиме саме профільна асоціація, яка розмовляє з підприємцями однією мовою. Програмне забезпечення та інше обладнання державного регулятора нині не відповідає вимогам сучасності та не надає можливості для ефективної роботи із профільною звітністю, часто не враховує дрібниць спеціалізованої діяльності, за рахунок чого затримується розгляд документів.

Міжнародний досвід та українські реалії

У розвинених країнах функції накопичення, обробки та зберігання інформації делегуються уповноваженим органом саморегулятивним організаціям, які надають державному регулятору вже зведений звіт про розвиток галузі та пропонують зміни, які можуть поліпшити роботу в цій сфері. Приміром, 27 липня 2010 року Російська Федерація ухвалила федеральний закон № 225-ФЗ «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власника небезпечного об’єкта за заподіяння шкоди в результаті аварії на небезпечному об’єкті». Цим нормативним актом передбачена взаємодія страхових організацій в рамках професійного об’єднання — Національного союзу страховиків відповідальності. Основними цілями цієї асоціації є забезпечення взаємодії страховиків у рамках вищезазначеного закону, затвердження стандартів і правил професійної діяльності при здійсненні обов’язкового страхування, а також контроль за здійсненням страховими організаціями виплат.

Як правило, підприємці, які працюють в одній галузі, краще розуміють потреби ринку, тонкощі своєї справи та можуть запропонувати ефективніші інструменти регулювання кожної ситуації. Якщо вони обговорюватимуть різні варіанти вдосконалення власної роботи у профільних саморегулятивних організаціях, обиратимуть найвдаліший проект та рекомендуватимуть його органам державної влади з відповідною аргументацією, то процес прийняття цього рішення та впровадження його у життя значно скоротиться. А час — це гроші. Тож самі учасники ринку отримують можливість ефективно впливати на розвиток галузі саме через саморегулятивні організації.

У страховому ринку, за світовим досвідом, відбувається ефективний розвиток тоді, коли враховується принцип оптимальності державного регулювання. Це означає, що держава регулює діяльність учасників ринку лише у виняткових випадках, коли це абсолютно необхідно, а в усіх інших — делегує частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об’єднуються у саморегулятивну організацію. За таким принципом діє, приміром, Інститут лондонських страховиків — асоціація андерайтерів у сфері страхування морських та авіаційних ризиків, а також вантажів, яку засновано у 1884 році в Лондоні. Одним з напрямків діяльності Інституту є статистика й аналіз причин аварійності світового торговельного флоту. Ця асоціація розробила стандартні, уніфіковані умови страхування вантажів, які застосовують страхові компанії в більшості країн світу.

Враховуючи велику кількість страхових компаній, що не входять до професійних об’єднань, державний регулятор об’єктивно не може проводити обговорення та консультування з кожним окремим учасником ринку, оскільки це потребує великих ресурсних затрат — час на обговорення. Консультування з окремими представниками ринку не забезпечує репрезентативності. А обробка великої кількості розрізнених коментарів та побажань взагалі може затягнути весь процес на невизначений термін. Тому членство страховиків у саморегулятивному об’єднанні має бути обов’язковим. Приміром, у Польщі діє Польська страхова палата, яка утворена в 1990 році. Всі страхові товариства, зареєстровані в цій країні, є її членами. Спочатку членство було добровільним, а з 1995 року — обов’язкове.

Як свідчить світовий досвід, зокрема, Європейського комітету страховиків (СЕА), Міжнародної асоціації страхових і перестрахових посередників (ВІРАR), Міжнародного союзу страховиків технічних ризиків, Міжнародної асоціації страхування кредитів та поручительств (ІСІSА), та інші вагомі функції щодо розвитку страхового ринку можуть покладатися на саморегулятивну організацію. Розроблені професійними учасниками саморегулятивної організації ринку страхових послуг правила та стандарти страхової діяльності мають бути погоджені з державним регулятором, обговорені із споживачами, та діяти як доскональний та реальний інструмент регулювання. Порушення правил, принципів та стандартів саморегулятивної організації призводитиме до вжиття заходів впливу. Таке визнання можливе тільки за наявності прямих норм у Законі України «Про страхування».

Довіряти, але перевіряти

Про ефективність системи саморегулювання можна робити висновки на основі кількісного аналізу впливу рішення на подальший розвиток галузі. Ще такий аналіз називають «соst-benefіt analysіs» — аналіз співвідношення необхідних витрачених ресурсів до тих переваг, які будуть отримані в результаті прийняття та виконання рішення.

На допомогу державному регулятору у здійсненні такого аналізу логічно було б залучити профільні саморегулятивні організації. Проте здійснюватися робота повинна у досить простий спосіб, який можна було б з легкістю перевірити. Найефективніше це реалізувати за допомогою електронного документообігу та спеціальних баз даних. Відповідно й уся звітність страхових компаній на контроль регулятору повинні подаватися в електронному вигляді у формалізованих таблицях та електронною поштою, що заощадить час та буде зручним регулятору та компаніям.

Варто частково передати саморегулятивній організації такі функції державного регулятора: контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринків фінансових послуг; встановлення порядку розкриття інформації та складення звітності учасниками ринків фінансових послуг, ведення інформаційної бази даних, що ведеться з метою регулювання ринків фінансових послуг та затвердження переліку внутрішніх положень та процедур, які повинна розробити та затвердити кредитна спілка для забезпечення своєї ефективної та безпечної діяльності.

Відповідний закон на часі

Деякі з цих функцій уже виконують відповідні асоціації на страховому ринку України, але це здійснюється фрагментарно без належного законодавчого забезпечення.

Для належного виконання поставлених завдань саморегулятивна організація повинна мати право контролювати дотримання її членами законодавства та затверджених саморегулятивною організацією правил, нормативів і вимог. У разі порушення страховиком законодавства та прийнятих саморегулятивною організацією правил до нього можуть застосовуватись встановлені заходи впливу, аж до виключення компанії з числа членів організації. При цьому у разі неможливості члена забезпечити виконання ліцензійних умов саморегулятивна організація повинна мати зобов’язання звернутися до державного регулятора з пропозицією про анулювання ліцензій. У свою чергу, страховики повинні мати право оскаржити у суді рішення саморегулятивної організації щодо застосування до них заходів впливу.

Для прийняття нормативних актів державного регулятора потрібно проводити громадське обговорення, аби згенерувати єдину позицію з тих пропозицій, які надають три асоціації, плюс окремі суб’єкти ринку.

З одного боку, що більше представлено ідей, то ефективніше рішення можна прийняти, розглянувши усі проекти, обговоривши переваги та недоліки кожного та в результаті розробити ще один, який враховував би максимум переваг при мінімумі недоліків та ризиків.

З другого боку, такий процес потребує колосальних затрат. Проводяться «круглі столи» з обговореннями, створюються профільні робочі групи, згодом презентується перший варіант комплексного рішення, проходить вже обговорення нового проекту, вносяться зміни, знову відбувається презентація, доопрацювання і ще невідомо скільки часу мине, доки рішення зможе набути форми законопроекту, а потім пройти усі процедури його прийняття для впровадження у практику. Як наслідок реформування страхової галузі відбувається вкрай тяжко та повільно. У свою чергу, це впливає на рівень інвестиційної привабливості країни та конкурентоспроможності страхового ринку.

Усі процеси з’ясування позицій та вироблення комплексного рішення може взяти на себе профільна саморегулятивна організація, запрошуючи до складу робочих груп експертів державного регулятора. А вже з етапу утворення законопроекту мають підключатися інші державні органи та доводити справу до кінця. Ефективніше організувати процес можна лише тоді, коли відповідальність чітко визначена та перебуває в одного суб’єкта ринку.

На мою думку, однієї профільної саморегулятивної організації цілком достатньо для організації взаємодії страховиків між собою та постійної роботи з державними органами.

Ефективна взаємодія усіх суб’єктів ринку з державою можлива за наявності єдиної консолідованої позиції зі сторони компаній, а таку позицію можна виробити лише за допомогою єдиної саморегулятивної організації, до складу якої увійдуть усі учасники ринку. Така організація має працювати у визначеному законом порядку та сприяти розвитку ринку. І найближчим часом такий закон буде ухвалено.

Андрій ПІНЧУК, народний депутат (Партія регіонів).