Проект земельного закону потрібно виносити на всенародне обговорення

По-перше, у законі навіть не згадується головна заповідь хлібороба — культура землеробства і агротехніка. Простий, навіть не грамотний селянин на своїй присадибній ділянці в обов’язковому порядку використовує органічні добрива, якими його постачає живність, яку він тримає в господарстві. Що використовують так звані фермери та агрохолдинги? Хімію. Дотримуються сівозміни? Ні. Зернові сіють після зернових, соняшник після соняшнику, ще й пишаються тим, що Україна — світовий лідер з експорту зерна та олії. Люди добрі, та від такої статистики плакати хочеться. Адже для родючості землі, мабуть, немає більшого ворога, ніж соняшник. У результаті досягли того, що за рівнем гумусу навіть наші чорноземи тепер поступаються землям об’єднаної Європи.

По-друге, в одні руки дозволено брати в оренду до 6 тисяч гектарів в одному районі та до 5 відсотків орної землі в одній області. Скільки у нас областей? Тільки таким «законним» чином, без підставних осіб, один магнат матиме у своїх руках якнайменше півтори області. Це і є саме те, про що мріяв Калитка: «...Ідеш день, чия земля — Калитчина. Ідеш два — Калитчина...» У результаті новоявлений десяток-другий Калиток і Пузирів перетворять країну на свою вотчину, а селян, що залишилися, — на своїх безправних «кріпаків».

По-третє, хто може гарантувати безпеку селянинові, котрий відмовився продати свій наділ магнатові, якщо сьогодні навіть у держави з її озброєними до зубів силовиками, судом, прокуратурою, бритоголові відморозки відбирають підприємства й організації. Хіба у вас, у Києві, у простих людей серед білого дня не забирають законне житло? І що, хтось захистив їх? Ні. А хто захистить селянина?

По-четверте, як використовувати меліоративні та зрошувані землі? Міністр агрополітики закликав не обов’язково продавати землю. Хотілося б знати, як він собі уявляє дрібного одноосібника на своєму клаптику сьогодні? Чим він оброблятиме свій наділ?

По-п’яте, хто утримуватиме соціальну сферу села? Хто забезпечить зайнятість його жителів? Хто подбає про пенсіонерів та інвалідів? Раніше цим займалися колгоспи й радгоспи. А тепер? От і зникає щотижня по одному селу з карти України. Це що, не геноцид? А що буде, коли всілякі холдинги, які діють за принципом посіяв, зібрав, продав, приберуть до рук усі землі? Їм селяни не потрібні. За нинішньої технології робочих рук потрібні одиниці. Куди подітися решті?..

По-сьоме, що буде з аграрною наукою, системою підготовки кадрів для села, машинобудуванням, легкою, харчовою, переробною промисловостями?

Шкода, що проект цього закону не винесено на всенародне обговорення. Навесні, під час парламентських слухань з цього питання, крім декількох чиновників від влади й науки ніхто більше за ринок землі не виступав. Ось чому ухвалений у першому читанні законопроект  про ринок земель є, по суті, не що інше, як індульгенція для пройдисвітів, котрі всіма правдами і неправдами прагнуть прибрати до рук найкращі у світі землі. Білорусь не танцює під дудку Заходу. Вона не зруйнувала своє село і все, що з ним пов’язано. Подивіться статистику, лише за перший квартал цього року наші сусіди випустили тракторів 60 модифікацій. Більше, ніж Україна за всі роки незалежності.

Вихід із ситуації, що склалася, один — створювати велике, багатогалузеве сільськогосподарське виробництво за найактивнішої участі держави. Тільки в такий спосіб ми виконаємо вимогу Конституції про землю, як власність усього народу, забезпечимо продовольчу безпеку й гарантуємо зайнятість усього населення. Жити потрібно своїм розумом і працювати на потреби своєї країни, свого народу.

Про те, як це здійснити, я вже не раз звертався і до редакцій, і в Мінагрополітики, і у Верховну Раду. Крім формальних відписок — жодної реакції.