Сьогодні в Україні мільйони малозабезпечених отримують мінімальну пенсію. Чому? Відповідь на це запитання, як на мене, проста: такими людей зробила попередній прем’єр Юлія Тимошенко. Довести це дуже просто. Хоча б на прикладі мого брата — Валерія Креховича, ліквідатора аварії на ЧАЕС. У 1989-му він у віці 26 років став інвалідом другої групи. Заробітна плата, з якої нараховували йому пенсію, була достатньо висока: ось і «набігло» йому 120 карбованців — максимальний на ті часи розмір.
«Жарти» попередників
А з 2005 року пенсія мого брата почала падати до мінімальної. Це сталося з вини виконавчої влади: Кабмін не розробив правил втілення в життя закону щодо збільшення мінімальної пенсії. Адже, за логікою, пропорційно мали б зростати й інші трудові пенсії, зокрема й максимальна. Насправді відбувалася велика зрівнялівка. Той, хто заслужив більшого, опинився в аутсайдерах. Як фаховий економіст, Юлія Тимошенко мала б розуміти всю несправедливість такої ситуації. Але...
Тим часом межа максимальної пенсії завжди чітко встановлювалася законодавством. Наприклад, законами України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та «Про державний бюджет України на 2007 рік» визначено, що найвища планка не може перевищувати 12 мінімальних пенсій за віком. Однак чомусь мій брат із його стартовим максимумом, як і тисячі інших людей, втратив свій статус особи, котра заслужила на високу довічну «стипендію».
Довелося відсуджувати чорнобильську пенсію. Але й тут виникли перешкоди. Бо в нашій державі позитивне рішення суду ще не означає його виконання. Конкретно мій брат не одержав відсуджених грошей тому, що начебто апеляційна інстанція «незрозуміло виклала свою постанову» (!). Отакий парадокс: для суду першої інстанції виявилася не зовсім грамотною стилістика і форма викладу думки вищої інстанції. І тому постраждав чорнобилець. (Жодного разу не чула, щоб когось із службових осіб покарали за умисне невиконання або перешкоджання виконанню судового рішення стосовно виплат пенсій та компенсацій чорнобильцям, хоча згідно із законом такі дії підпадають під кримінальну відповідальність).
Отут і виникає ще одна проблема: а для чого інвалідам Чорнобиля ця судова колотнеча, коли одне питання вирішують по-різному, по-різному і виконуються вердикти?
Між іншим, чорнобильці-позивачі самі оплачують судові витрати, і навіть за умови позитивного вирішення гроші за «допомогу» чомусь беруть з потерпілої сторони, яка до того ж має пільгу. Тобто законом звільнена від сплати судових витрат — ця «честь» покладається на державу.
Судовий фільтр, через який пропускають чорнобильських інвалідів, — це лише благодатна нива для процвітання корупції, на що, до речі, прямо вказує і нинішній прем’єр. Однак самим лише виловлюванням «колядників» її в «чорнобильському питанні», не викорінити. Загальнодержавну проблему потрібно розв’язувати відповідно до закону: якщо ним щось передбачено, треба так формувати бюджет, щоб соціальні програми виконувалися. Оскільки, згідно з Конституцією, Кабінет Міністрів має забезпечувати соціальний захист, розробляти і здійснювати загальнодержавні програми соціального розвитку та розробляти проект закону про державний бюджет, то тепер нинішнім урядовцям і особисто пану Азарову доведеться відповідати за виправлення пенсійних «жартів» попередників, а не просто кивати на їхні «гріхи».
Де взяти гроші
Насамперед із держбюджету, якщо розумно скорегувати його видатки, а не діяти за принципом: цим — усе сьогодні, цим — трохи завтра. Можливо...
Свята правда, що «пільги, які неможливо виконати», приймали протягом тривалого часу з ініціативи різних політичних сил. Так само правда, що при цьому вони часто виходили з кон’юнктурної партійної доцільності, а не економічної можливості. Але це не є підставою для їх скасування — електорат не винний. Навпаки. Політична сила, яка у владі, повинна виконати добрі обіцянки своїх опонентів і довести, що вона сильна не гаслами, а діями.
Критерії визначення розміру пенсій для різних категорій не посвяченим у тонкощі цієї процедури складно збагнути, але не настільки, щоб не помітити очевидного: справедливості тут мало. Приблизно тоді, як на Україну насунулася масова мінімалка, розпочався період розшарування пенсіонерів на класи. Хтось зубожів. А хтось опинився у привілейованому становищі й почав отримувати на «заслуженому відпочинку» значно більші виплати, ніж того «заслуговувала» сума їхніх зарплат. Тому й виникає припущення, що щасливці перетягнули з чорнобильців теплішу ковдру на себе.
Подейкують, що везінню, зокрема державних службовців, сприяла дивна практика: їм в останній місяць перед виходом на пенсію виплачували всі премії, матеріальні допомоги, розрахункові, десять місячних посадових окладів... спеціально для того, щоб збільшити розмір належної до нарахування суми. На перший погляд, це начебто нісенітниця. Але, з’ясовується, норми нашого законодавства було вмотивовано так, що за бажання такий порядок міг на державних службовців і не поширюватися. І це нібито також було законно. Бо, згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу», пенсія державного службовця призначалася «в розмірі 80 відсотків від сум їхньої заробітної плати, на які нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», без обмеження граничного розміру пенсій, однак при цьому прямо не вказувалося, за який період часу повинні брати ці суми для розрахунку пенсій (терміни конкретизували і збільшили вже в новому пенсійному законодавстві. Але скільки води, чи, точніше, грошей, викапало за цей час — напевно, більше ніж стронцію з аварійного реактора).
Припускаю, що осіб, котрі отримують пенсії державних службовців, не менше кількості чорнобильців-пільговиків. То чому саме другі опинилися в зоні «підвищеної радіації», чому саме їх, по суті, гамузом запідозрили в шахрайстві і липових довідках, а законність виплат «скороспілих» пенсій чиновників нікого не бентежить?
Ще один імовірний шлях — не пасивність влади у розмовах з Москвою, а порушення питання про компенсацію частини виплат нашим чорнобильцям і афганцям з боку РФ як спадкоємиці СРСР.
Це не нахабство, а цілком умотивований крок. Інакше, виходить, левова частка майна колишнього Союзу — їм, а нам лише гірка спадщина — інваліди, що постраждали від «інтернаціональних» та економічних потуг СРСР.
Тим часом ситуація патова. Частина ліквідаторів-інвалідів, очевидно, звернуться по захист до Європейського суду, і нашій державі доведеться ще довго сплачувати штрафи за порушення прав людини. До того ж моральні та матеріальні борги перед чорнобильцями не зменшаться. Бо обіцяне і законом гарантоване держава повинна виконати в повному обсязі, а не частково. Тим паче що згідно зі статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статтею 46 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» суми пенсії, не отримані вчасно з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Тобто безперспективно розраховувати на те, що всі кривди кануть у давність. А потім — як снігова лавина — доведеться «гасити» санкції за несвоєчасні сплати відсуджених грошей. Адже що далі, то більше людей перетворюються з покірних істот на юридично грамотних громадян. Таких обманути складніше. І все це означає одне: для того, щоб нинішні пенсійні проблеми не стали катастрофою у майбутньому, їх потрібно не відсувати на потім — з наступного місяця, кварталу, року, а розв’язувати сьогодні. З поліпшенням життя поки що не вдалося. То не треба його вже сьогодні погіршувати...
Ніна КРЕХОВИЧ, журналіст.
