Протягом століть бездержавна Україна народжувала талановитих дітей і змушена була проводжати їх на пошуки щастя та на службу як до сусідніх держав, так і за моря-океани. Вони засівали і здобрювали своїм талантом тамтешні науки і культуру, приносили тим землям славу і шану в усьому світі. А вдома про них жило лише узагальнююче: «Нашого цвіту по всьому світу».
Незалежна Україна має врешті повернути додому їхні імена. А деякі, незаслужено забуті й свідомо замовчувані, видобути з небуття. Це й спонукає на пошук ентузіастів-патріотів.
Серед них чільне місце займає провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України, доктор фізико-математичних наук Василь Шендеровський. Саме він вивищив на повен зріст постать славетного вченого і патріота України родом з Тернопілля Івана Пулюя, який відкрив і дослідив Х-промені, але, в силу певних обставин, вони були названі іменем Рентгена. Він багато зробив для розвитку української духовності, за що його ім’я тривалий час залишалось у нас під забороною. Тож лише за незалежності України, 1995 року, з нагоди 150-річчя видатного земляка йому відкрито пам’ятник у Гримайлові, про нього знято фільм, встановлено премію НАНУ його імені. До цього доклав неабияких зусиль Василь Андрійович. Він зробив усе, щоб до нас дійшли і фундаментальні праці І. Пулюя з фізики та електротехніки.
Той збірник був не першим. Бо ще раніше, стурбований відсутністю україномовної науково-технічної термінології, разом зі своїм колегою Володимиром Козирським Василь Шендеровський уклав «Українсько-англійсько-німецько-російський словник фізичної лексики». Продовжуючи ту роботу, вони видають книжку «За правдиве назовництво українське» про наукову мову нашого суспільства. А згодом було перевидання першого повного українського перекладу Святого Письма, здійсненого в складних умовах тогочасних імперських заборон П. Кулішем, І. Пулюєм та І. Нечуй-Левицьким.
Варто додати, що все те робилося не в рамках державних програм, а на гроші спонсорів-благодійників, зокрема й Київської міськради з тодішнім головою Олександром Омельченком.
Конче потрібні суспільству знання про світочів науки українського походження і тих, хто зробив вагомий внесок у вітчизняну науку, потребували оперативного й масового поширення. І В. Шендеровський торує шлях на Українське радіо. Співдружність з відомою журналісткою Еммою Бабчук породила його авторську програму «Нехай не гасне світ науки». Вона лунала кожної другої неділі упродовж п’яти років. В ефір вийшло понад 150 передач. Як згадує сьогодні Василь Андрійович, у них була велика й активна слухацька аудиторія. Їм писали, пропонували нові й нові адреси дослідження.
У мовленого слова, на жаль, короткий вік. Та й не все можна втиснути у відведені в ефірі хвилини. Тому стало питання про впорядкування радіопередач і видання розширених розповідей окремою книжкою. Вона з’явилася 2004 року і, за словами автора, мала дати «бодай найзагальніші уявлення про велич наших надбань, про їхню загальнолюдську цінність, про світочів української науки в царині природознавства, про ті духовні джерела, які завжди підтримували наш український народ життєдайною силою».
Книжка містить 50 нарисів про українських вчених, що зробили вагомий внесок у скарбницю світової науки і культури. З неї багато хто вперше ґрунтовно і достовірно дізнався про видатного археолога Федора Вовка, математика Михайла Кравця, географа-енциклопедиста Володимира Кубійовича, вже згаданого Івана Пулюя, географа Степана та мовознавця Ярослава-Богдана зі славного роду Рудницьких, фізика-винахідника Олександра Смакулу, ошельмованого В. Леніним економіста Михайла Туган-Барановського та багатьох інших.
Відкриваючи для себе ці імена, щоразу переконуєшся, що «український народ, який тривалий час не мав власної державності, був позбавлений правдивої історичної пам’яті... Через колізії історичного розвитку, часом драматичні для українського народу, українським вченим доводилося працювати на теренах чужих держав, і тому їхній талант не був належним чином поцінований у власній вітчизні».
Усе це і спонукало автора продовжити пошук та розширити інформаційні рамки про видобуті з непам’яті імена видатних співвітчизників. А тут суворий вердикт на Українському радіо: досить! Скільки можна про минуле науки. Давайте про сьогодення. І голос В. Шендеровського, який звучав тут упродовж п’яти років, перестав линути до багатомільйонної аудиторії. Залишалося одне: готувати чергову книжку.
Перша розійшлася блискавично. Друге її видання через рік теж не задовольнило попиту спраглого на таку інформацію читача. А у В. Шендеровського була ще купа неоприлюдненого матеріалу. І 2006 року з’явилася друга книга розповідей — ще про 47 славних українців, досі незнаних широкому загалу на рідній землі. Біолог Борис Балінський, хірург Овксентій Богаєвський, археолог Іван Борковський, психолог Олександр Кульчицький, мовознавець Пилип Морачевський, фізіолог Валентина Радзимовська, географ Іван Тесля... Не шукайте цих імен в енциклопедичних словниках радянської доби. Вони служили Україні, а не владі і здебільшого робили корисну справу для нашого народу за кордоном.
Здавалося: все, можна й крапку поставити. Тим більше, що на ниві дослідження видатних особистостей минулого нашої землі працював і працює чималий загін допитливих до історії як науковців, так і літераторів. Але В. Шендеровський краще за когось знає науковий світ, білі і затемнені його сторінки. Тому й продовжив роботу. І цієї осені з’явилася його третя книжка — «Нехай не гасне світ науки», у якій автор відкриває нам ще 51 постать визначних українських природознавців і діячів історії та культури, чиє подвижницьке служіння улюбленій справі й рідній землі викликає повагу та вдячність нащадків. І є прикладом для творців нової України.
І насамкінець. Зроблене Василем Шендеровським теж викликає повагу і вдячність. Його подвижництво в дослідженні та популяризації досі незнаних і маловідомих славних сторінок вітчизняної науки і культури варте певного визнання. А він й досі навіть не заслужений діяч науки і техніки. Хоча зроблене ним важить значно більше.
Микола МАХІНЧУК, член Національної спілки письменників України.
