Півтора року тому газета «Голос України» уже писала про складну ситуацію з будівництвом мостів на Прикарпатті. Сьогодні знову стоїмо на тих же мостах і фіксуємо майже ту саму картину. Міст поблизу села Сивка-Войнилівська на автомобільній дорозі Бурштин—Калуш іще більше занепав. У нього такий пошарпаний і занедбаний вигляд, що не треба бути й фахівцем, щоб поставити діагноз. Перед в’їздом на нього — знак, який вимагає обмеження ваги транспорту до 8 тонн і застерігає водіїв їхати по центру мостового полотна — від лиха подалі. Новий міст, що мав би його замінити, вже важко назвати новим. Будівництво його розпочато 17 років тому. З 2009-го його законсервовано. Конструкції, які встигли змонтувати, нищить корозія. Скільки їм ще іржавіти, не відає ніхто. Тим часом сюди вже вкладено майже 22 млн. грн. А кошторисна вартість об’єкта піднімається, як ртутний стовпчик у спеку, бо ціни на місці не стоять. Споруда вже, кажуть мостобудівники, «подорожчала» на 10 млн. грн. І далі дорожчатиме.

Як мокре горить

Біля села Драгомирчани на будівництві нового мосту через річку Бистриця Солотвинська, що на автомобільній дорозі державного значення Стрий—Чернівці—Мамалига, теж не надто жваво. Працівники підрядної організації ТДВ «Трансміст» того дня відсипались у вагончиках, дорога техніка простоювала. «Не підвезли балок, не маємо що монтувати», — пояснювали люди. Роботи на цій будові почалися 2008-го. За 2008—2009 роки тут освоєно 39 млн. грн. (кошторисна вартість мосту — 123 млн. грн.). У 2010 році роботи не велися. Цьогоріч розпочалися у вересні. Робітники кажуть, що через вісім місяців могли б здати цей міст в експлуатацію, якби було фінансування. А тим часом транспорт іде через об’їзний міст з металевих конструкцій типу САРМ. Збройні Сили дали цей міст ДП «Івано-Франківський облавтодор» у тимчасове користування на час ліквідації наслідків стихійного лиха. Віддавали на рік, а отримати назад не можуть уже четвертий.

Загалом у новий рік область вступить з 20 недобудованими мостами на автомобільних дорогах загального користування. Всього ж кількість незакінчених об’єктів будівництва та капітального ремонту на шляхах, якими опікується Івано-Франківський облавтодор, становить 33. На їх завершення потрібно понад півмільярда гривень. 

А динаміка надходжень коштів така: у 2008 році — 351 млн. грн., 2009-му — менш як 133 млн., 2010-му — нуль, 2011-му — 62,5 млн. грн. У результаті за останні роки в області споруджено лише три мости. 

Ще вісім — у стадії будівництва. На решті — мертвий сезон.

Австрійські споруди стоять, а нові падають

Дорожники скаржаться на брак фінансування з боку держави, що призводить до хаосу в їхньому господарстві. І, звичайно, мають рацію. Але якщо найменша повінь щоразу зносить наші мости, як тріски, то тут теж є над чим замислитися. Під час стихії 2008 року було знищено 68 мостових переходів, ще 76 — пошкоджено. Крім того, істотно постраждали дороги, підпірні стінки, водопропускні труби, транспортне огородження та інше облаштування. Свої збитки дорожнє господарство тоді оцінило в колосальну суму — 2,84 млрд. грн. Та вже тоді прикарпатці запримітили цікаву особливість. Мости, збудовані ще за Австро-Угорщини, на повірку виявилися міцнішими, ніж ті, які будували уже за їхньої пам’яті. Столітні мости, зведені вручну, дали фори спорудам, збудованим з використанням досягнень науково-технічного прогресу. Один з таких мостів з’єднує береги Дністра у селі Нижневі Тлумацького району.

— Жодної документації на цей міст немає, — розповідає перший заступник начальника Івано-Франківського облавтодору Микола Кузьма. — Фундаменти тоді закопували вручну. Робили дерев’яну коробку, опускали її і ззовні «одягали» в ще більшу. Проміжок між стінками коробок забивали глиною. З тієї криниці вичерпували воду, опускали туди людей, які вручну копали і витягали звідти землю, аж поки не впиралися у тверде каміння. Тоді вимішували вручну бетон, заливали каміння і ставили металеві конструкції.

До речі, метал тоді теж був не пара нинішньому. «Два роки тому ми доручили одній фірмі пофарбувати той міст, — згадує Микола Миколайович. — Потім працівники розповідали, що такого металу вони ще не зустрічали. Завжди під тиском піскоструменю корозія відвалюється пластами, а тут її не могли відбити».

Ще одна пам’ятка мостобудування, яка досі дивує фахівців, — два тунелі у селі Микуличині Яремченської міської ради, яким теж по сто років. До речі, відтоді на Прикарпатті жодного тунелю збудувати не спромоглися.

— Коли Віктор Ющенко був Президентом, то поставив перед нами завдання — побудувати дорогу в об’їзд Яремчого, — згадує Микола Кузьма. — Ми зробили її проектування, яке передбачало два тунелі. За попередніми підрахунками, така дорога коштувала б державі 3 млрд. грн. А тоді на все дорожнє господарство України виділили саме стільки коштів. Ми доповіли про такий проект Президенту, і на тому все закінчилося. Тож можете собі уявити, які гроші вкладала Австро-Угорщина, щоб побудувати залізницю та тунелі.

Потерпають від... Євро-2012

Дорожники запевняють, що вміють будувати штучні споруди не гірше від австрійських. Після повені, натхненні закликами влади будувати мости на сторіччя та запевненнями, що краще збудувати раз, але добре, розробили  чудові проекти мостів, які, власне, нині реалізують. Але вони дорогі. Тому будівництво й рухається, як мокре горить — не вистачає у держави на них грошей. А тут ще й Євро-2012...

— Минулого року нас зовсім не фінансували, бо всі кошти йдуть на Євро-2012, — скаржаться дорожники. — У тих областях, які внесено до програми чемпіонату, дорожня галузь розвивається. В інших, як наша, занепадає.

Шляховики прогнозують пожвавлення дорожнього будівництва в області лише після Євро. І то якщо держава після чемпіонату з футболу не залишиться з боргами.

Утім, Євро-2012 таки зачепить наші дороги. Нещодавно на нараді у Львові вирішено у дні футбольного чемпіонату весь великогабаритний транспорт пропускати в об’їзд Львова — по автомобільній дорозі від Стрия до Рогатина і з Рогатина на Перемишляни. Водіям одразу на кордоні вручатимуть дорожній лист з маршрутом через Прикарпаття, щоб зменшити навантаження на львівські вулиці. Апробували цей  шлях під час футбольного матчу Україна—Австрія, який відбувся у Львові.

— Для нас таке рішення було несподіванкою, бо раніше вважалося, що львівський напрямок упорається з транспортним потоком. Та до львівського стадіону є лише два під’їзди. Тому й вирішили прийняти маршрути об’їзду Львова через Рогатинський район. Ми погодили такий об’їзд і трішки підремонтували цю дорогу. Під весну знову доведеться нею займатися, щоб підготувати до Євро-2012.

За погані шляхи «дякуймо» повеням

Цьому відрізку шляху пощастить, якщо можна так сказати. Іншим дорогам доведеться зачекати, хоча свій ресурс вони давно вичерпали.

За словами Миколи Кузьми, реконструкції та капітального ремонту потребують 90 відсотків усієї мережі доріг області.

Причина того, що майже все дорожнє господарство дійшло до такого життя, повені та стихії, які за останні десятиріччя, кажуть, навідувалися на Прикарпаття 13 разів. Усі кошти йшли на відновлення пошкоджених об’єктів, проїздів до населених пунктів тощо. У результаті не дотримувались нормативні міжремонтні терміни, погіршились транспортно-експлуатаційні характеристики всієї мережі автомобільних доріг, несуча здатність мостів. Так, за словами фахівців, сьогодні капітального ремонту потребують 150 мостів. Гроші, які мали йти на поточний ремонт доріг, використовувалися найперше на зведення тимчасових мостів.

— Якщо взяти центральну чи східну Україну, то там що дали на дороги, те на дороги і використали. А у нас більшу частину дорожніх коштів з’їдають мости, — скаржаться шляховики.

А мостів на Прикарпатті — 1200. Це вдвічі більше, ніж в середньому в Україні. 70 відсотків з них збудовані за старими нормативами, що не відповідають сучасним вимогам ні за габаритом, ні за навантаженням. Їх треба якщо не перебудовувати, то укріплювати — і столітні, і зведені у 60-х роках, коли опори не забурювали, бо не мали бурових машин. Але і таке укріплення — річ не дешева. Укріплення мосту в селі Заріччя Надвірнянського району коштувало мільйон гривень. «Тепер можемо сказати, що років 20 проблем з цим мостом у нас не буде. Якби ми так укріпили всі мости, то не знали б біди. Але де взяти на це кошти?»

— Постійно працюємо в аварійному порядку, — відверто зізнаються дорожники. — Під час весняного обстеження виявляємо найкритичніші мости і ліквідовуємо на них небезпеку. Потім — те саме під час осіннього обстеження. Поточні видатки ідуть на запобігання аварійним ситуаціям. Немає плановості в роботі, скажімо, цього року перебудувати 30—40 мостів, наступного — ще стільки само. Немає сталого фінансування.

У результаті — ні добрих доріг, ні добрих штучних споруд. Як пожартував один із співрозмовників, хоч з моста у воду...

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.