Сергій Смирнов: «Навчаємо студентів не на плакатах і кресленнях. У нас діє атомний реактор!»

16 грудня 2011 47

17 грудня 2011 року Севастопольське вище військово-морське інженерне училище відсвяткує шістдесяту річницю від дня заснування. Унікальний військовий вуз, який у радянський час готував офіцерів для атомного підводного флоту СРСР, з набуттям Україною незалежності «зняв погони» і після низки перейменувань і реорганізацій став єдиною своєрідною «кузнею кадрів» для мирного атома — Севастопольським національним університетом ядерної енергії та промисловості (СНУЯЕіП). Не лише не розгубивши при цьому своєї унікальності, а, навпаки, примноживши її й зміцнивши авторитет до міжнародного рівня. Але про це трохи пізніше.

Першим «подарунком» колективу СНУЯЕтП стало Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1191-р «Деякі питання управління вищими навчальними закладами». Документ зобов’язує «Прийняти пропозицію Міністерства освіти і науки, молоді та спорту щодо передання до 1 січня 2012 р. вищих навчальних закладів І—ІV рівнів акредитації, навчально-методичних і науково-методичних закладів... у сферу управління міністерства». У списку з доброї півсотні навчальних закладів поряд з технікумами механізації й електрифікації сільського господарства, аграрними та лісовими коледжами, морехідними училищами рибної промисловості, аграрними та медичними університетами, Академією митної служби України значиться й Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості.

Ініціатива МОНМС, підкріплена розпорядженням Кабміну, у колективі СНУЯЕтП викликала, м’яко кажучи, деяке здивування й легкі сумніви. Що, власне, можна пояснити: на практиці перепідпорядкування та реорганізація не завжди добре позначаються і на навчальному та науково-дослідному процесі, і на повсякденній діяльності професорсько-викладацького складу і студентів. Утім, у бесіді з кореспондентами «Голосу України» ректор СНУЯЕтП Сергій Смирнов акцент робив на позитивних моментах реорганізації:

— Перепідпорядкування нашого університету МОНМС, по суті, має стати благом, у першу чергу, для міністерства. Тому що воно отримає новий і дуже важливий для країни напрям у своїй роботі: весь процес підготовки фахівців для ядерної енергетики і ядерного паливного циклу країни. Ступінь впливу міністерства і на процес, і на якість підготовки кадрів для атомної енергетики зростає багаторазово, і у такий спосіб відомство опосередковано, але активно братиме участь у забезпеченні безпеки діяльності атомних електростанцій і подальшому розвитку атомної енергетики України й інших країн.

Крім нашого університету, кадри для атомної промисловості й енергетики готують у Київському й Одеському національних політехнічних університетах. Але унікальність нашого вузу в тому, що у нас цільна та відпрацьована роками система підготовки фахівців з усіх напрямів, необхідних для повноцінного функціонування атомної енергетики країни. Досить сказати, що, за моїми оцінками, більше 80 % молодих фахівців, які щорічно поповнюють колективи атомних електростанцій, — випускники нашого вузу.

Ми готуємо кадри для заводу ядерного палива, рішення про будівництво якого прийнято керівництвом країни, і вже навіть обрано майданчик.

Ми дуже сподіваємося, що в МОНМС з особливою увагою й з усією відповідальністю поставляться до свого нового «підлеглого»: нашого єдиного у світі(!) вузу, що готує фахівців з експлуатації ядерних установок і для підприємств ядерного паливного циклу.

Завдяки нашому вузу МОНМС виходить на новий — міжнародний — рівень підготовки фахівців-ядерників і проведення науково-дослідних робіт. Наші можливості в цій сфері, повторюся, унікальні у світовому масштабі: ми готуємо фахівців на реальному обладнанні — у нас діє атомний реактор. Навчання на ньому дає змогу реально досягти необхідного рівня культури безпеки в роботі персоналу на об’єктах ядерно-паливного циклу й атомної енергетики.

Ми вчимо студентів не на плакатах, кресленнях і схемах. Наші студенти та курсанти працюють на реальному обладнанні, яке експлуатують в атомній енергетиці: на діючому атомному реакторі; на діючих тренажерах з управління атомним блоком — таким само, як на Запорізькій АЕС; у реальній лабораторії з реальними високорадіоактивними речовинами.

Тобто зі студентської лави майбутній фахівець виховує в собі необхідну в такій складній і відповідальній професії найсуворішу технологічну дисципліну. Водночас цілеспрямовано позбувається цілком природного — для непідготовленої людини — страху перед небезпеками, характерними для робіт з радіоактивними матеріалами, з устаткуванням атомної енергетики. Тільки при роботі не «жартома», а «насправді» можна досягти необхідної якості того, що прийнято називати людським фактором.

Останнім часом Фукусіма стала загальною назвою. Про якість японського обладнання, особливо — контролюючої електронної апаратури, не посперечаєшся: загальновідомо, що вона найвища у світі. Із чого, як фахівець, роблю висновок: першопричина інцидентів на японських АЕС — у людському факторі. Японія дає нам зайве підтвердження тому, що персонал повинен бути дуже добре підготовлений. Необхідний високий рівень наш вуз забезпечує завдяки, крім іншого, саме наявності в нашій навчально-матеріальній базі діючого дослідницького реактора ІР-100 і ще двох ядерних установок. Цей факт відкриває чудову перспективу для МОНМС в сфері проведення міжнародних дослідницьких робіт. Це значить, що міністерство може одержувати на реалізацію міжнародних проектів серйозні гранти, розширювати дослідження й співробітництво в ядерній фізиці, атомній енергетиці, виробництві ядерного палива, його утилізації. Раніше такого напряму в діяльності МОНМС не було й не могло бути зі зрозумілих причин. Тепер, з переходом нашого вузу в сферу управління МОНМС, це стає реальним.

Єдина в Україні можливість проводити випробування будь-якої апаратури (наприклад, обладнання для космічної галузі, побутової техніки, усіляких електронних виробів) на стійкість до радіаційного впливу — тільки в нашому вузі, на нашому ІР-100.

Звичайно, основним нашим завданням є підготовка фахівців для атомно-енергетичного комплексу України. Однак університет прагне йти в ногу з часом, тому пильну увагу ми приділяємо й інформаційним, і нанотехнологіям. Наші співробітники розробили унікальні технології одержання нанопорошків рідкісних і рідкоземельних металів, а також наноматеріалів для сонячних батарей.

А це значить, що для міністерства через наш вуз відкриваються перспективи в найсучаснішому й у найперспективнішому з усіх поглядів напрямі — дослідницька та наукова праця в сфері нанотехнологій.

Не стверджуватиму, що рішення уряду в колективі спочатку сприйняли однозначно позитивно. Але керівництво вузу вивчило ситуацію, проаналізувало її й провело серед професорсько-викладацького складу, серед співробітників і студентів роз’яснювальну роботу.

Ми однозначно готові працювати в нових умовах. І дуже сподіваємося, що в МОНМС нашу специфіку й специфічність оцінять повною мірою. Без перебільшення скажу, що наш вуз — надбання всієї країни. Ми готові зустріти гостей будь-якого рівня, все показати, розповісти, пояснити. Ми готові до повноцінної роботи в нових умовах.

Бесіду з ректором СНУЯЕТП записав Микола Магдич.

Севастополь.

P. S. Оптимізм ректора з приводу взаєморозуміння з новим начальством, схоже, мають підстави поділяти й підлеглі: рік тому, коли СНУЯЕтП був у підпорядкуванні Міністерства енергетики та вугільної промисловості й про перепідпорядкування ще навіть не йшлося, Міносвіти видало наказ № 1114, у якому високо оцінило підсумки проведеної у вузі І Міжнародної літньої школи програмування (МЛШП). Настільки високо, що севастопольцям надали право проводити МЛШП включно по 2016 рік. До слова, школу можна розглядати як ще один напрям роботи вузу на перспективу: вона — завершальний етап підготовки українських студентів-програмістів до участі у фіналі чемпіонату світу із програмування для студентів.

На знімку: за пультом управління реактором — начальник зміни ІР-100, випускник СНУЯЕіП Олексій Козельчук.

Старший викладач кафедри паротурбінних установок і допоміжних механізмів Валентин Пантель (третій праворуч) консультує студентів-третьокурсників інституту атомної енергетики.