Єдність країни та захист прав людини — це головні складові національної ідеї України

Професор соціології Нью-Йоркського університету та університету Осло Країг Келгон, який є автором суб’єктивістського розуміння понять «нація» і «національна ідея», вважав, що їх не можна визначати за допомогою лише емпіричних параметрів, таких, наприклад, як здатність досягти суверенітету, утримувати внутрішню єдність, відстоювати свої кордони чи претендувати на давню культуру: «Нації скоріше оформлюються через певний спосіб самоствердження,  мовлення, мислення і дії... які дозволяють створювати колективну ідентичність, мобілізовувати людей на виконання колективних задумів, розрізняти народи та відповідні види побуту». Все це, на думку К. Келгона, і становить основу «національної ідеї», того набору понять і визначальних рис, цінностей, за допомогою яких нації знаходять шлях до єдності. До найбільш значущих складових цього набору, на думку 

К. Келгона, можна віднести:

— ідею неподільності нації;

— ідею ототожнення населення з нацією;

— безпосереднє ототожнення індивіда з нацією.

Враховуючи наші реалії, для України такий підхід може бути рятувальним кругом у вирі різних уявлень про можливу національну ідею, який буде здатний згуртувати все українське суспільство, незалежно від національностей, мови, віросповідання.

Українське суспільство усвідомлює актуальність і нагальність розробки в українській державі сильної національної ідеї, яка об’єднає весь український народ на основі демократичних стандартів і верховенства права людини і громадянина. І таке усвідомлення вже є першим кроком до розробки національної ідеї.

Проаналізувавши всі зовнішні і внутрішні причини відсутності в нашій країні національної ідеї, ми виділили основні:

1. Роз’єднаність різних соціально-культурних груп у суспільстві та відчуження громадян від держави, що абсолютно несумісне з аксіомою про силу держави в єдності її території й громадян.

2. Поширення «епідемії» ксенофобії, антисемітизму, расизму, дискримінації. Великим негативом для українського суспільства є зростання рівня нетерпимості на національному ґрунті, що зріс за 15 років у рази. Згідно з результатами соціального моніторингу «Рівень національної дистанційованості громадян України» Інституту соціології НАН, в Україні близько 8% населення виявляє екстремістську орієнтацію відносно до інших етнічних груп і національностей, з яких в 1% відзначається дуже високий рівень таких настроїв (близько 400 тис. осіб).

Наприклад, толерантне ставлення до євреїв знизилося з 30 до 11 відсотків, до росіян — у 2 рази, до ромів — в 5 разів. Така внутрішньодержавна боротьба не дає перспектив на майбутнє. А найкраща перевірка нації на цивілізованість — толерантність і те, як люди піклуються про своїх співгромадян.

3. Зростання кількості емігрантів. Україна — п’ята держава у світі за кількістю тих, хто шукає кращого життя за кордоном. При цьому часто на ці пошуки вирушають фахівці високого рівня: інженери, медики, а також активна молодь. Таким чином, дуже швидко бідніє інтелектуальний капітал нашої країни.

4. Слабкість і молодість держави, у зв’язку з чим інші країни та міждержавні об’єднання використовують Україну в своїх геополітичних іграх, ведуть на нашій території інформаційні та політтехнологічні війни, що посилюють конфліктність та відчуженість в українському суспільстві.

Відсутність національної ідеї, яка б об’єднувала суспільство — це найголовніший виклик цілісності та єдності держави, її національної безпеки.

Українському суспільству та політикам потрібно зрозуміти, що нація не потребує жорстокості, щоб бути стійкою. А різноманіття країни — це її багатство і цінність. Ці тези необхідно враховувати при реалізації державної політики. Побудувати сучасну демократичну державу можливо і потрібно не на принципах ворожнечі або переваги однієї групи над іншою, а на засадах толерантності та поваги як умов демократичного розвитку країни.

По-перше, треба відкрито ставити питання про національну ідею не стільки виходячи з минулого і навіть сьогодення. Потрібно будувати проекцію на майбутнє. Національна ідея — це стратегічне бачення розвитку держави та її гуманітарної сфери на перспективу, яке ґрунтується на досягненнях, які ми вже маємо: незалежність, суверенітет, культурні традиції та цінності.

По-друге, незалежно від обраної формули національної ідеї, в її центрі має знаходитися людина, її інтереси, дотримання прав і свобод. Зараз Україна посідає четверте місце за кількістю звернень громадян до Європейського суду з прав людини (наразі на розгляді знаходиться близько 8 тисяч заяв від українців).

Також держава зобов’язана створювати рівні умови для всіх громадян. Наприклад, у тому ж мовному питанні повинні бути однакові можливості для вивчення і використання державної та регіональних мов або мов національних меншин, які громадяни вважають своїми рідними чи які хочуть опанувати.

По-третє, поняття національної ідеї необхідно перемістити з філософської категорії в практичну. Вона повинна ґрунтуватися не на утопічних образах, символах і яскравих гаслах, а стати фундаментом прогресивного суспільства та формування нової парадигми його розвитку, проведення реформ. У першу чергу це стосується економічного і соціального добробуту громадян України.

Об’єднуючою ідеєю має стати гасло «Україна для людей» — позиція Президента Україна Віктора Януковича, викладена в його передвиборчій програмі. Також я впевнений, що у найближчі декілька років зростання економічного благополуччя в державі, звичайно ж, буде сприяти об’єднанню українських громадян.

Безумовно, розвиток будь-якої держави визначає його національна ідея. Головне наше завдання на сьогодні — не допустити суспільної ескалації: ситуації, яку у своєму творі «Левіафан» Томас Гоббс описав як нещадну «боротьбу всіх проти всіх».

Соціальне відчуження, спроби встановлення домінування одного етносу і мови — це шлях в нікуди, який несе очевидну небезпеку для України. Не меншу загрозу становить політика невтручання держави в процеси соціальної ентропії, що відбуваються в українському суспільстві.

Нам не можна ні на мить забувати про те, що єдність і сила нації в сучасному глобалізованому світі — в її різноманітті, в різноманітті всіх її складових елементів: різних мов, традицій, культур, історичного минулого тощо.

Саме така «єдність нації» і має стати національною ідеєю молодої української держави. Усвідомлюючи це, я переконаний: ми зможемо побудувати свідоме, правове, по-справжньому процвітаюче громадянське суспільство й лідируючу потужну державу.