Не так страхування, як підстраховка

Знайти офіційну статистику, скільки та яких посівів було застраховано в області, практично неможливо. Оскільки обов’язкове страхування відсутнє, то й звітності немає. Окремі договори — це приватна справа і господарств, і самих компаній. Але й про них мало що відомо. Не так через комерційну таємницю, як через те, що охочих укласти такий договір практично не було.

Обійшовши кілька страхових компаній, не знайшла жодного прикладу, коли б хтось із товаровиробників наважився застрахувати осінні посіви. Лише в одній пригадали, як до них навідався фермер. Запам’ятався він саме через те, що розпитував про страхування врожаю. З’ясувалося, що француз, одружившись із українкою і переїхавши до Старокостянтинівського району, там взяв в оренду землю. З огляду на те, що на його батьківщині всі аграрії так чи інакше страхують сільськогосподарські ризики, він намагався зробити це в Україні. Яким же було його здивування, коли дізнався, що чи не єдиний звернувся до компанії з таким проханням.

Мало того, що селяни відмовились від такої послуги, то й самі страховики перестали її пропонувати. Відверто зізнаються: невигідно, особливо в ситуації, схожій на цьогорічну, коли спостерігається масова загибель посівів. Платити за них компаніям не з руки.

— Раніше до нас частенько навідувались представники різних страхових компаній, рекламуючи свої умови, — розповіла Аліна Колесник, головний агроном Городоцького сільгоспуправління. — А цього року — жодної пропозиції. Однак ніхто за цим не шкодував. Маючи багаторічний досвід, керівники господарств самі відмовились від таких послуг. Мало хто з них може пригадати, коли востаннє отримували відшкодування від компаній за втрачений урожай.

Ще кілька років тому держава, виплачуючи певні компенсації у рослинництві, ставила і свої умови. Скажімо, отримати дотацію можна було лише тоді, коли застрахував частину посівів. І господарства змушені були виконувати їх. Не так через те, що мали зиск від страхування, як через страх втратити державну фінансову підтримку. Тепер немає жодних зобов’язань. Ніхто нічого нікому не винен.

Хоча саме тепер кошти ці були б вкрай потрібні. Адже в тому ж Городоцькому районі озимі зійшли лише трохи більш як на половині засіяних площ. Найгірша ситуація з пшеницею, адже під неї було відведено близько тринадцяти тисяч гектарів. Поки що ніхто не береться прогнозувати, якими будуть навесні ці поля. Можливо, частину доведеться пересівати іншими культурами, частину — досівати. Дехто в районі вже тепер почав пересівати. Так, замість півтисячі гектарів ріпаку, що так і не зійшов, вже засіяли озиму пшеницю.

У кожному господарстві, як можуть, рятують ситуацію, але в переважній більшості не розраховують на великі врожаї. Михайло Закордонець, головний агроном Теофіпольського райсільгоспуправління наводить свої аргументи:

— Щороку в районі зберігаються стабільні площі посіву озимої пшениці — близько десяти тисяч гектарів. До того, як днями випав перший сніг, а це чи не перші опади з середини серпня, сходи були зафіксовані на 97 відсотках посівних площ. Показник начебто непоганий. Але проблема в тому, що паростки почали проростати надто пізно, лише після того, як волога з’явилась у повітрі. У результаті замість того, щоб рослини о цій порі вступили вже у фазу кущення, вони пустили лише по одному листочку. Навіть якщо надалі складуться сприятливі погодні умови, важко сподіватись на врожай, подібний до цьогорічного. Адже восени район зібрав 150 тисяч тонн зернових, середня врожайність пшениці становила 56 центнерів з гектара. Розраховувати на такі цифри наступного року не доведеться. Добре, якби зібрали хоча б по 30 центнерів з гектара.

А тим часом витрати на посівну та догляд за рослинами не стали меншими. У середньому в області витратили 3—3,5 тисячі гривень на посів кожного гектара озимих. У разі пересіву ці суми автоматично зростають удвічі. Тому при витратах у шість тисяч гривень на гектар важко розраховувати на те, що в наступному сезоні збережуться теперішні ціни і на зерно, і на хліб.

Фахівці радять усім господарствам запастись не тільки додатковим насінням, а ще й добривами. Тільки масове підживлення зможе надати слабким рослинам сили. Але це потребує вільних коштів, з якими в господарствах сутужно. А прогнозуючи найближче майбутнє, керівники намагаються бути ще ощадливішими. Адже ось уже кілька років поспіль швидку і надійну грошову підтримку надавав ріпак. Оскільки ціни на нього тримаються стабільно високі, а збирають одним із перших, то ріпак фінансує і жнивну, і посівну кампанії. Та розраховувати на ці «кредити» наступним літом навряд чи доведеться. В області ріпак зійшов найгірше: із посіяних 75 тисяч гектарів сходи з’явились лише на 50 тисячах. Але й серед них третина — у незадовільному стані.

Саме таке співвідношення в Ізяславському районі, де з п’яти тисяч гектарів ріпаку третина не зійшла. Втім, те саме стосується й інших культур. Але вплинути на ситуацію практично неможливо, залишається лише чекати, добрі чи погані сюрпризи принесе хліборобам весна.

На фінансову підтримку очікувати не доводиться. Від урядовців на місцях не отримали навіть обіцянок на те, що втрати від осінньої посухи будуть хоч якось компенсовані. У міністерстві лише поквапились заявити, що зайвих коштів немає, тому всі проблеми, які виникають у рослинництві, господарствам доведеться розв’язувати самотужки.

Оскільки добровільного страхування посівів практично не проводили, то про ці компенсації не йдеться. У виграші буде не так той, хто застрахувався, як той, хто підстрахувався, зменшивши клин озимих. Скажімо, у Теофіпольському районі тепер не нарадуються, що надали перевагу цукровим бурякам, а не ріпаку. Із посіяного рівно половини вже немає, і заспокоює лише те, що під ріпак відвели трохи більш як тисячу гектарів. Зате буряку планують посіяти навесні не менш як п’ять тисяч гектарів.

Щоправда, високий врожай і тоді чималою мірою залежатиме від погодних умов. Бо навіть негативний осінній досвід так і не підштовхнув страховиків до активних дій. Втім, важко сподіватись на зрушення за старих правил гри, коли, вносячи чималі страхові внески, аграрії не можуть отримати обіцяних виплат.

Хмельницька область.