Криміналізація суспільства й тотальна юридична непередбачуваність супроводжують українців останнім часом скрізь. І не треба бути експертом у галузі справедливості чи проводити соціальні дослідження на тему: «Як часто вам доводилося сумніватися у верховенстві права в окремо взятому місті чи державі в цілому?», щоб з’явилися підстави для розчарувань. Суспільство давно вже зневірене, налякане і дещо зачерствіле від тих доз беззаконня, що вливаються повсякчас і всюди. Кожному, якщо не самому, то якось опосередковано через сумний досвід родичів, друзів, знайомих, доводилося стикатися з безкарністю тих, хто зазіхнув на чиєсь майно, здоров’я чи навіть життя, але не поніс за те покарання. Тож запозичена десь колись приказка «З дужим не борись, із багатим не судись» давно вже адаптувалася до української ментальності і нікого не вражає власною абсурдністю.

Щоб сказане вище не скидалося на звичайне бурчання невдоволеної чимось людини, наводжу конкретний приклад того, як легко правда може загрузти в беззаконні. До нас у редакцію звернулися люди з купою підтверджувальних документів, що свідчили про незрозумілі речі навколо конкретного випадку з кримінальним відтінком. Із наданих паперів вималювалася вся картина. 20 серпня нинішнього року близько першої години ночі невідомі (на той час) особи примушували киянина О. В. Попова написати розписку, що він винен громадянину А. (ім’я в інтересах слідства не розголошується) ні мало ні багато — 150 тисяч доларів США. Оскільки чоловік ніколи ні в кого такої суми не позичав, відповідно, й зізнаватися ні в чому не бажав. Візитери вивезли його до Вишгородського району і, виявивши неабияку наполегливість (яку згодом засвідчили медексперти і яку без сліз на очах не можуть згадувати рідні постраждалого), переконали чоловіка в «доцільності» написання боргової розписки.

Найперше, що зробив постраждалий після примусової «прогулянки» нічним Києвом, — написав відповідну заяву до СВ Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, де виклав усю інформацію про побиття його кількома «в масках», про їхні вимоги й написання ним боргової розписки. Після цього там порушили кримінальну справу й О. В. Попова визнали потерпілим. Правоохоронці спрацювали миттєво, швидко вийшли на слід підозрюваних і після проведення низки оперативних заходів 6 листопада затримали організатора злочину, громадянина А.

Зважаючи на те, що злочин, у вчиненні якого обвинувачуються нічні візитери разом з їхнім організатором, є тяжким, пов’язаним із застосуванням насильства до особи та незаконним позбавленням волі, покарання за який передбачено законом на термін від п’яти до десяти років, слідчий підготував подання про обрання керівнику злочинного угрупування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Однак прокурор Подільського району, не зважаючи на фактичні обставини справи, не враховуючи тяжкості злочину, те, що є реальна загроза правам і свободам потерпілого, що підозрюваний у подальшому може чинити тиск на свідків, перешкоджати встановленню істини у справі, вирішив не брати А. під варту, обравши запобіжний захід у вигляді застави. Як мінімум, дивним видається те, що інші четверо учасників нападу й вимагання розписки, котрі були безпосередніми виконавцями, таки перебувають під вартою (значить, вони — небезпечні для суспільства).

Родина О. В. Попова живе в стані постійного страху й тривоги.

Ще до нападу протягом декількох місяців їм надходили постійні погрози.

У постанові про порушення кримінальної справи та прийняття її до провадження, виданій старшим слідчим СВ Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві капітаном міліції А. В. Вишневським, зокрема, йдеться: «Приводом до порушення є заява Попова О. В., а підставою — достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, передбаченого ст. 189 КК України». З огляду на вчинок, на який А. зважився заради легкої наживи, важко назвати його адекватним, а дії прокурора зрозумілими... Адже не відомо, на що здатен А., перебуваючи нині поряд із тим, на чиє здоров’я та майно зазіхав.

І продовжує зазіхати. Днями стало відомо, що підсудний А. за борговою розпискою, яку отримав незаконним шляхом, подав позов до одного з Олександрійських судів, що в Кіровоградській області, про притягнення до відповідальності свого «боржника» та накладення арешту на все його майно. 18 листопада вже й перше судове засідання відбулося. Щоправда відповідача О. В. Попова на ньому не було, оскільки він і про позов, і про суд дізнався постфактум і не від судових приставів, а з засобів масової інформації, й тому туди зміг з’явитися лише його адвокат. Цікаво, розписку — по суті, основний речовий доказ — позивачеві А. теж видали «під заставу»?

Словом, у цій справі, як у справжньому детективі, багато заплутаного й незрозумілого. Скажімо, на чиєму боці у даному випадку прокуратура, що покликана наглядати за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян? Чому різні запобіжні заходи обрано для людей, які вчиняли одні й ті само дії? Як проводиться судове слідство у цій справі, якщо підсудний нині перебуває за 350 кілометрів від Києва? І останнє — найістотніше — чи були б прокурори такими поблажливими, коли б напали не на добродія Попова, а на когось із їхніх близьких?

Звісно, крапку в цій справі поставить суд (уточнюю, тепер уже — суди), і не виключено, що ті, хто порушив закон, понесуть покарання, а родина потерпілого, як мінімум, зітхне із полегшенням. Однак поки що пересічні громадяни, котрі чули про цю справу, лише махають рукою, мовляв, чи ви не знаєте наше правосуддя...

Мал.  Олександра МОНАСТИРСЬКОГО.