Бажано, звичайно, розглядати справу в приміщенні суду в комфортних умовах з забезпеченням усіх стандартів правосуддя. Але, перефразовуючи Козьму Пруткова, життя — не фонтан, його корком не закриєш. Бувають ситуації, коли неможливо розглядати справи в приміщенні суду. Коли підірвали приміщення суду Дарницького району міста Києва, ніхто не заперечував проти того, щоб судді розглядали справи де прийдеться.
Інколи приміщення судів потерпають від стихійних лих, ремонтуються тощо. Часто банально в приміщенні суду не вистачає місця для розгляду всіх справ або для розгляду справи з великою кількістю учасників процесу. Але в такому випадку правосуддя не може чекати. Закон не каже, що строки розгляду справ у таких ситуаціях можна продовжувати на місяці і роки. Кримінально-процесуальним законом не передбачено, що за таких обставин можна розглядати справи за межами судових приміщень, але і заборони на цей предмет в ньому немає.
Взагалі, закон не регулює питання конкретного місця судового засідання. І міжнародні норми не кажуть, що справа має розглядатись лише у визначених місцях. Головне — забезпечити всі встановлені законом стандарти правосуддя, а де розглядати справу, то справа суду. І тому місце розгляду справи визначається судом за обставинами.
Що стосується слідчого ізолятора? То це теж не новина і не ексклюзив. За повідомленням Державної пенітенціарної служби України, тільки протягом минулого та поточного років в слідчих ізоляторах проведено понад 270 судових засідань. Інколи обвинувачені або підсудні за станом здоров’я не транспортабельні, але за висновком судових медиків можуть брати участь в судових засіданнях. Тоді такі справи розглядаються саме в слідчих ізоляторах, бо закон не дозволяє тримати особу під вартою понад встановлені законом строки без санкції суду, або випускати з-під варти, наприклад, вбивцю, лише тому, що він захворів. Окремі справи розглядаються в слідчих ізоляторах, виходячи із необхідності забезпечення безпеки обвинуваченого чи підсудного, наприклад, якби свого часу справу підсудного Курочкіна розглядали не в приміщенні суду, а в слідчому ізоляторі, він не був би вбитий кілером.
Взагалі, треба знати, що в багатьох країнах світу, в тому числі розвинутої демократії, уже давно затриманих поліцією обвинувачених для дачі судової санкції на взяття під варту в суд не возять, бо це і дорого, і небезпечно. Місце роботи для суддів, які розглядають такі справи, саме в слідчих ізоляторах.
Окремі країни в цьому питанні пішли ще дальше. Вони на місце затримання особи посилають спеціальний транспортний засіб, обладнаний під залу судових засідань, де є столи для судді, секретаря, прокурора, адвоката, затриманого та потерпілого. Справу розглядають, як то кажуть, по гарячих слідах, і рішення виноситься тут же. І ніхто не заявляє, що такі судові процеси — не гуманні або протизаконні тільки тому, що там немає народних депутатів, засобів масової інформації та публіки. Бо вони не є обов’язковим атрибутом судових процесів. Судовий процес не спектакль, який проводити без публіки немає сенсу. Судові процеси проводяться з урахуванням реалій сьогоднішнього життя людського, звичайно, з урахуванням необхідності забезпечення рівності, змагальності, відкритості та гласності судових процесів. Крім багатьох інших плюсів, досягається матеріальна і процесуальна економія.
Слід сказати, що в світі дедалі більше розвивається так зване дистанційне правосуддя, при якому підсудний може перебувати перед телекамерами в камері слідчого ізолятора, а судді, прокурори та захисники — за тисячі кілометрів за телекамерами в приміщенні суду.
На жаль, в Україні вміють і люблять багато кричати, але переймати світовий досвід не поспішають.
Володимир МАЛЯРЕНКО, голова Верховного Суду України 2002—2006 рр., доктор юридичних наук, професор, ректор Національної школи суддів України.